Справа 22ц-0590/12071/12 Головуючий у 1 інстанції - Андрюшина Л.А.
Категорія 21 Доповідач - Принцевська В.П.
7 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого: Маширо О.П.
суддів: Баркова В.М., Принцевської В.П.
при секретарі Риндіній Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Перша макіївська нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним,
Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 вересня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області від 29 жовтня 2012 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по даній справі залишено без задоволення. З вказаними рішенням та ухвалою суду відповідачка не погодилася та оскаржила їх в апеляційному порядку. Вона посилається на те, що суд неповно з»ясував обставини справи, не звернув увагу на всі її доводи і докази та ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального закону. Просила скасувати рішення та ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні апелянтка та її представники підтримали доводи апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Позивачка та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Представник Першої макіївської нотаріальної контори до суду не з»явився, повідомлений про час і місце судового засідання судовою повісткою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19 вересня 2002 року державним нотаріусом Першої Макіївської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 є спадкоємцем майна ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 29.04.1994 року за реєстровим № 1-398, Першою Макіївською державною нотаріальною конторою, та на підставі Свідоцтва про право власності, посвідченого 28.04.1994 року за реєстровим №1-397, Макіївською державною нотаріальною конторою, та зареєстрованого в БТІ м. Макіївки 13.09.2002 року, в реєстраційну книгу №201. за рег. №4513.
Згідно свідоцтву про смерть серії НОМЕР_1, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, про що в Книзі реєстрації смертей 09 листопада 201 року зроблено відповідний актовий запис за № 1959.
Позивачка є дружиною ОСОБА_3 і спадкоємницею першої черги після його смерті.
В позові ОСОБА_2 посилається на те, що в червні 2012 року їй стало відомо, що ОСОБА_4 (мати її чоловіка) подарувала відповідачці ОСОБА_1 три четвертих частини спірного житлового будинку АДРЕСА_1, з відповідною частиною надвірних побудов, на підставі договору дарування від 22 липня 1994 року, який посвідчено в нотаріальному порядку. Позивачка також стверджує, що її чоловіку ОСОБА_3, який є рідним братом відповідачки ОСОБА_1, не було відомо про існування вказаного договору дарування, тому вона вважає, що даний договір є недійсним. Позивачка посилається на те, що відповідачка, на її думку, фактично не отримувала в дар спірне нерухоме майно від ОСОБА_4.
Суд першої інстанції задовольняючи позов правильно посилався на те, що договір дарування, який оспорюється на теперішній час, був укладений 22 липня 1994 року, тобто до набрання чинності нового ЦК України з 01.01.2004 року. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цей Цивільний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року. Виходячи з того, що права та обов'язки сторін за договором дарування виникли в момент укладання цього договору, тобто у 1994 році, правовий режим спірного нерухомого майна й правовідносин з приводу нього повинні регулюватися нормами ЦК України в редакції ЦК України в редакції 1963 року, введеного в дію з 1 січня 1964 року, оскільки ці правовідносини не продовжують існувати після набрання чинності ЦК України в редакції 2004 року.
Відповідно до вимог ст. 243 ЦК України ( в редакції 1963 року, введеного в дію з 01.01.1964 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Таким чином, договір дарування від 22.07.1994 року на час його укладання повинен був бути реальним, тобто дарувальник ОСОБА_4 повинна була подарувати і передати у власність , а відповідачка ОСОБА_1 прийняти в дар ? частки житлового будинку АДРЕСА_1.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення посилався на те, що будь-яких дій щодо отримання майна за договором дарування відповідачка не вживала, не вчиняла дій щодо утримання належній їй частки у придатному для проживання стані та не проводила ремонтних робіт.
Однак з даним висновком суду апеляційний суд не погоджується, оскільки згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 309 ч.1 п.3 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є обгрунтованими. Суд передчасно вважав встановленим факт не передавання дарувальницею та не приймання відповідачкою ОСОБА_1 у дар спірного нерухомого майна, оскільки позивачкою не надано достатньо доказів в підтвердження цього факту. Також суд першої інстанції не звернув увагу, що під час укладення спірного договору дарування відповідачка отримала від дарувальниці технічний паспорт на спірний житловий будинок, що свідчить про передання дарувальницею та прийняття обдарованою у дар спірного нерухомого майна.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити заочне рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 вересня 2012 року скасувати та в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 вересня 2012 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Перша макіївська нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Рішення набирає законної сили в момент проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий Судді