вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
24 січня 2013 р. (15:10) Справа №2а-13361/12/0170/15
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Кисельової А.Є., представників сторін:
від позивача - представник за довіреністю Лісовий Є.В.,
від відповідача - представник за довіреністю Серпутіна Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Комунального підприємства "Варіант"
до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Комунальне підприємство "Варіант" (далі - позивач) до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0025612200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн. та № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та «Про податок на додану вартість». Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з тим, що у контрагента позивача - ТОВ БВП «Строитель Плюс» відсутній об'єкт оподаткування, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, основні фонди та інші виробничі потужності, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, що, в свою чергу, на думку податкового органу свідчить про нікчемність укладеного правочину, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання товарів у контрагентів позивача має реальний характер, отримання позивачем товарів та подальше використання в господарській діяльності в оподаткованих операціях підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Крім того, позивач вказує, що податковий орган не має повноважень на визнання правочинів нікчемними.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.11.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.12.2012 року за клопотанням представника позивача зупинено провадження у справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.01.2012 року провадження у справі поновлено.
Під час розгляду справи представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, що й стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
Комунальне підприємство "Варіант" (ідентифікаційний номер юридичної особи - 32188135) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України виконавчим комітетом Джанкойської міської ради АР Крим 21.10.2002р.
Відповідно до довідки серії АБ №438027 від 14.06.2012 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основним видом економічної діяльності підприємства є, зокрема, Прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності (КВЕД 90.03.0) та будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд (КВЕД 45.23.0).
Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.
Таким чином, Комунальне підприємство "Варіант" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Комунального підприємства "Варіант" з питань взаємовідносин з фірмою ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р.
За результатами перевірки був складений акт від 26.10.2012р. №3066/22-00/32188135 (далі акт перевірки).
На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0025612200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн.;
- № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн.
Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення КП «Варіант» п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2430,00 грн.
Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення КП «Варіант» п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), а саме у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р. на суму 20513,00 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р., в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 5128,00 грн.
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.
В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток та було встановлено наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн., суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати по операціях з ТОВ БВП «Строитель Плюс» були сформовані позивачем у період 2009 - 2010 роки, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки ІІІ розділ Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств» набрав чинності з 01.04.2011 року.
Відповідно до пп. 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Пунктом 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.
Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.
У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.
Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.
Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.
Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.
Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).
Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Судом встановлено, що КП «Варіант» до валових витрат у 2,3,4 кварталі 2009 р. та 2,4 кварталі 2010 р. включені витрати по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.
Так, в акті перевірки зазначено, що КП «Варіант» в порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 були завищені валові витрати на суму 27784,28 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у розмірі 6946,07 грн., у зв'язку з чим, на підставі спірного податкового повідомлення - рішення податковим органом збільшено грошове зобов'язання з податку на прибутку.
За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що КП «Варіант» необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів.
Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що в рамках Постанови слідчого групи слідчих, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, були складені акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, відповідно до яких встановлено, нікчемність укладених угод з постачальниками та покупцями.
Згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок не підтверджено реальність проведення господарських операцій ТОВ БВП «Строитель Плюс» з контрагентами-покупцями та контрагентами постачальниками, у тому числі з КП «Варіант» за період з 01.04.2009р. по 31.03.2012р.
На думку податкового органу діяльність контрагента позивача, а саме ТОВ БВП «Строитель Плюс», була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.
У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказаний контрагент здійснював діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.
Крім того, відносно посадових осіб контрагента позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства.
При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат КП «Варіант» по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс», судом встановлено наступне.
Як вбачається з акту перевірки (11 сторінка акту перевірки), податковим органом встановлено завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» на загальну суму 27784,28 грн., у тому числі: у 2 кварталі 2009р. на суму 971,26 грн., у 3 кварталі 2009р. на суму 6299,51 грн., у 4 кварталі 2009р. на суму 4130,09 грн., у 2 кварталі 2010р. на суму 3232,34 грн., у 3 кварталі 2010р. на суму 10601,38 грн. та у 4 кварталі 2010р. на суму 2549,70 грн.
Проте при досліджені документів первинного податкового та бухгалтерського обліку судом встановлено, що витрати, які були віднесені позивачем до складу валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» на загальну суму 27784,28 грн. були віднесені до таких у наступних податкових періодах: у 2 кварталі 2009р. у розмірі 15635,78 грн. (вартість без ПДВ), 4 кварталі 2009р. у розмірі 2799,60 грн. (вартість без ПДВ), 2 кварталі 2010р. у розмірі 2549,70 грн., 3 кварталі 2010р. у розмірі 6799,20 грн. (вартість без ПДВ).
Досліджуючи розбіжність у висновках акту перевірки та первинних податкових, бухгалтерських документів позивача, суд вказує на наступне.
Відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за N 925/11205 (чинного на час виникнення спірних відносин) акт - це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Суд зазначає, що згідно із п. 1.7 цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для прийняття рішення про визначення суми податкового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Суд зазначає, що ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи податковим органом не обґрунтовано та не вказано, яким чином було встановлено заниження податку на прибуток підприємств у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» на загальну суму 27784,28 грн., а саме: у 2 кварталі 2009р. на суму 971,26 грн., у 3 кварталі 2009р. на суму 6299,51 грн., у 4 кварталі 2009р. на суму 4130,09 грн., у 2 кварталі 2010р. на суму 3232,34 грн., у 3 кварталі 2010р. на суму 10601,38 грн. та у 4 кварталі 2010р. на суму 2549,70 грн. в результаті чого, донараховані грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 0025622200 від 19.11.2012р. з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн.
Як вбачається з розрахунку до податкового повідомлення рішення № 0025622200 від 19.11.2012р., наданого представником відповідача під час розгляду справи, при донарахуванні грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств податковий орган не приймав до уваги валові витрати, які були понесені позивачем по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» 2 кварталі 2009р. та 3 кварталі 2009р. на загальну суму 7270,77 грн., у зв'язку з тим, що платник податку (позивач) звільнений від сплати грошового зобов'язання за 2-3 квартал 2009р. після закінчення граничного строку сплати, а саме 1095 днів (як це передбачено пп. 15.1.1. п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 102.1 ст.102 Податкового кодексу України), проте для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд вважає за необхідне дослідити первинні документи позивача, на підставі яких були сформовані валові витрати у періоді, що перевірявся, по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ БВП «Строитель Плюс» у повному обсязі на загальну суму 27784,28 грн.(вартість без ПДВ).
При досліджені первинних документів, які зазначені в акті перевірки податкового органу (сторінка 4 акту перевірки - зворотна сторінка) та на підставі, яких позивачем були сформовані валові витрати судом встановлено наступне.
Так, між КП «Варіант» та ТОВ БВП «Строитель Плюс» було укладена усна домовленість на поставку товарно-матеріальних цінностей (дорожня краска), відповідно до якої ТОВ БВП «Строитель Плюс» (Постачальник) зобов'язується поставити товарно-матеріальні цінності (дорожня краска), а Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти та сплатити їх.
На виконання умов вказаної домовленості ТОВ БВП «Строитель Плюс» поставило позивачу товарно-матеріальні цінності (дорожня краска) на загальну суму 33341,14 грн., у тому числі ПДВ 5556,86 грн.(вартість без ПДВ - 27784,28 грн.), що підтверджується видатковими накладними № 1843 від 20.05.2009р. на суму 960,00 грн., у тому числі ПДВ 160,00 грн. (вартість без ПДВ 800,00 грн.), № 2515 від 22.06.2009р. на суму 1679,96 грн., у тому числі ПДВ 279,96 грн.(вартість без ПДВ 1399,80 грн.), № 2606 від 30.06.2009р. на суму 16123,18 грн., у тому числі ПДВ 2687,20 грн. (вартість без ПДВ 13435,98 грн.), № 2885 від 06.07.2010р. на суму 5099,40 грн., у тому числі ПДВ 849,40 грн. (вартість без ПДВ 4249,50 грн.), № 1867 від 20.05.2010р. на суму 3059,64 грн., у тому числі ПДВ 509,94 грн. (вартість без ПДВ 2549,70 грн.), № 4504 від 19.10.2009р. на суму 3359,52 грн., у тому числі ПДВ 559,92 грн. (вартість без ПДВ 2799,60 грн.) та № 4631 від 02.09.2010р. на суму 3059,64 грн., у тому числі ПДВ 509,94 грн. (вартість без ПДВ 2549,70 грн.)
Отримання та оприбуткування отриманих товарно-матеріальних цінностей підтверджується регістрами бухгалтерського обліку по наступній бухгалтерській проводці Кт 631 «розрахунки з постачальними» Дт 201 «сировина та матеріали» за період, що перевірявся на загальну суму 27784,28 грн. (вартість без ПДВ по рахунку Дт 201).
Судом встановлено, що вартість отриманих товарів була сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученням № 285 від 18.05.2009р., № 407 від 30.06.2009р. № 418 від 01.07.2009р., № 506 від 06.07.2010р., № 402 від 28.05.2010р., № 896 від 01.12.2009р. та випискою з банку № 698 від 02.09.2010р. Загалом позивачем здійснена оплата товарів на загальну суму 33341,14 грн., у тому числі ПДВ 5556,86 грн.(вартість без ПДВ - 27784,28 грн.)
А відтак, відповідно вимог підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334, по даті першої події, а саме по даті оприбуткування платником податку товарів, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у позивача виникло право на формування валових витрат у 2 кварталі 2009р. у розмірі 15635,78 грн. (вартість без ПДВ), 4 кварталі 2009р. у розмірі 2799,60 грн. (вартість без ПДВ), 2 кварталі 2010р. у розмірі 2549,70 грн., 3 кварталі 2010р. у розмірі 6799,20 грн. (вартість без ПДВ). Загалом по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» позивачем у перевіряємому періоді до складу валових витрат було віднесено 27784,28 грн.
Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс» у перевіряємому періоді з господарською діяльністю позивача, судом встановлене наступне.
Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».
Відповідно до довідки серії АБ №438027 від 14.06.2012 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основним видом економічної діяльності підприємства є, зокрема, Прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності (КВЕД 90.03.0) та будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд.
Як вбачається з матеріалів справи, КП «Варіант» уклало договори підряду з відділом управління ЖКГ Джанкойської міської ради № 26 від 01.06.2009р., № 29 від 15.06.2009р., № 21 від 24.06.2010р. та № 22 від 01.07.2010р.
Відповідно до умов вказаних договорів Підрядник (КП «Варіант») зобов'язується власними силами, з використанням власних матеріалів надати послуги Замовнику (відділ управління ЖКГ Джанкойської міської ради) з поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах замовника.
Судом встановлено, що товари, а саме дорожня краска, отримані від ТОВ БВП «Строитель Плюс», були використані КП «Варіант» при виконанні поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах відділу управління ЖКГ Джанкойської міської ради, що підтверджується актами прийому виконаних підрядних робіт за грудень 2009р., серпень 2010р., листопад 2010р.
Таким чином, при передачі послуг замовнику (з використаних товарів, отриманих від ТОВ БВП «Строитель Плюс»), позивачем було отримано економічну вигоду, що призвело до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.
У зв'язку з чим, вказані витрати у сумі 27784,28 грн. по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, понесених позивачем у: 2 кварталі 2009р. у розмірі 15635,78 грн., 4 кварталі 2009р. у розмірі 2799,60 грн., 2 кварталі 2010р. у розмірі 2549,70 грн., 3 кварталі 2010р. у розмірі 6799,20 грн.
Таким чином, суд зазначає, що КП «Варіант» виконані усі умови, передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", для віднесення до валових витрат, витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» на суму 27784,28 грн., оскільки за результатами вказаних витрат отриманий дохід.
Водночас, податковим органом не надано доказів щодо розбіжностей між сумами, які віднесені позивачем до складу валових витрат у відповідні податкові періоди 2009-2011 років та сумами, вказаними в акті перевірки (сторінка 11 акту перевірки) та розрахунком до податкового повідомлення-рішення.
За таких умов, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів податкового органу про те, що витрати за вказаними господарськими операціями не пов'язані зі здійсненням підприємством господарської діяльності.
А відтак, позивачем обґрунтовано до складу валових витрат було віднесено суму у розмірі 27784,28 грн., у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн. є протиправним.
Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0025612200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн., суд зазначає наступне.
В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями та було встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з ТОВ БВП «Строитель Плюс» був сформований позивачем у періоді 2009-2010 роки, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість".
Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у 2010 року були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168).
Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.
За пунктом 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.
У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.
Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.
Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Вимоги до порядку оформлення податкової накладної перелічені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи
або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на
додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної
особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
Як вбачається з висновків акту перевірки, в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» КП «Варіант» був завищений податковий кредит по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 31.03.2012р., на загальну суму 5556,86 грн.
Розбіжність у висновках акту перевірки та у сумі збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (за податковим повідомленням - рішенням № 0025612200 від 19.11.2012р.) у розмірі 3127,16 грн., виникла в результаті того, що вказана сума податкового кредиту була сформована позивачем по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс» у травні - червні 2009р.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 р. активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Згідно до підпункту 1.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків це кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Згідно 15.1.1. п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:
а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;
б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання (п. 15.1.2 . п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Аналогічна норма знайшла відображення і у Податковому кодексі України.
Відповідно до п.102.1. ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що формування податкового кредиту позивачем по операціям з ТОВ БВП «Строитель Плюс» у травні-червні 2009р. на загальну суму ПДВ 3127,16 грн. не повинно досліджуватись у межах названої адміністративної справи, оскільки операції, які стали підставою для нарахування податкового кредиту, вишли за межі 1095 днів.
Крім того, суд зазначає, що при винесені податкового повідомлення-рішення податковий орган (при розрахунку суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість) також не приймав до уваги формування податкового кредиту позивачем по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс» у розмірі 3127,16 грн. у травні-червні 2009р., у зв'язку з тим, що платник податку (позивач) звільнений від сплати грошового зобов'язання за травень-червень 2009р. після закінчення граничного строку сплати, а саме 1095 днів (як це передбачено пп. 15.1.1. п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 102.1 ст.102 Податкового кодексу України).
А відтак, враховуючи вище зазначене, суд вважає за необхідне дослідити документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі з ТОВ БВП «Строитель-плюс», на підставі яких був сформований кредит у розмірі 2429,70 грн. (5556,86 - 3127,16).
Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що в рамках Постанови слідчого групи слідчих, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, були складені акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.
На думку податкового органу діяльність контрагента позивача, а саме ТОВ БВП «Строитель Плюс», була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.
Крім того, відносно посадових осіб контрагентів позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства.
Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 2429,70 грн., у т.ч. за жовтень 2009р. у сумі 559,92 грн., за травень 2010р. у сумі 509,94 грн., за липень 2010р. у сумі 849,90 грн., за вересень 2010р. у сумі 509,94 грн.
Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача по епізоду формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс», суд зазначає наступне.
Як було зазначено вище, КП «Варіант» з ТОВ БВП «Строитель Плюс» була укладена усна домовленість на постачання товарно-матеріальних цінностей (дорожня краска).
На виконання умов вказаного договору ТОВ БВП «Строитель Плюс» поставило позивачу товарно-матеріальні цінності (дорожня краска) на загальну суму 14578,20 грн., у тому числі ПДВ 2429,70 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2885 від 06.07.2010р., № 1867 від 20.05.2010р., № 4504 від 19.10.2009р. та № 4631 від 02.09.2010р.
Отримання та оприбуткування отриманих товарно-матеріальних цінностей підтверджується регістрами бухгалтерського обліку по наступній бухгалтерській проводці Кт 631 «розрахунки з постачальними» Дт 201 «сировина та матеріали» за період, який перевірявся.
По факту поставки вказаних товарно-матеріальних цінностей згідно п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 ТОВ БВП «Строитель Плюс» виписало КП «Варіант» податкові накладні: № 4504 від 19.10.2009р., № 1867 від 20.05.2010р., № 2885 від 06.07.2010р. та № 4631 від 02.09.2010р. на загальну суму 14578,20 грн., у тому числі ПДВ 2429,70 грн.
У зв'язку з чим, по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів, відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону №168 у КП «Варіант» виникло право на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс» в сумі 2429,70 грн., що підтверджено податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних за відповідні звітні періоди 2009-2010 роки, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.
Судом встановлено, що постачальник - ТОВ БВП «Строитель Плюс» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).
Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).
Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді жовтня 2009р., травня 2010р., липня 2010р. та вересня 2010р. по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168.
Судом встановлено, що вартість отриманих товарів була сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученням № 285 від 18.05.2009р., № 407 від 30.06.2009р. № 418 від 01.07.2009р., № 506 від 06.07.2010р., № 402 від 28.05.2010р., № 896 від 01.12.2009р. та випискою з банку № 698 від 02.09.2010р. Загалом позивачем здійснена оплата товарів на загальну суму 33341,14 грн., у тому числі ПДВ 5556,86 грн.(вартість без ПДВ - 27784,28 грн.)
Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс» у жовтні 2009р., травні 2010р., липні 2010р. та вересні 2010р. з господарською діяльністю позивача, судом встановлене наступне.
Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».
Відповідно до довідки серії АБ №438027 від 14.06.2012 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основним видом економічної діяльності підприємства є, зокрема, Прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності (КВЕД 90.03.0) та будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд.
Як вбачається з матеріалів справи, КП «Варіант» уклало договори підряду з відділом управління ЖКГ Джанкойської міської ради № 26 від 01.06.2009р., № 29 від 15.06.2009р., № 21 від 24.06.2010р. та № 22 від 01.07.2010р.
Відповідно до умов вказаних договорів Підрядник (КП «Варіант») зобов'язується власними силами, з використанням власних матеріалів надати послуги Замовнику (відділ управління ЖКГ Джанкойської міської ради) з поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах замовника.
Судом встановлено, що товари, а саме дорожня краска, отримані від ТОВ БВП «Строитель Плюс», були використані КП «Варіант» при виконанні поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах відділу управління ЖКГ Джанкойської міської ради, що підтверджується актами прийому виконаних підрядних робіт за грудень 2009р., серпень 2010р., листопад 2010р.
Таким чином, при передачі послуг замовнику (з використаних товарів, отриманих від ТОВ БВП «Строитель Плюс»), позивачем було отримано економічну вигоду, що призвело до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.
Враховуючи вищезазначене, за результатом вказаних операцій позивачем нараховані податкові зобов'язання з ПДВ, які були відображені в документах податкової звітності позивача. У зв'язку з чим, вчинені господарські операції з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» призвели до зміни у структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.
А відтак, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс».
Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» правочинів, то суд вказує на наступне.
Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.
Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Закону №334, є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
В даному випадку, позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» булі вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.
А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.
Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.
Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.
В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» угод на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.
Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.
Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.
В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту на суму 2429,70 грн. та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.
Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.
Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).
Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.
Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи, суд зауважує, що матеріали кримінальної справи, використані податковим органом під час перевірки, не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України.
А відтак, за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та ТОВ БВП «Строитель Плюс», вказаних в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс» (зокрема доказів отримання вказаного товару від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ТОВ БВП «Строитель Плюс» та його використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.
Суд зазначає, що відсутність ТОВ БВП «Строитель Плюс» за місцезнаходженням, а також відсутність у них достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів: адже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).
Більш того, у КП «Варіант» відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів ТОВ БВП «Строитель Плюс», а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту КП «Варіант» від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).
Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».
ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».
Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів та фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним: внаслідок укладання та виконання КП «Варіант» та ТОВ БВП «Строитель Плюс» правочинів.
Суд наголошує, що відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем лише зазначено, що без відповідних доказів про відсутність реальності поставок робіт, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203. частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012р. у справі №К/9991/50772/12.
Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн. та збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн. по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс», знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутком підприємств».
А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0025612200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн. та № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.
У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.
Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.
Під час судового засідання, яке відбулось 24.01.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 29.01.2013 року.
Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0025612200 від 19.11.2012р. та № 0025622200 від 19.11.2012р.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Варіант» (ЄДРПОУ 32188135) 107,30 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя підпис Тоскіна Г.Л.