01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.11.2006 № 24/876-б
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коваленка В.М.
суддів: Вербицької О.В.
Дзюбка П.О.
при секретарі:
За участю представників:
від ініціюючих кредиторів - Голосій Р.А. (дов. від 15.05.2006 року та від 24.03.2006 року);
від боржника:
Ващук С.С. (паспорт СН 205168 виданий Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 16.05.1996 року),
Мамалига А.В. (дов. від 07.09.2006 року);
від прокуратури Шевченківського району м. Києва - не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ващуку Сергія Степановича
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 25.07.2006
у справі № 24/876-б (Смілянець В.В.)
за заявою Кузьминського Владлена Васильовича
Осипова Сергія Анатолійовича
Ромаша Федора Федоровича
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ващука Сергія Степановича
про банкрутство
Суть ухвали і скарги:
Ухвалою господарського суду м. Києва від 25липня 2006 року, яка прийнята у справі № 24\876-б (суддя - В.В. Смілянець), за заявами суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Осипова Сергія Анатолійовича (надалі - Кредитор № 1, Підприємець № 1) та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Кузьминського Владлена Васильовича (надалі - Кредитор № 2, Підприємець № 2) до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ващука Сергія Степановича (надалі - Боржник, Підприємець № 3) про визнання останнього банкрутом, провадження у справі припинено (л.с. 119).
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Ващук Сергій Степанович, не погоджуючись з прийнятою ухвалою судом першої інстанції, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати означену ухвалу, а справу передати на розгляд по суті місцевому господарському суду (л.с. 123-124, 131-132).
Представник суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Осипова Сергія Анатолійовича та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Кузьминського Владлена Васильовича у судових засіданнях не погоджується з вимогами, що викладені Боржником в апеляційній скарзі, а тому просить залишити ухвалу господарського суду м. Києва від 25 липня 2006 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 05.10.2006 року (л.с. 136) та наданих поясненнях.
Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення прокуратури Шевченківського району м. Києва про день і час судового засідання по розгляду апеляційної скарги Боржника, що підтверджується ухвалою від 13.11.2006 року (л.с. 144-145), апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Підприємця № 3 без участі представників прокуратури Шевченківського району м. Києва, яка в особі першого заступника прокурора району бажала прийняти участь у справі, подаючи клопотання до суду першої інстанції (л.с. 112).
При цьому, Київський апеляційний господарський суд, користуючись правом, передбаченим ст.ст. 99, 101 ГПК України, та враховуючи, що судом першої інстанції при розгляді справи прокуратура Шевченківського району м. Києва повідомлена про час та місце розгляду даної справи не була, тоді як останньою було подана заява № 1778 від 07.06.2006 року про вступ у справі, вважає за необхідне розглянути вказану заяву, у зв'язку з чим зазначає, що із вказаної заяви прокуратури не вбачається порушення інтересів держави, не визначено обґрунтування необхідності їх захисту, а також не зазначено органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Заслухавши усні пояснення представників Кредитора № 1, Кредитора № 2 та Боржника в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд
Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.10.2004 року було порушено провадження у справі № 24\876-б про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ващука Сергія Степановича за заявою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Осипова Сергія Анатолійовича та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Кузьминського Владлена Васильовича в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (т. 1 л.с. 1-2).
В клопотанні від 08.11.2004 ініціюючі кредитори просять припинити провадження у справі про банкрутство Підприємця № 3 (л.с. 19-20).
В клопотанні від 09.11.2004 року Кредитор № 2 просить припинити провадження у справі про банкрутство Підприємця № 3 та направити матеріали для порушення стосовно Ващука С.С. кримінальної справи (л.с. 23-24).
В заяві від 11.04.2006 року Підприємець № 2 також просить припинити провадження у справі про банкрутство Боржника (л.с. 91).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року провадження у справі припинено.
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що наявні обставини для припинення провадження у справі відповідно до п. 8 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". При цьому, місцевий суд керувався п. 8 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та п. 1-1 ст. 80 та ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (л.с. 119).
Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції слід визнати як таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі місцевого суду, обставинам справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права (п.п.1, 2, 3, 4 ч. 1 ст.104 ГПК України).
За таких обставин, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає повному скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню. Поряд з цим, апеляційний суд вважає за необхідне, керуючись, зокрема, ст.ст. 1, 4-1, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 101, 106 ГПК України та ст.ст. 1, 47, 48, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справі № 24\876-б припинити за відсутністю предмету спору.
До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пункт 1-1 ст. 80 ГПК України передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Частиною 1 ст. 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Частиною 2 ст. 101 ГПК України встановлено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно ч. 2 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон) боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Цією ж статтею передбачено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до ст. 47 Закону правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом.
Частиною 2 п. 3 вказаної статті встановлено, що за відсутності заперечень кредиторів господарський суд може затвердити план погашення боргів, що є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство на строк не більше трьох місяців.
Пунктом 2 ст. 48 Закону визначено, що за заявою громадянина-підприємця господарський суд може відкласти розгляд справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди.
В порушення вищеозначених норм діючого законодавства суд першої інстанції порушив провадження у даній справі, здійснив провадження, прийняв оскаржувану ухвалу та припинив провадження у справі про банкрутство Боржника у зв'язку із відмовою від кредиторських вимог до Боржника, не дослідивши наявні у справі докази та підстави для порушення провадження у справі, здійснивши провадження за відсутністю підстав для порушення справи про банкрутство Боржника та порушивши процедурні строки здійснення провадження у справі про банкрутство, у зв'язку з чим слід зазначити наступне.
З заяви Підприємця № 3 про порушення провадження у справі про банкрутство (л.с. 3-4) вбачається, що заява була подана Боржником, а не Підприємцем № 1 та Підприємцем № 2, які взагалі були визначені у якості осіб, що, на думку Боржника, мають до нього кредиторські вимоги, та які визначені у якості ініціюючих кредиторів в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.10.2004 року (л.с. 1-2), у всіх інших наявних у справі прийнятих ухвалах, у тому числі і в оскаржуваній ухвалі (л.с 119). Тобто суд першої інстанції при порушенні провадженні у даній справі в порушення вимог як ГПК України, так і Закону за власною ініціативою змінив суб'єктний склад осіб у справі про банкрутство, визначений Боржником у власній заяві про порушення провадження у справі про банкрутство.
Щодо наявності та підтвердженності підстав для порушення справи про банкрутство Боржника, апеляційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на наступне. У якості підстав та доказів вимог до Боржника останній в своїй заяві посилається: на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.04.2004 року про стягнення на користь Кузьминського Владлена Васильовича 69 430 грн. 00 коп. боргу та 921 грн. 00 коп. державного мита, на виконання якого видано виконавчі листи та відрито два виконавчі провадження щодо примусового стягнення з Ващука Сергія Степановича 70 351 грн. 00 коп.; та на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09.04.2004 року про стягнення на користь Осипова Сергія Анатолійовича 44 460 грн. 00 коп. боргу та 540 грн. 00 коп. державного мита, на виконання якого видано виконавчий лист та відрито виконавче провадження щодо примусового стягнення з Ващука Сергія Степановича 45 000 грн. 00 коп.. Вказані перелічені документи наявні у матеріалах справи (л.с. 7-13). Між тим, із вказаних рішень суду загальної юрисдикції вбачається, що розгляд відповідних справ та стягнення відповідних сум було здійснено на користь фізичних осіб (а не на користь відповідних суб'єктів підприємницької діяльності) з Ващука Сергія Степанова, як з фізичної особи, а не як із суб'єкта підприємницької діяльності, який визначений боржником у даній справі, у зв'язку з чим слід зробити висновок, що незважаючи на зазначення в ухвалі про порушення провадження у справі та Боржником у відповідній заяві про порушення справи про банкрутство у якості сторін у справі про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності та додання свідоцтва про державну реєстрацію, зокрема, Ващука Сергія Степанова у якості фізичної особи - підприємця (л.с. 6), належних доказів наявності у Кузьминського Владлена Васильовича та Осипова Сергія Анатолійовича, як у суб'єктів підприємницької діяльності, підтверджених належними доказами кредиторських вимог у розумінні ст.ст. 1, 6, 7 Закону до Ващука Сергія Степанова, як суб'єкта підприємницької діяльності, тобто до Боржника у даній справі, не надано та у матеріалах справи відсутні. При цьому, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що, з урахуванням положень ст. 1 ГПК України (положення якого також застосовуються у справі про банкрутство відповідно до ст. 4-1 ГПК України) щодо визначення сторін у господарській справі, з положень ст. 1 Закону вбачається, що, якщо норми цієї статті допускають участь у справі про банкрутство фізичної особи лише у якості кредитора (у тому числі і ініціюючого), то норми ст. 1 Закону чітко визначають, що боржником може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. У зв'язку з вищевикладеним слід зробити висновок про те, що за відсутністю у справі належних доказів на підтвердження кредиторських вимог до Боржника, у суду першої інстанції були відсутні визначені ст.ст. 1, 6 Закону підстави для порушення та здійснення подальшого провадження у даній справі щодо Підприємця № 3 на підставі поданої останнім заяви та доданих до неї документів та визначення, зокрема, ініціюючих кредиторів, як суб'єктів підприємницької діяльності.
Щодо наявності та підтвердженності вимог у фізичних осіб до Ващука Сергія Степанова взагалі, слід зазначити, що наявною у справі розпискою від 19.08.2004 року підтверджується погашення Ващуком С.С. перед Осиповим С.А. заборгованості в сумі 45 000 грн. 00 коп. за рішенням “Оболонського суду» та відсутністю до Ващука С.С. на 19.08.2004 року матеріальних претензій (л.с. 33). Вказана розписка була надана представником Боржника згідно клопотання, поданого суду першої інстанції 17.01.2005 року (л.с. 32), тобто до прийняття 17.01.2005 року ухвали про зупинення провадження у справі (л.с. 38). Отже, враховуючи дату видачі згаданої розписки - до подання Боржником заяви про порушення провадження у справі в жовтні 2004 року та порушення провадження у даній справі ухвалою від 26.10.2004 року, зокрема, у Осипова С.А., визначеного місцевим судом у якості суб'єкта підприємницької діяльності та одного із ініціюючих кредиторів у справі, взагалі були відсутні будь-які грошові (матеріальні) вимоги до Ващука С.С., та Боржника, зокрема. Такий висновок також підтверджується викладеними Кузьминським В.В. та Осиповим С.А. обставинами в клопотанні від 08.11.2004 року про припинення провадження у справі, тобто ще до проведення першого судового засідання у даній справі 09.11.2004 року (л.с. 19-20, 28).
Крім цього, апеляційна інстанція звертає увагу на порушення місцевим судом строків щодо здійснення процедури провадження у даній справі. Так, з матеріалів справи вбачається, що провадження у даній справі здійснювалось протягом майже 2-х років: ухвалою від 17.01.2005 року провадження у справі було зупинено (л.с. 38), а ухвалою від 21.03.2005 року - поновлено (л.с. 51), після чого провадження та процедура банкрутства Підприємця тривали півтора року - до 25.07.2006 року, коли була прийнята оскаржувана ухвала. Між тим, вимоги ст.ст. 47-49 Закону регулюють порядок, особливості та строки здійснення провадження у справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина. Нормою ч. 2 п. 3 ст. 47 Закону допускається зупинення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця не більше трьох місяців після затвердження плану погашення боргів, а згідно п. 3 ст. 48 Закону - для вирішення питання щодо спадщини у встановленому законом порядку за наявності відомостей про відкриття спадщини на користь громадянина-підприємця. Норма п. 2 ст. 48 Закону допускає відкладення розгляду відповідної справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди. Як вже зазначено, з матеріалів справи вбачається, що відповідні строки судом першої інстанції були порушені, проведення передбачених ст.ст. 47-48 Закону дій судом першої інстанції не вимагалось (складення плану погашення боргів тощо), а справа відкладалась розглядом та зупинялось провадження не з підстав, визначених вище.
За таких обставин, слід визнати, що місцевий господарський суд, порушуючи провадження у даній справі, необґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, порушивши при цьому передбачені ст. 1 ГПК України та ст. 1 Закону норми щодо суб'єктного складу осіб у господарській справі про банкрутство, так як у матеріалах даної справи відсутній жодний відповідний та належний доказ, який би свідчив про наявність підстав для порушення справи про банкрутство Ващука С.С., як суб'єкта підприємницької діяльності в порядку ст. 47 Закону.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне зробити висновок про відсутність у даній справі предмету спору між Кредитором № 1, Кредитором № 2 і Боржником (п. 1-1 ст. 80 ГПК України) та припиняє провадження у справі з підстав, що викладені вище.
Поряд з цим та на підставі викладених та встановлених вище обставин, Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційних вимог Боржника в частині передачі справи місцевому суду для подальшого розгляду, оскільки норми ГПК України та Закону, у разі припинення провадження у справі про банкрутство за результатами апеляційного провадження за відсутністю предмету спору, унеможливлюють подальший її розгляд та направлення справи суду першої інстанції.
Таким чином, вимоги Підприємця № 3 в частині скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, з підстав, що викладені у даній постанові, обґрунтовані, підтверджуються документами у справі та діючим законодавством.
Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 47, 48, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 1, 4-1, 4-3, 4-4, 4-5, 22, 33, 34, 38, 43, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 91, 94, 99, 101 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.10.2004 року було порушено провадження у справі № 24\876-б про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ващука Сергія Степановича за заявою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Осипова Сергія Анатолійовича та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Кузьминського Владлена Васильовича в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (т. 1 л.с. 1-2).
В клопотанні від 08.11.2004 ініціюючі кредитори просять припинити провадження у справі про банкрутство Підприємця № 3 (л.с. 19-20).
В клопотанні від 09.11.2004 року Кредитор № 2 просить припинити провадження у справі про банкрутство Підприємця № 3 та направити матеріали для порушення стосовно Ващука С.С. кримінальної справи (л.с. 23-24).
В заяві від 11.04.2006 року Підприємець № 2 також просить припинити провадження у справі про банкрутство Боржника (л.с. 91).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року провадження у справі припинено.
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що наявні обставини для припинення провадження у справі відповідно до п. 8 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". При цьому, місцевий суд керувався п. 8 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та п. 1-1 ст. 80 та ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (л.с. 119).
Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції слід визнати як таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі місцевого суду, обставинам справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права (п.п.1, 2, 3, 4 ч. 1 ст.104 ГПК України).
За таких обставин, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає повному скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню. Поряд з цим, апеляційний суд вважає за необхідне, керуючись, зокрема, ст.ст. 1, 4-1, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 101, 106 ГПК України та ст.ст. 1, 47, 48, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справі № 24\876-б припинити за відсутністю предмету спору.
До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пункт 1-1 ст. 80 ГПК України передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Частиною 1 ст. 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Частиною 2 ст. 101 ГПК України встановлено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно ч. 2 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон) боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Цією ж статтею передбачено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до ст. 47 Закону правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом.
Частиною 2 п. 3 вказаної статті встановлено, що за відсутності заперечень кредиторів господарський суд може затвердити план погашення боргів, що є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство на строк не більше трьох місяців.
Пунктом 2 ст. 48 Закону визначено, що за заявою громадянина-підприємця господарський суд може відкласти розгляд справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди.
В порушення вищеозначених норм діючого законодавства суд першої інстанції порушив провадження у даній справі, здійснив провадження, прийняв оскаржувану ухвалу та припинив провадження у справі про банкрутство Боржника у зв'язку із відмовою від кредиторських вимог до Боржника, не дослідивши наявні у справі докази та підстави для порушення провадження у справі, здійснивши провадження за відсутністю підстав для порушення справи про банкрутство Боржника та порушивши процедурні строки здійснення провадження у справі про банкрутство, у зв'язку з чим слід зазначити наступне.
З заяви Підприємця № 3 про порушення провадження у справі про банкрутство (л.с. 3-4) вбачається, що заява була подана Боржником, а не Підприємцем № 1 та Підприємцем № 2, які взагалі були визначені у якості осіб, що, на думку Боржника, мають до нього кредиторські вимоги, та які визначені у якості ініціюючих кредиторів в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.10.2004 року (л.с. 1-2), у всіх інших наявних у справі прийнятих ухвалах, у тому числі і в оскаржуваній ухвалі (л.с 119). Тобто суд першої інстанції при порушенні провадженні у даній справі в порушення вимог як ГПК України, так і Закону за власною ініціативою змінив суб'єктний склад осіб у справі про банкрутство, визначений Боржником у власній заяві про порушення провадження у справі про банкрутство.
Щодо наявності та підтвердженності підстав для порушення справи про банкрутство Боржника, апеляційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на наступне. У якості підстав та доказів вимог до Боржника останній в своїй заяві посилається: на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.04.2004 року про стягнення на користь Кузьминського Владлена Васильовича 69 430 грн. 00 коп. боргу та 921 грн. 00 коп. державного мита, на виконання якого видано виконавчі листи та відрито два виконавчі провадження щодо примусового стягнення з Ващука Сергія Степановича 70 351 грн. 00 коп.; та на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09.04.2004 року про стягнення на користь Осипова Сергія Анатолійовича 44 460 грн. 00 коп. боргу та 540 грн. 00 коп. державного мита, на виконання якого видано виконавчий лист та відрито виконавче провадження щодо примусового стягнення з Ващука Сергія Степановича 45 000 грн. 00 коп.. Вказані перелічені документи наявні у матеріалах справи (л.с. 7-13). Між тим, із вказаних рішень суду загальної юрисдикції вбачається, що розгляд відповідних справ та стягнення відповідних сум було здійснено на користь фізичних осіб (а не на користь відповідних суб'єктів підприємницької діяльності) з Ващука Сергія Степанова, як з фізичної особи, а не як із суб'єкта підприємницької діяльності, який визначений боржником у даній справі, у зв'язку з чим слід зробити висновок, що незважаючи на зазначення в ухвалі про порушення провадження у справі та Боржником у відповідній заяві про порушення справи про банкрутство у якості сторін у справі про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності та додання свідоцтва про державну реєстрацію, зокрема, Ващука Сергія Степанова у якості фізичної особи - підприємця (л.с. 6), належних доказів наявності у Кузьминського Владлена Васильовича та Осипова Сергія Анатолійовича, як у суб'єктів підприємницької діяльності, підтверджених належними доказами кредиторських вимог у розумінні ст.ст. 1, 6, 7 Закону до Ващука Сергія Степанова, як суб'єкта підприємницької діяльності, тобто до Боржника у даній справі, не надано та у матеріалах справи відсутні. При цьому, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що, з урахуванням положень ст. 1 ГПК України (положення якого також застосовуються у справі про банкрутство відповідно до ст. 4-1 ГПК України) щодо визначення сторін у господарській справі, з положень ст. 1 Закону вбачається, що, якщо норми цієї статті допускають участь у справі про банкрутство фізичної особи лише у якості кредитора (у тому числі і ініціюючого), то норми ст. 1 Закону чітко визначають, що боржником може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. У зв'язку з вищевикладеним слід зробити висновок про те, що за відсутністю у справі належних доказів на підтвердження кредиторських вимог до Боржника, у суду першої інстанції були відсутні визначені ст.ст. 1, 6 Закону підстави для порушення та здійснення подальшого провадження у даній справі щодо Підприємця № 3 на підставі поданої останнім заяви та доданих до неї документів та визначення, зокрема, ініціюючих кредиторів, як суб'єктів підприємницької діяльності.
Щодо наявності та підтвердженності вимог у фізичних осіб до Ващука Сергія Степанова взагалі, слід зазначити, що наявною у справі розпискою від 19.08.2004 року підтверджується погашення Ващуком С.С. перед Осиповим С.А. заборгованості в сумі 45 000 грн. 00 коп. за рішенням “Оболонського суду» та відсутністю до Ващука С.С. на 19.08.2004 року матеріальних претензій (л.с. 33). Вказана розписка була надана представником Боржника згідно клопотання, поданого суду першої інстанції 17.01.2005 року (л.с. 32), тобто до прийняття 17.01.2005 року ухвали про зупинення провадження у справі (л.с. 38). Отже, враховуючи дату видачі згаданої розписки - до подання Боржником заяви про порушення провадження у справі в жовтні 2004 року та порушення провадження у даній справі ухвалою від 26.10.2004 року, зокрема, у Осипова С.А., визначеного місцевим судом у якості суб'єкта підприємницької діяльності та одного із ініціюючих кредиторів у справі, взагалі були відсутні будь-які грошові (матеріальні) вимоги до Ващука С.С., та Боржника, зокрема. Такий висновок також підтверджується викладеними Кузьминським В.В. та Осиповим С.А. обставинами в клопотанні від 08.11.2004 року про припинення провадження у справі, тобто ще до проведення першого судового засідання у даній справі 09.11.2004 року (л.с. 19-20, 28).
Крім цього, апеляційна інстанція звертає увагу на порушення місцевим судом строків щодо здійснення процедури провадження у даній справі. Так, з матеріалів справи вбачається, що провадження у даній справі здійснювалось протягом майже 2-х років: ухвалою від 17.01.2005 року провадження у справі було зупинено (л.с. 38), а ухвалою від 21.03.2005 року - поновлено (л.с. 51), після чого провадження та процедура банкрутства Підприємця тривали півтора року - до 25.07.2006 року, коли була прийнята оскаржувана ухвала. Між тим, вимоги ст.ст. 47-49 Закону регулюють порядок, особливості та строки здійснення провадження у справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина. Нормою ч. 2 п. 3 ст. 47 Закону допускається зупинення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця не більше трьох місяців після затвердження плану погашення боргів, а згідно п. 3 ст. 48 Закону - для вирішення питання щодо спадщини у встановленому законом порядку за наявності відомостей про відкриття спадщини на користь громадянина-підприємця. Норма п. 2 ст. 48 Закону допускає відкладення розгляду відповідної справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди. Як вже зазначено, з матеріалів справи вбачається, що відповідні строки судом першої інстанції були порушені, проведення передбачених ст.ст. 47-48 Закону дій судом першої інстанції не вимагалось (складення плану погашення боргів тощо), а справа відкладалась розглядом та зупинялось провадження не з підстав, визначених вище.
За таких обставин, слід визнати, що місцевий господарський суд, порушуючи провадження у даній справі, необґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, порушивши при цьому передбачені ст. 1 ГПК України та ст. 1 Закону норми щодо суб'єктного складу осіб у господарській справі про банкрутство, так як у матеріалах даної справи відсутній жодний відповідний та належний доказ, який би свідчив про наявність підстав для порушення справи про банкрутство Ващука С.С., як суб'єкта підприємницької діяльності в порядку ст. 47 Закону.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне зробити висновок про відсутність у даній справі предмету спору між Кредитором № 1, Кредитором № 2 і Боржником (п. 1-1 ст. 80 ГПК України) та припиняє провадження у справі з підстав, що викладені вище.
Поряд з цим та на підставі викладених та встановлених вище обставин, Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційних вимог Боржника в частині передачі справи місцевому суду для подальшого розгляду, оскільки норми ГПК України та Закону, у разі припинення провадження у справі про банкрутство за результатами апеляційного провадження за відсутністю предмету спору, унеможливлюють подальший її розгляд та направлення справи суду першої інстанції.
Таким чином, вимоги Підприємця № 3 в частині скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, з підстав, що викладені у даній постанові, обґрунтовані, підтверджуються документами у справі та діючим законодавством.
Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 47, 48, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 1, 4-1, 4-3, 4-4, 4-5, 22, 33, 34, 38, 43, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 91, 94, 99, 101 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ващука Сергія Степановича задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду м. Києва від 25 липня 2006 року у справі № 24\876-б скасувати повністю.
3. Провадження у справі № 24\876-б припинити.
4. В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення.
5. Справу № 24\876-б повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Коваленко В.М.
Судді Вербицька О.В.
Дзюбко П.О.
24.11.06 (відправлено)