Справа № 2а/0270/4739/12
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
16 січня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Сушка О.О.
суддів: Гонтарука В. М. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії , -
15.10.2012 року адвокат ОСОБА_3 від імені та в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним рішення Державної міграційної служби від 10.08.2012 року №461-12 про відмову ОСОБА_2 в захисті в державі Україна та скасувати його; зобов'язати відповідача прийняти щодо ОСОБА_2 рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2012 року з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та винести нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу на рішення у справі в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Колегій суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог позивача виходячи з наступного.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.04.2012 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про надання йому в Україні статусу біженця у якій назвався громадянином ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2. При цьому документів, які б засвідчували його особу, він не надав, у зв'язку з чим усі анкетні дані було встановлено зі слів самого Позивача.
Під час проведеної співбесіди позивач повідомив, що є громадянином Сомалі ІНФОРМАЦІЯ_1, належить до клану Хавія, мусульманин - суніт і до приїзду в Україну проживав в м. Могадішо (Сомалі). У вересні 2011 року до них додому прийшли люди із угруповання Аль-Шабаб і намагались його залучити до свого угрупування, а після відмови йти з ними поранили. Потім він виїхав з країни.
Позивач повідомив, що територію ОСОБА_1 залишив 20.02.2012 року. Літаком прибув до Росії і там жив 9 днів. 02.03.2012 року позивач прибув до України. На даний час проживає по АДРЕСА_1. На запитання представника міграційної служби про те, до якої саме країни він їхав, відповів, що йому перевізники не називали країни. Доказів, які б підтверджували факт його переслідування або загрози на батьківщині немає, в будь-яких політичних, релігійних чи громадських організаціях в ОСОБА_1 не перебував. Висловив бажання отримати документи, щоб отримати статус біженця.
Судом першої інстанції встановлено, що у ході проведення співбесіди встановлені значні розбіжності між протоколом співбесіди за 10.04.2012 року та 29.05.2012 року.
З копії висновку відділу міграційної служби у Вінницькій області від 03.07.2012 року вбачається, що керівник органу міграційної служби ОСОБА_6 на підставі зібраних матеріалів дійшов до висновку про доцільність прийняття рішення про відмову Позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Відповідно до абз. 5 та 7 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв'язку із відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та перебування у третій безпечній країні.
На підставі вищезазначеного висновку 10.08.2012 року Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову громадянину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у визнанні біженцем, Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього закону, відсутні.
Колегій суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо правомірності такого рішення відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно пункту 13 частини першої статті 1 вказаного Закону передбачено, що особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Крім того, відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець"включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Таким чином, під час вирішення питання щодо надання статусу біженця необхідно враховувати всі чотири підстави. При цьому немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з реєстраційного листка, анкети, Позивач є громадянином ОСОБА_1, але не може та не бажає користуватися захистом країни походження, внаслідок побоювань стати жертвою угрупування Аль-Шабаб.
Судом першої інстанції встановлено, що аналогічні пояснення надавались ОСОБА_2 під час співбесід 10.04.2012 року та 29.05.2012 року. Проте, в обґрунтування фактів переслідування або загрози переслідування позивачем не надано жодних доказів.
Крім того, відповідно до пункту 164 глави 5 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особи, які вимушені покинути країну походження через внутрішні та міжнародні конфлікти, зазвичай не кваліфікуються як біженці за Конвенцією 1951 року і Протоколом 1967 року. Пунктом 65 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що переслідування зазвичай відносяться до дій влади країни.
Згідно до Позиції ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців"факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і письмові. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу в правдивості своїх фактичних тверджень.
Проте наведені позивачем обставини на підтримку своєї заяви про надання статусу біженця в Україні не підтвердженні будь-якими доказами і викликають істотні сумніви у їх об'єктивності та вірогідності з огляду на відсутність документів та неможливість підтвердження анкетних даних.
З аналогічних мотивів суд першої інстануії виходив при вирішенні питання про наявність у Позивача підстав для визнання його в Україні особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно правил, встановленими статтею 6 Закону 3671-VI, не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду даного публічно-правового спору, до приїзду в Україну позивач певний час незаконно перебував на території інших держав, зокрема Росії, однак про звернення для надання йому статусу біженця доказів не надав, а мета його перебування в Україні полягала у отриманні документів.
Також, відповідно до ч.2 ст. 5 Закону 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до данного положення відповідний обов'язок особи, яка з наміром набути статус біженця, незаконно перетнула державний кордон України, необхідно розуміти як такий, що здійснений сумлінно і за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок.
Як вбачається з відомостей реєстраційного листка (а.с. 38-39), Позивач незаконно перетнув кордон України ще 02.03.2012 року, однак із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в органи міграційної служби звернувся тільки 10.04.2012 року, не навівши при цьому обґрунтованих причин такого тривалого зволікання.
Згідно до ч.4 ст. 8 Закону 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Частиною 6 зазначеної статті 8 Закону передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону .
Таким чином враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що УДМС у Вінницькій області, приймаючи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання Позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, правильно встановив відсутність у неї передбачених законами України та нормами міжнародного права умов для надання їй Відповідного статусу.
Відтак, заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає., а тому позовні вимоги з цих підстав не підлягають задоволенню.
З підстав вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 198 та ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Гонтарук В. М.
Боровицький О. А.