Справа № 2/401/2988/12 Головуючий у 1 інстанції - Спаї В.В.
Справа № 22-ц/774/936/2013р. Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія - 53
18 січня 2013 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Солод О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш імені Артема" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -
25 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, посилаючись на те, що 22.09.2006 року вона прийнята на роботу у ВАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема", правонаступником якого є ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" на посаду начальника бюро організації та заробітної плати у відділ економіки за наказом № 868/к від 25.09.2006 року. З 2010 року у відповідача почали виникати проблеми із своєчасною виплатою заробітної плати, що в подальшому призвело до того, що вона була змушена написати заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. 30.12.2011 року її було звільнено з роботи за власним бажанням, ст.38 КЗпП України відповідно до наказу № 516/к від 29.12.2011 року. В день звільнення вона перебувала на роботі і зверталась до керівництва відповідача з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі за період з жовтня 2010 року по день звільнення, але їй було відмовлено. Після чого позивач була змушена звернутися до Урядової гарячої лінії Державної інспекції України з питань праці в Дніпропетровській області та отримала письмову відповідь на її звернення, в якій підтверджено факт порушення відповідачем законодавства та порадили їй звернутися за захистом порушених прав до суду. Після цього відповідачем була виплачена їй заборгованість по заробітній платі за три місяці (з жовтня 2010 року по січень 2011 року) Позивач неодноразово зверталась до відповідача з письмовою заявою про надання довідки щодо нарахування їй заробітної плати за період з травня 2011 року по грудень 2011 року для звернення до суду за захистом її порушених прав, однак їй було відмовлено, що супроводжувалося погрозами від керівництва. Вважає, що відповідач повинен їй виплатити заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2011 року по 31.12.2011 року, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.01.2012 року по час фактичної виплати заробітної плати, компенсацію відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги та моральну шкоду, яку оцінює на суму 6000 грн., яка полягає в тому, що вона тривалий час була позбавлена можливості розпоряджатися заробітною платою, була вимушена витрачати особистий час для вирішення питань, пов'язаних із захистом своїх прав, що порушило її звичайний спосіб життя, у зв'язку з чим вона відчувала негативні емоції, моральні переживання ти дискомфорт. В процесі розгляду справи позивач уточнила свої позовні вимоги, посилаючись на те, що 12 липня 2012 року відповідачем їй була сплачена заробітна плата за період з 01.05.2011 року по 31.12.2011 року. Тому вона просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку по заробітній платі з 01.01.2012 року по час фактичної виплати заробітної плати; стягнути з відповідача компенсацію відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги; стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду в сумі 6000 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2012 року ухвалено: позов задовольнити частково; стягнути з ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки в розмірі 16 065,37 грн.; стягнути з ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.; стягнути з ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" в дохід держави судовий збір в розмірі 214,60 грн.
В апеляційній скарзі ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" просить рішення суду скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 16 065,37 грн., та ухвалити нове рішення, яким змінити рішення суду в частині стягнення з ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди; в частині стягнення з ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі, стягнувши на її користь 10 064,58 грн. замість 16 065,37 грн.; змінити рішення суду в частині стягнення з ПАТ "Дніпроважпапірмаш імені Артема" на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, зменшивши її до суми, що не перевищує прожитковий мінімум станом на 01.07.2012 року, тобто 1102 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що позивач працювала у відповідача з 22.09.2006 року по 30.12.2011 року на посаді начальника бюро організації та заробітної плати у відділ економіки. Звільнена з роботи за власним бажанням по ст.38 КЗпП України відповідно до наказу № 516/к від 29.12.2011 року. Виконуючи обов'язок доказування, позивач, на переконання суду, довела слушність доводів, надав докази відповідно до ст.ст. 57-59 ЦПК України; відповідач не виконав вимогу суду про надання довідки про середній заробіток, також відповідач не оспорював розрахунку, наданого позивачем, що розцінюється судом як визнання відповідачем наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за весь час затримки при звільненні з урахуванням компенсації відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в розмірі 16 065,37 грн. Розв'язуючи вимогу позову про відшкодування моральної шкоди, суд погоджується із слушністю доводів позивача та наявністю підстав для її відшкодування, визначених статтею 237-1 КЗпП; щодо розміру такого відшкодування, то суд виходить з характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, їх тривалості, та із засад розумності, виваженості та справедливості, через що на переконання суду, з метою захисту порушених прав позивача присудження до відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн. відповідатиме тим моральним стражданням, яких зазнав позивач.
Але з висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, при неправильному застосуванні судом норм діючого законодавства.
Відповідно до п.2. Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження порядку про обчислення середньої заробітної плати", який говорить, що у всіх випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Суд першої інстанції застосував зазначену норму закону, однак не звернув увагу на те, що наданий позивачем розрахунок не відповідає вимогам закону у зв'язку з тим, що позивачем у розрахунок увійшли не два останніх календарних місяці роботи, які передували події, а саме: звільненню, яке відбулося у грудні, і вона розрахувала середню заробітну плату із розрахунку заробітної плати за грудень та листопад 2011 року і як доказ надала суду розрахункові листки за час своєї роботи.
Розрахунковими місяцями є листопад та жовтень за умови, якщо позивач повністю їх відпрацювала.
Таким чином, прийнявши за основу розрахунок позивача, який є неправильним, суд дійшов помилкового висновку щодо розміру стягнення суми за рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції змінює в частині розміру стягнутої суми в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка визначена судом першої інстанції у сумі 16 065,37 гривень.
Відповідно до ст.2 ЗУ "Про оплату праці" основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки встановлені ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами у справі, що на час звільнення позивача з 30.12.2011 року у роботодавця -відповідача у справі перед позивачем була заборгованість по заробітній платі з жовтня 2010 року по день звільнення. На час звільнення відповідач не розрахувався з позивачем та не виплатив належні та нараховані їй виплати згідно трудового договору.
До ухвалення рішення суду відповідач розрахувався з позивачем повністю, а саме: остання виплата заробітної плати була здійснена 12 липня 2012 року.
Таким чином, є підстави для нарахування середнього заробітку за період затримки розрахунку на час звільнення, який визначений позивачем з 01.01.2012 року по 12.07.2012 року, тобто за 6 місяців та 12 календарних днів у липні 2012 року.
Дослідивши надані довідки відповідачем щодо розрахунку середнього заробітку позивача (а.с.45-48), судова колегія відноситься до них критично, тому, що зазначені розміри заробітної плати і відпрацьовані дні не відповідають розрахунковим листкам, з яких вбачається розмір нарахованої заробітної плати позивачу (а.с. 20-23), та які судова колегія бере за основу для розрахунку середньої заробітної плати.
Судова колегія для розрахунку бере останні повні місяці відпрацьовані позивачем перед звільненням, якими є серпень 2011 року і листопад 2011 року, за якими позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі відповідно 1952,72 грн. та 1955,40 грн. і таким чином, середній заробіток позивача складає 1954,06 гривень (1955,40 + 1952,72 = 3908,12 : 2 = 1954,06). За період затримки, а саме: шість місяців та 12 календарних (8 робочих) днів з 01.01.2012 року по 12.07.2012 року сума середнього заробітку складає 12 451,48 гривні (1954,06 х 6 =11 724,36; 1954,06 : 21,5 (середня кількість робочих днів у розрахунковому періоді) = 90,89; 90,89 х 8 (робочих днів) = 727,12 грн.; 11724,36 + 727,12 =12 451,48 грн.).
Таким чином, сума яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у рахунок середньої заробітної плати за час затримки розрахунку складає 12 451,48 гривні.
Суд не погоджується з розміром цієї виплати наданого розрахунку відповідачем у сумі 10 064,58 грн. та не погоджується з розміром цієї виплати наданого розрахунку позивачем у сумі 16065,37 грн., яку стягнув суд першої інстанції без розрахунку та перевірки зазначеної виплати.
Тому рішення суду в частині розміру стягнутої суми в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні з 16 065,37 гривень на суму у розмірі 12 451,48 гривень.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є правильним.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз'яснень у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 25.05.2001 року №5, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Наведені в апеляційних скаргах доводи щодо відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Судова колегія вважає, що рішення суду в іншій частині щодо відшкодування моральної шкоди є законним і обґрунтованим, постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування або зміни, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи у вказаній частині.
На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судових витрат за цією категорією справи та позов задоволено частково, то судова колегія вважає, що судові витрати по справі стягнуто судом першої інстанції правильно відповідно до вимог чинного законодавства.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" -задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2012 року -змінити в частині розміру стягнутої суми в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку з 16 065,37 гривень на суму у розмірі 12 451,48 гривень (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят одна гривень 48 копійки).
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2012 року -залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді