Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"26" січня 2009 р. Справа № 16/94-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Погребняк В. Я., судді Бухан А.І. , Шевель О. В.
при секретарі Шкуренко Л.О.
за участю представників сторін:
позивача -Гончаренка А.В. -дов., Дубровської Г.В. -дов.
1-го відповідача - не з'явився
2-го відповідача - не з'явився
третьої особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2789Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 28 жовтня 2008 р. по справі № 16/94-08
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк) м. Київ в особі філії ВАТ «Укрексімбанк»в м. Харкові
до 1. Приватної фірми «Разноторг», м. Харків
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецруда», м.Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Приватне підприємство «Вівальді», м. Харків
про визнання недійсним правочину
встановила:
Позивач, ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк) м. Київ в особі філії ВАТ «Укрексімбанк»в м. Харкові, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним правочин - видачу простого векселя від 19.07.2006 р. на бланку № 80351931172980.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28 жовтня 2008 року по справі № 16/94-08 (суддя Здоровко Л.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28 жовтня 2008 року у справі № 16/94-08 та задовольнити позовні вимоги позивача: визнати недійсним правочин - видачу простого векселя від 19.07.2006 р. на бланку № 80351931172980. В апеляційній скарзі позивач вказує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушені норми процесуального права та невірно застосовані норми матеріального права. Дане рішення прийнято не за результатами обговорення усіх обставин справи, ґрунтується виключно на доводах та доказах відповідача, порушує засади рівності усіх учасників та сторін перед законом та судом, всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Викладені у рішенні висновки не відповідають письмовим поясненням, доказам сторін, обставинам справи. Позивач стверджує, що на час видачі векселя був відсутній борг за фактично поставлені товари, виконані роботи, що є порушенням ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», а суд першої інстанції встановив факт поставки продукції за договором без дослідження жодних документів щодо поставки товару. Також, на думку позивача, відповідачем було порушено порядок пред'явлення векселю до платежу, що дає підстави вважати такий правочин фіктивним, не надано реєстру ведення векселів, що свідчить про те, що вказаний вексель не видавався. Позивач вважає, що видача векселя здійснена в порушення укладеної між сторонами кредитної угоди, в якій ТОВ «Укрспецруда» взяло на себе зобов'язання без письмової згоди банку не брати боргових зобов'язань перед третіми особами шляхом укладання договорів поруки, виписки векселів. Позивач також зазначає про відсутність у сторін оригіналу векселя, неврахування позиції позивача при залученні до участі у справі третьої особи та неврахування позиції позивача щодо найменування першого відповідача.
2-й відповідач проти апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач стверджує, що оскаржуване рішення повністю відповідає як положенням чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, так і фактичним обставинам справи, а твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, не підтверджені жодним належним доказом. На думку відповідача, ним доведено наявність боргу перед ПФ «Разноторг», якій було передано спірний вексель, що містить всі необхідні реквізити. Що ж стосується згоди банку, відповідач стверджує, що судом вірно зазначено - кредитний договір укладено після виникнення заборгованості товариства перед першим відповідачем, а відтак, положення кредитного договору не можуть стосуватися правовідносин між відповідачами. Відповідач також зазначає, що судом першої інстанції надана вірна оцінка і всім іншим запереченням позивача, в тому числі, і щодо назви першого відповідача.
1-й відповідач та третя особа відзивів на апеляційну скаргу не надали, повноважні представники цих осіб в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце засідання суду були повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:
у позовній заяві позивач просив визнати недійсним оскаржуваний правочин на тій підставі, що дії відповідачів під час видачі зазначеного векселю не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки вексель видано з порушенням порядку, встановленого ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», між відповідачами не існувало грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Охоронюваний законом інтерес позивача з приводу заявлених позовних вимог, на думку заявника, полягає в тому, що ТОВ «Укрспецруда» на підставі укладеного з позивачем кредитного договору отримало у строкове користування державні грошові кошти на умовах їх відплатного повернення, а видавши оскаржуваний векcель та не сплативши його в установлений строк, ТОВ «Укрспецруда»сприяло настанню обставин порушення щодо нього справи про банкрутство.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд посилався на їх недоведеність та відсутність порушеного права позивача.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до положень чинного законодавства, оскільки у контексті статті 1 ГПК України та статті 3 ЦК України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, названими статтями встановлено, що позивач має право на подання позову лише в тому разі, коли діями відповідача порушується право чи інтереси безпосередньо позивача, а не взагалі з будь-яких питань, де, як вважає позивач, є порушення норм чинного законодавства.
Отже, для звернення до суду з позовом, позивач повинен обґрунтувати не лише порушення відповідачами положень чинного законодавства, а і свій матеріально-правовий інтерес.
Проте, як вважає колегія суддів, позивачем не надано жодного аргументованого правового доказу того, що відповідачами при здійсненні спірного правочину порушені права або інтереси позивача.
Як стверджує сам позивач, його охоронюваний законом інтерес полягає в тому, що ТОВ «Укрспецруда», на підставі укладеного з позивачем кредитного договору, отримало у строкове користування державні грошові кошти на умовах їх відплатного повернення, а видавши оскаржуваний вексель та не сплативши його в установлений строк, ТОВ «Укрспецруда» сприяло настанню обставин порушення щодо нього справи про банкрутство.
Колегія суддів зазначає, що відповідні твердження позивача є припущеннями, які не підтверджені жодним належним доказом. Крім того, як вірно зазначено місцевим господарським судом, відповідно до умов кредитної угоди № 6806К24 від 09.03.2006 р., державні грошові кошти надані позивачем під забезпечення у розмірі 190% від суми основного боргу та відсотків за один рік користування кредитом, а тому порушенням справи про банкрутство другого відповідача позивачу не завдано шкоди та не порушені його права, оскільки позивач зі своїми вимогами був включений до реєстру вимог кредиторів. Так само, у процедурі банкрутства розглянуті та визнані правомірними вимоги ПП «Вівальді» на суму спірного векселю і відповідні процесуальні документи є чинними на дату розгляду цієї справи.
Що ж стосується взаємовідносин між відповідачами по дачі спірного векселю, колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції щодо того, що Постановою Пленуму Верного Суду України від 08.06.2007р. № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів»визначено, що вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202-211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України з урахуванням їх особливостей. Правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 ЦК України із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в тому числі і щодо того, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Ч. 3 названої статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви та апеляційної скарги, позивач посилається на те, що правочин суперечить положенням ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», оскільки між відповідачами не існувало грошового боргу за фактично поставлені товари.
Такі твердження позивача спростовуються матеріалами справи, оскільки, як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 12 січня 2006 р. між ПФ «Разноторг»та ТОВ «Укрспецруда» був укладений договір купівлі - продажу № 214/01, за яким ПФ «Разноторг»продає, а ТОВ «Укрспецруда»купує котли водонагрівальні на загальну суму 740 520,00 грн.
У пункті 2.2. договору №214/01 сторони передбачили, що 2-й відповідач розраховується з 1-м відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок 1-го відповідача, або другим способом - за домовленістю.
Листом від 13 січня 2006 р. ПФ «Разноторг»повідомила Товариство, що не заперечує проти можливої вексельної форми розрахунку за договором купівлі - продажу № 214/01 від 12.01.2006 р., а 19.07.2006р. ТОВ «Укрспецруда»видало простий вексель №80351931172980 номінальною вартістю 150 000,00 грн., в якому зобов'язалось заплатити 19.07.2007 р. ПФ «Разноторг»чи його наказу 150000,00 грн.
Такими своїми діями сторони, згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України, погодили умови договору щодо оплати товару.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», на яку посилається позивач, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що умова щодо проведення розрахунків відповідачами за договором купівлі-продажу №214/01 від 12.01.2006 р. із застосуванням векселя викладена у письмовій формі, сума зобов'язання Товариства не менша, ніж сума платежу за векселем, наявність заборгованості Товариства за договором купівлі-продажу №214/01 від 12.01.2006р. позивачем не спростована.
Позивач не надав суду доказів, які б свідчили, що на момент видачі простого векселя № 80351931172980 від 19.07.2006 р. між Товариством та Фірмою не існувало грошового боргу за фактичні поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, також позивачем не доведено, що у відповідачів на момент укладання спірного правочину не було намірів спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Не доведено неправомірність видачі векселя 1-му відповідачу. Позивач не спростував доводи 2-го відповідача, що спірний вексель видано в часткову сплату за отримані по договору № 214/01 від 12.01.2006 р .
Враховуючи положення ст. 33 ГПК України, за умовами якої саме на позивача покладено обов'язок довести правомірність своїх позовних вимог, ті обставини, що перший відповідач визнаний банкрутом та його діяльність знаходиться у стані припинення, другий відповідач також знаходиться в процедурі банкрутства, а також те, що матеріалами справи підтверджується, що первинна бухгалтерська документація другого відповідача вилучалась правоохороними органами, колегія судів вважає, що сам лише факт ненадання відповідачами накладних про отримання товару за договором купівлі-продажу не може бути підставою для визнання недійсним правочину -видачу спірного векселя.
Суд апеляційної інстанції також враховує факт відображення руху товарів за договором від 12.01.2006 р. в бухгалтерському обліку другого відповідача.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог позивача в частині тверджень останнього, що спірний вексель є недійсним, оскільки ТОВ «Укрспецруда» не отримало згоди банку на видачу такого векселя.
Так, матеріалами справи дійсно підтверджено, що 09.03.2006 р. між позивачем та ТОВ «Укрспецруда» укладено кредитну угоду № 6806К24 (для відновлюваної кредитної лінії) з лімітом 2000000 грн., строком до 29.12.2006 р.
Згідно з п.п. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 кредитної угоди № 6806К24, позичальник зобов'язується без попередньої письмової згоди банку до повного погашення своєї заборгованості за кредитною угодою № 6806К24 та виплати належних за кредитом відсотків та платежів, не брати на себе боргових зобов'язань перед 3-ми особами шляхом укладання договору поруки, виписки векселів (крім податкових векселів) тощо.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, заборгованість Товариства перед Фірмою, згідно з договором купівлі - продажу №214/01 від 12.01.2006 р., виникла до укладання Кредитної угоди з позивачем, а тому, на думку колегії суддів, положення кредитної угоди не можуть застосовуватись до правовідносин між відповідачами саме в межах цього договору купівлі-продажу.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача про невідповідність найменування підприємства векселедержателя, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, станом на дату укладання договору між відповідачами та видачі спірного векселя, найменування першого відповідача відповідало статутній документації.
Також, судом першої інстанції досліджено постанову від 03.08.2008 р. по справі № Б-50/170-07 про визнання боржника банкрутом, з якої вбачається, що приватну фірму «Разноторг» (код 25180115) за адресою м. Харків, пров. Крахмалевський, 6, зареєстровану виконавчим комітетом Харківської міської ради № 984/1.20 від 31.10.1997 р. (що відповідає відомостям, зазначеним позивачем у позовній заяві) -визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Судом також досліджено наданий із матеріалів справи про банкрутство № Б-50/170-07 витяг з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, в якому станом на серпень 2007 р. числиться приватна фірма «Разноторг», код 25180115.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані позивачем відомості Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців про приватне підприємство «Разноторг»з ідентифікаційним кодом -25180115 не відповідають дійсності, а тому обґрунтовано такі відомості не прийняті до уваги.
Що ж стосується тверджень позивача про порушення порядку пред'явлення векселя до виконання -такі твердження є безпідставними та спростовуються матеріалами справи; ненадання ж реєстру виписки векселів само по собі не може бути підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним.
Щодо ненадання сторонами оригіналу векселю -колегія суддів зазначає, що у сторін по справі (як у позивача, так і у відповідачів) оригіналу векселю не може бути, оскільки такий вексель передано третій особі, вимоги якої визнані безспірними у справі про банкрутство ТОВ «Укрспецруда».
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення від 28 жовтня 2008 року є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 28 жовтня 2008 року по справі № 16/94-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Головуючий суддя Погребняк В.Я.
суддя Бухан А.І.
суддя Шевель О.В.