Справа № 2607/6515/12
Категорія 31
26 листопада 2012 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді -Трегубенко Л. О. ,
при секретарі - Лемішко А. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у загальній сумі 624279 грн. 51 коп.,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у загальній сумі 624279 грн. 51 коп..
Зазначив, що 22.03.2005 р. водій, ОСОБА_3, під час виконання своїх трудових обов"язків, керуючи автомобілем марки Меrсеdеs-Веnc, що належав на праві власності відповідачу, ОСОБА_2, порушив вимоги п. 12.3 ПДР України, і вчинив наїзд на пішохода, ОСОБА_4, його сина.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди сину завдані тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя на момент заподіяння, у зв'язку з якими була призначена ІІ група інвалідності.
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 05.06.2007 р. кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, закрито на підставі ст.1 п. „б" Закону України "Про амністію" від 31.05.2005 р., цивільний позов залишений без розгляду.
У квітні 2008 р. з приводу відшкодування шкоди, заподіяної злочином, син звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, як володільця транспортного засобу, і під час знаходження справи у судовому провадженні ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер від ушкоджень, отриманих у доржньо-транспортній пригоді, а він був залучений у якості правонаступника, і на підставі ст. 1200 ЦК України подав уточнюючу позовну заяву.
03.02.2010 р. в справі суд ухвалив заочне рішення, відповідно до якого позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у загальній сумі 215760 грн. 98 коп..
11.08.2010 р. Апеляційний суд м. Києва скасував заочне судове рішення від 03.02.2010 р. в зв"язку з тим, що позовні вимоги заявлені у порядку правонаступництва, а не були самостіними вимогами, та на підставі ст. 1219 ЦК України і п. 6 ст.205 ЦПК України провадження в справі закрив, роз"яснив йому право самостійного звернення до суду із позовом для захисту своїх прав на загальних підставах.
Вони з дружиною, як батьки потерпілого від злочину, зазнали матеріальної та моральної шкоди, зокрема, понесли витрати на: придбання ліків і товарів медичного призначення в період часу з 22.03.2005 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. у сумі 26651 грн. 51 коп.; догляд і обслуговування хворого сина у період часу з 22.03.2005 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. - 12933 грн. 71 коп.; власне проживання під час хвороби і лікування сина в м. Сімферополі в період часу з 22.03.2005р. по 19.04.2005 р. - 1701 грн. 55 коп.; 4) поїздки до м. Сімферополя і в зворотньому напрямку в період часу з 22.03.2005р. по 05.05.2007 р. для вирішення питань, пов'язаних з лікуванням і відновленням здоров'я сина, порушенням, розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи по факту ДТП - 2612 грн. 34 коп.; поховання сина - 5130 грн. 19 коп.; правову допомогу за період часу з 01.04.2005 р. по теперішній час у загальній сумі 15750 грн.; він особисто був вимушений звільнитися з роботи і поніс упущену вигоду в сумі 59500 грн., розмір морального відшкодування оцінює в 500000 грн..
Позивач просив позов задовольнити.
Відповідач, ОСОБА_2, позовні вимоги не визнав, у письмових запереченнях, зокрема, зазначив, що у порядку ст. 1195 ЦК України безпосередньо потерпілий, якому злочином завдана шкода здоров"ю, мав право на відшкодування витрат на придбання ліків, догляд і обслуговування, але зобов"язання по відшкодуванню припинилися в зв"язку з його смертю, як нерозривно пов"язані з особою потерпілого, і не передбачають правонаступництва.
Відповідно до позовної заяви від 29.05.2008 р. витрати на лікування, догляд і обслуговування поніс потерпілий, а не його батьки.
Батьки потерпілого і його представник, ОСОБА_6, понесли витрати на проживання та поїздки, але законом не передбачена можливість компенсації понесених витрат іншим особам.
Після дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримував всю необхідну медичну допомогу, лікування та догляд в умовах стаціонара в міській клінічній лікані № 6 м.Сімферополя, тому сумнівним вважає віднесення заявлених витрат до необхідних додаткових у розумінні ч.І ст.1195 ЦК України.
Не може бути стягнутий втрачений позивачем заробіток у вигляді упущеної вигоди у сумі 59500 грн. у зв"язку зі звільненням з роботи через необхідність догляду за сином, законом обумовлюється обов"язок відшкодування заробітку (доходу) потерпілому, втраченого ним внаслідок втрати чи зменшенням професійної або загальної працездатності у випадку каліцтва або іншого ушкодження здоров"я.
Відповідно до запису в трудовій книжці позивач звільнився з роботи за власним бажанням, і його право на працю та отримання доходу звільненням з роботи не порушено, тому й підстав для захисту немає.
Відповідно до договору про надання юридичних послуг витрати представника, ОСОБА_6, обумовлені представництвом інтересів потерпілого, пов"язаних з ДТП, і за життя право на відшкодування мав сам потерпілий.
Оплата правових послуг, не пов"язаних з конкретною справою, не підлягає компенсації, оскільки заявлена на підставі укладеного між представником і потерпілим договору про надання юридичних послуг, що припинив свою дію в зв'язку з його смертю.
Витрати на поховання та моральна шкода не підлягають відшкодуванню, оскільки між протиправними діями водія, ОСОБА_3, та смертю потерпілого відсутній причинно-наслідковий зв"язок.
Постановою в кримінальній справі відносно ОСОБА_3, на підставі якої грунтуються позовні вимоги, підтверджений безпосередній причинний зв'язок протиправних дій і їх наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, небезпечних для життя на момент заподіяння, а не його смерті, ніякої загрози для життя у майбутньому не передбачалося.
З моменту дорожньо-транспортної пригоди по 19.04.2005 р. потерпілий лікувався в клінічній лікарні №6 м. Сімферполя, виписаний у компенсаційному стані; в липні 2006 р. успішно пройшов оперативне стаціонарне лікування в ПП «Ладістен» з приводу спицевого остеомієліту лівої великоберцової гомілки відповідно до договору №125 від 03.07.2006 р., умовами якого гарантувався кінцевий результат лікування за умови дотримання медичних приписів та режиму лікування; в квітні 2008 р. з цим же діагнозом пройшов лікування в Київській міській клінічній лікарні № 3, виписаний у задовільному стані, показана повторна госпіталізація, даних про виконання якої немає.
Причиною смерті потерпілого, відповідно до довідки Київської міської клінічної лікарні № 3 від 13.07.2009 р., є гнійний остеомієліт гомілки, будь-які посиланння на ДТП, як причину смерті, відсутні.
Вважає, що смерть потерпілого наступила внаслідок недотримання режиму лікування та приписів лікарів, оскільки з моменту події ДТП від 22.03.2005 р. до дня його смерті минуло понад чотири роки.
Моральну шкоду позивач пов"язує зі злочином, тобто заподіянням сину тяжких тілесних ушкоджень, а не з його смертю, звернувся до суду з приводу відшкодування за спливом понад 6 років з моменту події ДТП.
Незважаючи на те, що до вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється, сплив тривалого часу з моменту події ДТП у конкретній справі є визначальним в контексті самого факту заподіяння моральної шкоди, глибини моральних страждань за їх наявності, визначенні розміру відшкодування, і на його думку, свідчить про відсутність моральних страждань, на які позивач посилається.
Після смерті сина позивач безпосередньо брав участь в судовому процесі, був присутній при оголошенні заочного рішення від 03.02.2010 р. та перегляді цього рішення Апеляційним судом м. Києва, тому обумовлення ним звернення до суду з новим позовом за спливом тривалого проміжку часу стресом і хворобами, пов'язаними із втратою єдиного сина, безпідставні, ставлять під сумнів факт заподіяння моральної шкоди злочином, і визначений розмір заявленого відшкодування.
Позивач погоджувався із значно меншим розміром морального відшкодування, визначеним судом при ухваленні заочного рішення від 03.02.2010 р., не оскаржував це рішення, тому доводи про заподіяння злочином моральної шкоди у розмірі 500000 грн. надумані і безпідставні.
Позивач не підтвердив близькість та характер взаємовідносин з потерпілим, що безпосередньо впливає на ступінь моральних страждань батька, як з приводу ушкоджень здоров'я сина, так і його смерті.
Вважає, що невизначеність позивача з приводу конкретних обставин і підстав заподіяної моральної шкоди (через ушкодження здоров'я потерпілого чи/ або його смерть) свідчить про відсутність моральних страждань, тому стягнення оціненого відшкодування в розмірі 500000 грн. не відповідатиме принципу розумності та справедливості, ураховуючи й те, що на теперішній час він є пенсійного віку, і має єдиним доходом пенсію.
Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа, ОСОБА_3, позовні вимоги не визнав, у письмових запереченням навів ті ж підстави щодо предмету спору, що і відповідач.
Зокрема, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги фактом вчинення злочину, тобто заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а не смерті, інших підстав про відшкодування моральної шкоди в тексті заяви не зазначив.
Витрати на поховання потерпілого та стягнення моральної шкоди не підтверджені медичними документами фахівців у галузі медицини, довідка Київської міської клінічної лікарні № 3 від 13.07.2009 р. про причину смерті не містять будь-яких посилань на подію ДТП.
Раніше позивач пов"язував заподіяння моральної шкоди з його протиправною поведінкою як водія, тобто з негативними відчуттями до особи, винної у ДТП, а не з ушкодженням здоров'я сину чи його смертю, і впродовж всього часу не міг визначитися з тим, у чому полягають його моральні страждання, в поясненнях у засіданні обмежувався констатацією самого спричинення моральних страждань смертю сина, а не злочином, як підставою до відшкодування, зазначеною в позовній заяві.
Невизначеність з приводу конкретних обставин, за яких була заподіяна моральна шкода, тобто постійна зміна цих обставин та підстав заподіяння моральної шкоди, на його думку, ставить під сумнів наявність у позивача моральних страждань, самого факту завдання моральної шкоди, її глиби, заявленого до стягнення розміру відшкодування, ступеня близькості та характеру відносин між ним та потерпілим.
Вважає не підтвердженими ті обставини, що ушкодження здоров'я потерпілого внаслідок ДТП 22.03.2005 р. та його смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 р. вплинули на фізичне чи психічне здоров'я позивача.
Просив у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали із наведених у заяві підстав, просять задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи на підставі довіреності, ОСОБА_8, позовні вимоги не визнав із підстав, наведених у письмових запереченнях, просить у задоволенні відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача і третьої особи, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підтверджені та підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до загальних положень про відшкодування шкоди, передбачених ч. 1 ст. 1166, ч. 2 ст. 1167 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров"я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У відповідності з положеннями п.п. 1, 2 ст. 1187 цього Кодексу джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів…, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Суд установив, що 22.03.2005 р. о 8 год. 15 хв. третя особа - водій, ОСОБА_3, під час виконання своїх трудових обов"язків, керуючи автомобілем марки Меrсеdеs-Веnc, державний номер НОМЕР_1, що належав на праві власності відповідачу, ОСОБА_2, і рухаючись по пр. Вернадського від площі Конституції в сторону вул. Гончарова у м. Сімферополі, напроти будинку № 67, при виявлені пішохода ОСОБА_4, який перебігав проїжджу частину справа наліво по ходу руху автомобіля, змінив напрямок руху вліво та виїхав на полосу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода, ОСОБА_4, який приходиться сином позивачу.
Причиною ДТП та його наслідків стало порушення водієм, ОСОБА_3, вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, які водій об'єктивно міг виявити, відтак повинен вжити заходи для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Внаслідок ДТП пішоходу, ОСОБА_4, заподіяні тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому лівої великоберцевої кістки, забій рани лівої голені, закритого перелому правої великоберцевої кістки та двох кінцівок правої голені, подряпини в області правого голено ступного суглобу, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння ( а. с. 118).
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 05.06.2007 р. кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, закрито на підставі ст. 1 п. «б» Закону України «Про амністію» від 31.05.2005 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2007 р. ( а. с. 4).
Постановою Верховного Суду України від 18.02.2008 р. відмовлено у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_3.
Водій, ОСОБА_3, на підставі укладеного з фізичною особою-підприємцем, ОСОБА_2, трудового договору від 13.08.2004 р., працював водієм по перевезенню пасажирів на його автомобілі марки Меrсеdеs-Веnc, державний номер НОМЕР_1 ( а. с. 127 - 130).
Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Внаслідок ушкодження здоров"я в дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_4 встановлена ІІ група інвалідності, рекомендовано лікуватися у травматолога та зроблено висновок про можливість працювати в спеціально створених умовах, що підтверджується довідками до акту огляду МСЕК від 05.10.2005 р., 03.11.2006 р., 06.10. 2008 р. ( а. с. 167-169).
У квітні 2008 р. потерпілий, ОСОБА_4, звернувся до цього ж суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров"я, яка складалася із витрат на: придбання ліків і товарів медичного призначення на суму 14 139 грн. 71 коп.; обслуговування і догляд за ним - 12 973 грн. 98 коп.; проживання батьків під час його хвороби і лікування у м. Сімферополі - 1769 грн. 45 коп.; проїздки в м. Сімферополь та в зворотному напрямку - 2 612 грн. 34 коп.; юридичну допомогу - 8750 грн., а також упущеної вигоди у вигляді втраченого батьком заробітку за період з 2003 р. по 2005 р., який звільнився у зв'язку з його хворобою, у сумі 51 000 грн., моральне відшкодування оцінював у 500 000 грн..
Під час судового провадження, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. потерпілий, ОСОБА_4, помер, до участі в справі був залучений позивач, ОСОБА_1, як батько померлого, який за правилом правонаступництва подав уточнену позовну заяву з приводу відшкодування матеріальної та моральної шкоди до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, просив стягнути на його користь втрачений заробіток покійного сина за період з 22.03.2005 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. в сумі 22 276 грн., а також витрати на: придбання ліків та виробів медичного призначення на суму 82 586 грн. 09 коп., догляд і обслуговування хворого за період з 22.03.2005 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. - 12 973 грн. 98 коп.; на проживання його з дружиною під час хвороби і лікування сина у м. Сімферополі - 1 769 грн. 45 коп.; на поїздки у м. Сімферополь та зворотному напрямку в період з 22.03. 2005 р. до 05.05. 2007 р. - 2 612 грн. 34 коп.; поховання покійного сина - 5130 грн. 19 коп.; юридичну допомогу в сумі 12 250 грн.; упущену вигоду в сумі 59 500 грн., моральне відшкодування оцінював у 500 000 грн. ( а. с. 170).
03.02.2010 р. суд ухвалив заочне рішення, відповідно до якого позовні вимоги задовольнив частково, стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на: лікування в сумі 47 346 грн. 24 коп., проживання - 1639 грн. 95 коп., поїздки - 2144 грн. 60 коп., поховання сина - 5130 грн. 19 коп., упущену вигоду - 59500 грн., та моральну шкоду - 100 000 грн., всього стягнув грошові кошти у загальній сумі 215 760 грн. 98 коп..
Апеляційний суд м. Києва скасував заочне рішення суду першої інстанції від 03.02.2010 р., частково задовольнивши апеляційну скаргу ОСОБА_2, і провадження в справі на підставі п. 6 ст. 205 ЦПК України закрив, посилаючись на ст. 1219 ЦК України, у зв"язку з тим, що позовні вимоги не є самостійними, а заявлені у порядку правонаступництва, і зазначив, що вимоги у частині витрат на поховання покійного сина в сумі 5130 грн. 19 коп. та відшкодування моральної шкоди у зв"язку з його смертю, також не можуть бути заявлені у порядку правонаступництва, є самостійними вимогами, роз"яснив позивачу його право на звернення до суду із позовом для захисту своїх прав на загальних підставах відповідно до норм цивільно-процесуального законодавства (а.с. 8-11).
Положення ст. 1219 ЦК України визначають, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я: права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до ч. І ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
В контексті цієї норми закону не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача у частині витрат на: придбання ліків і товарів медичного призначення в період часу з 22.03.2005 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. у сумі 26651 грн. 51 коп.; догляд і обслуговування хворого сина у період часу з 22.03.2005 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. - 12933 грн. 71 коп.; проживання з дружиною під час хвороби і лікування сина в м. Сімферополі в період часу з 22.03.2005р. по 19.04.2005 р. - 1701 грн. 55 коп.; поїздки до м. Сімферополя і в зворотньому напрямку в період часу з 22.03.2005р. по 05.05.2007 р. для вирішення питань, пов'язаних з лікуванням і відновленням здоров'я сина, порушенням, розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи по факту ДТП - 2612 грн. 34 коп.; упущеної вигоди, пов"язаної зі звільненням його з роботи у зв"язку з необхідністю догляду за хворим сином, - 59500 грн., оскільки закон обумовлює обов"язок таких відшкодувань безпосередньо потерпілому у випадку каліцтва або іншого ушкодження здоров"я, як нерозривно пов"язаних з особою потерпілого, який припиняється у випадку його смерті ( ст. ст. 15- 73, 75-82).
Відповідно до договору про надання юридичних послуг витрати представника, ОСОБА_6, обумовлені представництвом інтересів потерпілого, пов"язаних з ДТП, і за життя право на відшкодування мав сам потерпілий ( а. с. 12, 13).
Суд вважає, що за цих же підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги у частині витрат на юридичні послуги з 01.04.2005 р. по теперішній час у загальній сумі 15750 грн., заявлені на підставі договору про надання юридичних послуг від 01.04.2005 р., укладеного між сином позивача, ОСОБА_4 та юристом, ОСОБА_6, що припинив свою дію у зв'язку зі смертю потерпілого ( а. с. 12, 13)
Позивач доказово не підтвердив наявність витрат на правову допомогу, пов"язаних із розглядом конкретної справи, відповідний договір не укладав.
Як одну із підстав відшкодування матеріальної шкоди, позивач наводить ст. 1200 ЦК України, відповідно до п.п. 2 - 5 частини 1 якої, у разі смерті потерпілого, право на відшкодування мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання .
Шкода відшкодовується, зокрема: батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Особам, визначеним у пунктах 1 - 5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Проте, позивач не навів обставин і не підтвердив наявність передбачених п.п. 2 - 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК України підстав для відшкодування шкоди у зв"язку зі смертю сина, власне, не заявив вимог у контексті цієї норми закону, навпаки стверджує, що всі витрати, пов"язані з його лікуванням, доглядом і похованням понесли вони дружиною, а положення ст. 804 ЦК України, на яку посилається, не регулює правовідносини, що витікають зі змісту позовних вимог.
Суд не погоджується із твердження представника відповідача та третьої особи у обгрунтування заперечень проти вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, та витрат на поховання, в частині відсутності причинно-наслідкового зв'язку протиправних дій і їх наслідків у вигляді смерті потерпілого, яка наступила за спливом чотирьох років від дати ДТП, і є наслідком недотримання ним режиму лікування та приписів лікарів, з огляду на наступне.
Відповідно до довідки про причину смерті Київської міської клінічної лікарні № 3 від 13.07.2009 р., ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р. , причиною смерті є гнійний остеомієліт гомілки ( а. с. 172).
Виникнення захворювання у вигляді гнійного остеомієліту гомілки, що стало причиною смерті потерпілого, ОСОБА_4, внаслідок отриманих у дорожньо-транспортній пригоді тілесних ушкоджень підтверджується витягом з медичної карти стаціонарного хворого міської клінічної лікарні №6 швидкої медичної допомоги м. Сімферополя за період часу з 22.03.2005 р. по 19.04.2005 р., договором №125 на надання медичних послуг з ПП "Ладістон" від 03.07.2006 р. ( з приводу лікування з діагнозом: несправжній суглоб н/з правої великоберцової кістки, спицевий остеоміліт лівої в/б кістки), витягами з медичних карт стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні №3 за період часу з 23.04.2008 р. по 02.06.2008 р. та 15.07.2008 р. по 04.08.2008 р. ( з діагнозом: хронічний післятравматичний остеоміеліт великої гомілкової кістки, ускладнений патологічним переломом в середній третині, з наявністю гнійної рани, анкілозу правого гомілково-ступневого суглобу в вальгусній установці ступні з наявністю нориці) та довідкою від 16.08.2008 р. №9358 ( а. с. 36-39, 118, 164, 165, 166)
Територіальне медичне об"єднання м. Києва "Лівобережне" Київської міської клінічної лікарні №3 листом від 29.05.2008 р. №813 повідомило, що ОСОБА_4 з 23.04.2008 р. знаходився на лікуванні з приводу хронічного післятравматичного остеоміеліту великої гомілкової кістки, ускладненого патологічним переломом в середній третині, з наявністю гнійної рани, анкілозу правого гомілково-ступневого суглобу в вальгусній установці ступні з наявністю нориці ( внаслідок травм при ДТП 22.03.2005 р.), відповідно до історій хвороби №№6072, 9358 , з 02.06.2008 р. був тимчасово виписаний на амбулаторне лікування, показана повторна госпіталізація для оперативного втручання з приводу кісткової аутопластики зони перелому, з 15.07.2008 р. до 04.08.2008 р. з тим же діагнозом повторно проходив стаціонарне лікування (а. с. 164, 165, 181).
Відповідно до повідомлення поліклініки №4 Подільського району м. Києва від 20.11.2006 р. №455, ОСОБА_4, спостерігався з квітня 2005 р. з приводу наслідків ДТП у вигляді відкритих переломів обох кісток лівої гомілки, закритих переломів обох кісток правої гомілки, стан після оперативного втручання (МОС обох кісток лівої гомілки), визнаний інвалідом ІІ групи, пересувається на милицях у межах житлового приміщення ( а. с. 175)
Отже, посилання ПП «Ладістен» у листі від 12.10.2012 р., що захворювання, з якими ОСОБА_4 знаходився на реабілітації з 06.07.2006 р. по 14.07.2006 р. після операції, проведеної 04.07.2006 р. в МНПО "Київмісьбуд", не могли стати причиною смерті при належному виконанні всіх рекомендацій лікарів, є оціночним фактором, як суб"єктивне, не відповідає умовам договору №125 на надання медичних послуг (стаціонарне лікування) від 03.07.2006 р., укладеного на строк лікування: 8 місяців, спростовується подальшим тривалим лікуванням потерпілого з приводу хронічного післятравматичного остеоміеліту в інших медичних закладах, без жодних застережень в медичній документації щодо недотримання режиму лікування та приписів лікарів, а також довідкою про причину смерті № 3 від 13.07.2009 р. ( а. с. 36-39, 153)
Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов"язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам"ятника, ці витрати.
Позивач поніс витрати на поховання сина у загальній сумі 5130 грн. 19 коп., що підтверджується оформленими на його ім"я свідоцтвом про поховання від 20.07.2009 р., договором-замовленням №7.1308.3 на організацію та проведення поховання від 13.07.2009 р. та додатком № 1 до цього договору, договором №32 про надання представницьких та інших необхідних послуг при організації та проведенні поховання померлого від 14.07.2009 р., прибутковим касовим ордером і фіскальним чеком на оплату послуг ( а. с. 184-188).
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім"єю.
Положення ч. 1, п. 2 ч. 2 , ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України визначають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Суд, при визначенні розміру морального відшкодування частково приймає до уваги доводи представника відповідача та третьої особи, і вважає, що позивач недостатньо повно навів обставини у обгрунтування моральної шкоди, заявленої в розмірі 500000 грн., та підтвердив глибину фізичних і душевних страждань, негативний вплив на загальний стан здоров"я його та дружини, що не спростовує факту завдання моральної шкоди батькам смертю єдиного сина від захворювання, пов"язаного з тілесними ушкодженням, отриманими у дорожньо-транспортній пригоді, не виключає і не обмежує глибини їхніх душевних страждань, ураховує, що відповідач відповідає за шкоду, заподіяну не з його вини, внаслідок злочину, вчиненого третьою особою з необережності, на теперішній час не працює, припинив підприємницьку діяльність, досяг пенсійного віку і отримує пенсію за віком, і виходячи з вимог розумності та справедливості, зменшує розмір відшкодування до 10000 грн. ( а. с. 122, 178, 179).
Суд, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача доведені і підлягають задоволенню частково, у частині стягнення з відповідача на його користь витрат на поховання сина у загальній сумі 5130 грн. 19 коп. та моральної шкоди у сумі 10000 грн..
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує з відповідача у дохід держави судовий збір за стягнення матеріальної шкоди - у сумі 214 грн. 60 коп. та моральної шкоди - у сумі 214 грн. 60 коп., всього 429 грн. 20 коп.
На підставі наведеного, ст. ст. 22, 23, 804, 1166, 1167, 1187, 1172, 1195, 1200, 1201 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 58-60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди понесені ним витрати на поховання сина, ОСОБА_4, у сумі 5130 грн. 19 коп., та моральну шкоду у сумі 10000 грн., всього стягнути 15130 грн. 19 коп. (п'ятнадцять тисяч сто тридцять грн. коп. 19), у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір за стягнення матеріальної шкоди у сумі 214 грн. 60 коп. та моральної шкоди у сумі 214 грн. 60 коп., всього 429 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києві в установленому законом порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Л. О. Трегубенко