"25" вересня 2012 р. справа № 2а-7360/2011
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.
суддів: Дадим Ю.М. Богданенка І.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідача та зобов'язати відповідача провести перерахунок та сплатити пенсію з 09 липня 2006 року по теперішній час, з урахуванням підвищення її на 30 % від мінімальної пенсії за віком як дитині війни.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2011 р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність відповідача щодо не призначення, не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за період з 02.09.2010 року до зміни в законодавстві. Зобов'язано відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням різниці, яка була виплачена, за період з 02.09.2010 року до зміни в законодавстві. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Сторони в судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу не здійснювалось.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України "Про державний бюджет України на 2006 рік" було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", однак Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів відповідних нормативно -правових актів не видавалось, тому і підстав для нарахування підвищення у 2006 році не було.
Дане право позивача у 2007 та 2008 роках обмежувалось положеннями Закону України "Про державний бюджет" на відповідні роки.
Проте, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп від 9 липня 2007 року та № 10-рп від 22 травня 2008 року положення даних законів визнані неконституційними.
Тому, права відповідача відновлені відповідно з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року. Проте відповідні перерахунки у 2007 та 2008 роках відповідач не здійснював. Підстави для перерахунку за період з січня 2007 по 9.07.2007 року, а також з січня 2008 року по 22.05.2008 року -були відсутні,
оскільки дії відповідача щодо невиплати у цей період підвищення до пенсії ґрунтувалися на Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", та Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" відповідно, які діяли на той час.
Отже, у 2008 році дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відновлена рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року та у подальшому не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови КМ України № 530 від 28.05.2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
При цьому, суд першої інстанції не вірно застосував норми процесуального права, відмовивши у задоволенні позовних вимог в частині недоплати суми за період з 09.07.2006 року 01.09.2010 року, замість того, щоб залишити їх без розгляду.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не навів поважних причин пропуску строку.
Враховуючи, що про своє порушене право позивач мав відомості під час щомісячного отримання пенсії, то поважні причини пропуску звернення до суду за висновком колегії суддів відсутні, тому наслідки пропуску строку звернення до суду підлягають застосуванню. У зв'язку зі зверненням позивача до суду у березні 2011 року суд апеляційної інстанції вважає за необхідне позовні вимоги позивача за період з 09.07.2007 року по 01.09.2010 року - залишити без розгляду.
При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 01.09.2010 року.
Керуючись ст.ст.198, 203, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя -задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2011 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 01.09.2010 року - скасувати, та позовні вимоги в цій частині залишити без розгляду.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Ухвала набирає законної з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим
Суддя: І.Ю. Богданенко