ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-36/18647-2012 16.01.13
За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Київській області
До Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Київпассервіс»
Про стягнення 62 746, 25 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача Дудник А.О. -по дов. №52 від 06.10.2012р.
Від відповідача ОСОБА_1 -СПД
Від третьої особи Миколенко С.С. -по дов. №1/06-14/78 від 14.01.2013р.
ОБСТАВИни справи :
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 62 746, 25 грн., із яких: 29 985,77 грн. заборгованості по орендній платі, 27 436, 98 грн. пені, 5 323, 50 грн. -3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-36/18647-2012 та призначено її до розгляду на 16.01.2013.
Позивач в судовому засіданні 16.01.2013 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засідання 16.01.2013 проти задоволення позову заперечував. Заперечення мотивовані тим, що відповідачем повністю сплачена орендна плата третій особі, відповідно до умов договору.
Третя особа в наданих суду письмових поясненнях зазначила про відсутність заборгованості відповідача по спірному договору.
В судовому засіданні 16.01.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
01.12.2006 між Регіональним відділення Фонду державного майна по Київській області (орендодавець, позивач) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №438 (далі -договір №486).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування -частину приміщення Центрального автовокзалу площею 30, 00 кв.м., розміщеного відповідно за адресою: АДРЕСА_1 ,
що знаходиться на балансі Державного підприємства «Київпассервіс», для розміщення кафе.
Відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання -передачі майна (п.2.1 договору).
Строк дії договору сторони визначили з 01.12.2006року по 30 листопада 2007 року (п.11.1 договору).
12.02.2008р. між сторонами була підписана додаткова угода №2 до договору оренди №438 від 01.12.2006р., відповідно до якої строк дії договору визначений з 01 грудня 2007 року по 01 грудня 2008 року.
11.03.2009р. між відповідачем та третьою особою був підписаний акт прийому -передачі приміщення. Відповідно до даного акту відповідач здав, а третя особа прийняла приміщення площею 30,00 кв.м.
Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договорів не було у повному обсязі сплачено орендні платежі, тому у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 29 985, 77 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Відповідно до п. 2.1. договору №438 відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Строк дії договору сторони визначили з 01.12.2006року по 30 листопада 2007 року (п.11.1 договору).
12.02.2008р. між сторонами була підписана додаткова угода №2 до договору оренди №438 від 01.12.2006р., відповідно до якої строк дії договору визначений з 01 грудня 2007 року по 01 грудня 2008 року.
11.03.2009р. між відповідачем та третьою особою був підписаний акт прийому -передачі приміщення. Відповідно до даного акту відповідач здав, а третя особа прийняла приміщення площею 30,00 кв.м.
Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Згідно п. 3.3 договору №438 орендна плата перераховується орендарем (відповідачем) в розмірі 100% на поточний рахунок балансоутримувача (третьої особи) щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця, останній розподіляє кошти у наступному порядку:
70% орендної плати перераховується до державного бюджету;
30% орендної плати балансоутримувачу.
Матеріали справи свідчать про відсутність порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів. Відповідно до наданих відповідачем та третьою особою документів вбачається, що станом на 11.03.2009р. відсутня заборгованість відповідача по оплаті орендних платежів відповідно до договору №438 від 01.12.2006 року.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією із істотних умов договору оренди та основним обов'язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.
Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Також згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу, господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
При розгляду справи судом встановлено, що відповідач права та охоронювані законом інтереси позивача не порушив, оскільки орендну плату в розмірі 100% перераховував на рахунок третьої особи відповідно до п. 3.3 договору №438 від 01.12.006р.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 29 985,77 грн. заборгованості не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач умов договору №436 в частині сплати орендних платежів не порушив, а отже не є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 3.5. договору №436 передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації з урахуванням пені в розмірі 0,5% суми заборгованості, за кожний день прострочення.
Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки, матеріали справи свідчать про відсутність з боку відповідача порушень щодо оплати орендної плати на рахунок третьої особи, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 27 436, 98 грн. та 3% річних в сумі 5 323, 50 грн. не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах чинного законодавства України, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач доказів на спростування обставин, повідомлених відповідачем та т третьою особою, не надав.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому такими, що задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 17.01.2013 р.
Суддя Трофименко Т.Ю.