10 січня 2013 р. Справа № 2а/0470/15049/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни
при секретаріРябоконь С.В.
за участю:
представника позивача представника відповідача Шепетовської К.С. Волошина А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34)» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2012 р. №0004331502, -
Державне підприємство «Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34)» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 07.09.2012 р. №0004331502.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене відповідачем з порушенням норм законодавства, через неправомірне нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань, оскільки Дніпродзержинською ОДПІ Дніпропетровської області ДПС було зараховано сплату поточних платежів на погашення заборгованості попередніх періодів, однак підприємство самостійно сплачувало поточні платежі в строки визначенні законодавством.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю, з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити, надав письмові заперечення, які містяться в матеріалах адміністративної справи та зазначив, що податкове повідомлення-рішення винесене правомірно.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Державне підприємство «Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34)» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області 13.03.2000 року, перебуває на податковому обліку в Дніпродзержинській об'єднаній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, як платник податків та зареєстроване як платник податку на додану вартість.
Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі п. 200.10 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, в порядку ст. 76 розділу ІІ Податкового кодексу України та на підставі п. 3 ст. 10 Закону України від 4 грудня 1990 року №590-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» зі змінами та доповненнями, п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за квітень-червень 2010 року.
За результатами перевірки складено акт від 17.08.2012 року №2564/290/15-230/08679712 «Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість», яким встановлено зокрема, що ДП «Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34)» порушує терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI.
На підставі зазначеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 07.09.2012 р. №0004331502, яким на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 725 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 125499,00 грн. застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 25909,80 грн..
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), Закону України № 2181- ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення правовідносин), Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України 21.01.2004 р. №22.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на проведення перевірки надано органу Державної податкової служби відповідно до ст.75 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України).
Так, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
В той же час, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів.
З наведених законодавчих приписів випливає, що нарахування штрафних санкцій платникові податку за наслідками проведення камеральної перевірки є можливим лише у разі виявлення помилок у звітності, поданій таким платником. В іншому ж випадку підставою для визначення штрафних санкцій щодо сплати податків та зборів є дані саме документальних перевірок. Що також узгоджується з п.200.10 ст.200 Податкового кодексу України, де зазначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби було проведено камеральну перевірку, однак фактично відповідачем було проведено документальну перевірку підприємства щодо несвоєчасної сплати податку на додану вартість, чим порушено вимоги Податкового кодексу України щодо підстав, виду та порядку проведення перевірки. Втому числі камеральну перевірку проведено з порушенням строку проведення такої перевірки, згідно п.200.10 ст.200 Податкового кодексу України.
Щодо висновків, викладених в Акті перевірки від 17.08.2012 року №2564/290/15-230/08679712 суд зазначає наступне.
Відповідно платіжного доручення №565 від 22.06.2010 року позивачем було сплачено суму 42 708,00 гривень та визначено призначення платежу: податок на додану вартість за травень 2010 року (граничний строк сплати зобов'язання згідно декларації - 30.06.2010 рік), згідно платіжного доручення №456 від 26.05.2010 року позивачем було сплачено суму 39818,00 гривень та визначено призначення платежу: податок на додану вартість за квітень 2010 року (граничний строк сплати зобов'язання згідно декларації - 30.05.2010 рік), відповідно до платіжного доручення №700 від 22.07.2010 року позивачем було сплачено суму 42 973,00 гривень та визначено призначення платежу: податок на додану вартість за червень 2010 року (граничний строк сплати зобов'язання згідно декларації - 30.07.2010 рік), оригінали цих платіжних доручень оглянуті судом в судовому засіданні.
Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України № 2181- ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті. П.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України 2181-ІІІ джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами)- у рівних пропорціях. Відповідно до пункту 6 ст. 7 Закону України від 20.05.99 № 679-XIV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76 передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції)або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України на момент виникнення правовідносин належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (пункт 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» зазначеного Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.
У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.
Таким чином оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.
При цьому слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З викладеного випливає, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності).
Відповідно зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. Отже склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).
Водночас, як установлено пунктом 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, що набули чинності з 6 серпня 2011 року, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
Зі змісту наведеної норми Перехідних положень Податкового кодексу України вбачається, що нею врегульовано розмір санкцій, що підлягає застосуванню за порушення, виявлені після набрання чинності Податковим кодексом України, у тому числі за вчинені раніше.
Проте питання щодо підстав для застосування встановлених Податковим кодексом України санкцій за правопорушення, вчинені до набрання чинності цим Кодексом, зміни до перехідних положень Податкового кодексу не врегулювали. Тому слід виходити з приписів частини другої статті 58 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Таким чином, незалежно від дати вчинення або виявлення певного діяння таке діяння може кваліфікуватися як порушення норм податкового законодавства лише в тому разі, якщо воно визнавалося протиправним згідно з нормами, чинними на час вчинення відповідного діяння.
Така позиція суду узгоджується з правовою позиціє Вищого адміністративного суду України, яка викладена в листі від 24.11.2011 р. № 2198/11/13-11, ухвалі від 23 жовтня 2012 року по справі К/9991/48183/12.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності, суд приходить висновку, що оскільки зобов'язання позивача по сплаті податків були сплачені ним в строки визначенні законодавством, а відповідач діяв з перевищенням повноважень на час виникнення правовідносин, оскільки він не мав права самостійно змінювати «призначення платежу» та направляти зазначені кошти в рахунок сплати податкового боргу, то відповідачем не правомірно винесене податкове повідомлення-рішення №0004331502 від 07.09.2012 р., на підставі ст.126 Податкового кодексу України, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 250 гривень 00 копійок підлягає компенсації з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34)» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2012 р. №0004331502 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 07 вересня 2012 року №0004331502.
Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34)» (код ЄДРПОУ 08679712) судові витрати у розмірі 250 (двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 15.01.2013 року.
Суддя Н.В. Боженко