Справа: № 2020/6183/2012 Головуючий: 1 інстанції
Провадження: № 22-ц-/790/504/13 Боговський Д.Є.
Категорія: відшкодування шкоди Доповідач: Даниленко В.М
15 січня 2013 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,
при секретарі: Каменській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»про стягнення суми страхового відшкодування та моральної шкоди, -
У липні 2011 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в подальшому уточненим, у якому вказував на те, що 24 січня 2011 року близько 13 год. 30 хв. на Карачовському шосе в м. Харкові з вини водія автомобіля «Хюндай Акцент»д/н - НОМЕР_1 ОСОБА_3, яка в порушення ПДР не вибрала безпечної швидкості руху з урахуванням дорожньої обстановки та виїхала на смугу зустрічного руху, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої належний позивачу автомобіль «ВМW Х3»д/н - НОМЕР_2 під його керуванням отримав значні механічні пошкодження, зіткнувшись своєю передньою частиною з великою купою замерзлого грунту, внаслідок вимушеного виїзду за межі проїжджої частини, ухиляючись від зустрічного зіткнення транспортних засобів та після ковзного поверхневого взаємного контакту між ними.
Постановою Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2011 року водія автомобіля «Хюндай Акцент»д/н - НОМЕР_1 ОСОБА_3 визнано винною в скоєнні зазначеної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді штрафу.
Цивільна відповідальність винуватця ДТП - водія автомобіля «Хюндай Акцент»д/н - НОМЕР_1 ОСОБА_3 на момент її скоєння була застрахована в ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»(на теперішній час: ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто») відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/142256 від 11.12.2010 року, ліміт відповідальності страховика за яким становить 50 000,00 грн. з урахуванням встановленої франшизи в розмірі 510,00 грн.
Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 0522 від 14.03.2011року, проведеного спеціалістом автотоварознавцем за заявою позивача та за участю представника страхової компанії, розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу пошкодженням в ДТП належного йому автомобіля «ВМW Х3»д/н - НОМЕР_2, а саме: вартість необхідного відновлювального ремонту цього транспортного засобу без врахування втрати його товарного вигляду складає 72 952,23 грн.
Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності
власників наземних транспортних засобів»позивач, як особа, що потерпіла в ДТП, звернувся до страховика - ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»із заявою про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної йому в результаті дорожньо-транспортної пригоди, надавши при цьому всі передбачені законом документи про страховий випадок, що мав місце 24.01.2011 року.
Однак, 26 квітня 2011 року він отримав повідомлення страховика про відмову у виплаті йому страхового відшкодування з посиланням на недостовірність наданої учасниками ДТП інформації про її обставини.
Ця відмова базувалась на висновках, викладених в Аварійному сертифікаті, складеному аварійним комісаром Івлєвим А.А. 23.04.2011року.
Для спростування зазначених висновків аварійного комісара позивач звернувся до експертів НДЕКЦ ГУ МВС України в Харківській області для отримання експертного висновку, згідно якого факт того, що транспортні засоби отримали пошкодження в результаті ДТП при обставинах, які описали учасники дорожньо-транспортної пригоди, не виключається.
Посилаючись на вказані обставини, а також вважаючи відмову страховика - ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»у виплаті йому страхового відшкодування безпідставною та неправомірною, позивач ОСОБА_2 просив суд у примусовому порядку стягнути з відповідача на його користь:
- 51 040,00 грн. у рахунок заборгованості з виплати страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з пошкодженням належного йому транспортного засобу - «ВМW Х3»д/н - НОМЕР_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.01.2011 року;
- 10 294,55 грн. пені за прострочення своєчасної виплати страхового відшкодування з вини страховика;
- 8 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої йому страховиком безпідставною відмовою у виплаті страхового відшкодування;
- судові витрати, понесені ним по справі, в загальній сумі 707,66 грн.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав заявлені ним вимоги в повному обсязі й наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача - ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги не визнав та заперечуючи проти задоволення цих вимог, посилався на їх безпідставність.
При цьому представник відповідача посилався на те, що страхова компанія обгрунтовано відмовила потерпілому ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування», позаяк учасниками ДТП була надана страховику недостовірна інформація про факт та обставини страхової події - дорожньо-транспортної пригоди.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Суд стягнув з відповідача - ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»на користь позивача 49 490,00 грн. у рахунок страхового відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням належного йому транспортного засобу в дорожньо-транспортній пригоді, та судові витрати, понесені ним по справі, в загальній сумі 494,90 грн.
У задоволенні решти заявлених позивачем вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням районного суду, відповідач - ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_2 вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.
При цьому апелянт вказує на те, що приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на надані відповідачем заперечення стосовно того, що страхувальником ОСОБА_3, як учасником дорожньо-транспортної пригоди, не було дотримано вимог п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»щодо необхідності збереження транспортного засобу в стані, в якому він знаходився після ДТП, до огляду його призначеним страховиком аварійним комісаром, а саме: при співставленні наявних пошкоджень забезпеченого транспортного засобу - автомобіля «Хюндай Акцент»д/н - НОМЕР_1 (зчосів ЛФП переднього правого крила) за фотокартками від 18.02.2011 року, наданими страхувальницею ОСОБА_3, та за фотокартками від 11.03.2011 року, зробленими особисто аварійним комісаром ХФ ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», було виявлено, що вони мають суттєві відмінності щодо їх загальної площі та конфігурації, що в свою чергу свідчить про знищення чи спотворення слідів пошкоджень автомобіля, після того, як відбулася ДТП.
Зазначені обставини свідчать про навмисні дії страхувальника в приховуванні справжньої картини ДТП, що відповідно до п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування»є підставою для відмови страховика у виплаті страхової суми, але суд першої інстанції належної уваги на вказані обставини не звернув, у зв'язку з чим безпідставно задовольнив заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів, внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини у сфері страхування регулюються Главою 67 Цивільного кодексу України та Законом України «Про страхування»від 07.03.1996 року № 85/96-ВР.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страховихплатежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Так, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відповідно до ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування»страховик, зокрема зобов'язаний:
- протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;
- при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Згідно ч. 1 ст. 990 ЦК України ст. 25 Закону України «Про страхування»страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника)
або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів безпосередньо регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»від 1 липня 2004 року N 1961-IV (далі: Закон), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону).
Дії страховика після отримання повідомлення про страховий випадок врегульовані ст. 34 Закону.
Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 зазначеної правової норми страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобовєязаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.
Після розгляду страховиком наданих йому визначених у статті 35 цього Закону документів про дорожньо-транспортну пригоду страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування (п. 36.1 ст. 36 Закону).
При цьому пунктом 36.3 ст. 36 Закону передбачено, що в разі, якщо особа, яка має право на отримання відшкодування, не задоволена рішенням страховика щодо виплати страхового відшкодування, вона має право подати позов до суду щодо відшкодування шкоди в установленому законом порядку.
Як встановлено судом, 24 січня 2011 року близько 13 год. 30 хв. на Карачовському шосе в м. Харкові з вини водія автомобіля «Хюндай Акцент»д/н - НОМЕР_1 ОСОБА_3, яка в порушення ПДР не вибрала безпечної швидкості руху з урахуванням дорожньої обстановки та виїхала на смугу зустрічного руху, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої належний позивачу ОСОБА_2 автомобіль «ВМW Х3»д/н - НОМЕР_2 під його керуванням отримав значні механічні пошкодження.
Вина автомобіля «Хюндай Акцент»д/н - НОМЕР_1 ОСОБА_3 у скоєнні зазначеної ДТП, пов'язаної із зіткненням транспортних засобів та спричиненням автомобілю позивача ОСОБА_2 механічних ушкоджень встановлена постановою Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2011 року про притягнення водія ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за скоєне правопорушення, яка відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення для вирішення цієї цивільної справи, а тому обставини, встановлені вказаним судовим рішенням, доказуванню не підлягають (а.с. 7).
При цьому по справі встановлено, що цивільна відповідальність винуватця ДТП - водія автомобіля «Хюндай Акцент»д/н - НОМЕР_1 ОСОБА_3 на момент її скоєння була застрахована в ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»(на теперішній час: ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто») відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/142256 від 11.12.2010 року, ліміт відповідальності страховика за яким становить 50 000,00 грн. з урахуванням встановленої франшизи в розмірі 510,00 грн. (а.с. 147).
Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 0522 від 14.03.2011року, проведеного спеціалістом автотоварознавцем за заявою позивача ОСОБА_2 та за участю представника страхової компанії (відповідача), розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу пошкодженням в ДТП належного йому автомобіля «ВМW Х3»д/н - НОМЕР_2, а саме: вартість необхідного відновлювального ремонту цього транспортного засобу без врахування втрати його товарного вигляду складає 72 952,23 грн. (а.с. 65-74).
Судом також встановлено, що про вказаний страховий випадок страховик - «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»був повідомлений своєчасно й потерпілим ОСОБА_2 до страхової компанії у встановлений законом строк були надані всі необхідні документи для отримання страхового відшкодування.
Проте, листом від 26 квітня 2011 року страховиком було відмовлено потерпілому ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування на підставі Аварійного сертифікату № 2/11 від 23.04.2011 року, складеного аварійним комісаром Івлєвим А.А., з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування», а саме: в зв'язку з наданням страхувальником та потерпілим свідомо неправдивих відомостей про обставини отримання транспортними засобами механічних ушкоджень внаслідок ДТП (а.с. 3, 9-13).
Приймаючи рішення у справі по суті виниклого цивільно-правового спору суд першої інстанції надав належну правову оцінку зазначеним вище обставинам, а також рішенню страховика про відмову у виплаті потерпілому ОСОБА_2 страхового відшкодування, в зв'язку з чим, встановивши факт наявності страхового випадку - події ДТП, що сталася 24.01.2011 року за участю забезпеченого транспортного засобу з вини страхувальниці ОСОБА_3, обґрунтовано задовольнив заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги, стягнувши з відповідача - ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»на користь останнього грошову суму в рахунок страхового відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням належного йому автомобіля, в межах ліміту відповідальності страховика з урахуванням встановленої франшизи, визнавши при цьому відмову страховика у добровільній виплаті потерпілому страхового відшкодування неправомірною та безпідставною.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги представника відповідача - ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»про те, що страхувальницею ОСОБА_3, як учасником дорожньо-транспортної пригоди, не було дотримано вимог п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»щодо необхідності збереження транспортного засобу в стані, в якому він знаходився після ДТП, до огляду його призначеним страховиком аварійним комісаром, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки зазначена обставина до визначеного статтею 33 вказаного Закону переліку випадків, коли шкода не відшкодовується, не входить, аварійний сертифікат № 2/11 від 23.04.2011 року такої обставини не містить, а крім того, на зазначену обставину, як на підставу для відмови у виплаті потерпілому ОСОБА_2 страхового відшкодування, страховик взагалі не посилався, як не посилався й на п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування», відмовляючи у виплаті страхового відшкодування останньому.
При цьому судова колегія звертає увагу й на те, що будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування»для відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме: подання страхувальницею ОСОБА_3 свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку, на які посилається апелянт в обґрунтування своїх доводів, останнім як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду, також не представлено.
Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»- відхилити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2012 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: