1[1]
13 грудня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Боголюбської Л.Б.,
суддів Дзюбіна В.В., Осіпової Л.О.,
при секретарях Тушинській Я.С., Трончука М.Ю.,
за участю прокурора Ємця А.А.,
потерпілої ОСОБА_1,
представника потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
захисника ОСОБА_4
засудженого ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ОСОБА_6, представника потерпілих ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року щодо ОСОБА_5, -
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Києва, громадянина України, з вищоюосвітою,
працюючого на посаді керівника відділу кредитної політики
Української інноваційно-фінансової компанії, одруженого, який має
на утриманні двох малолітніх дітей, не судимого, зареєстрованого за
адресою АДРЕСА_1, який фактично
проживає за адресою: АДРЕСА_3,
раніше не судимого -
засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_5 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пп. 2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК України.
За ч. 1 ст. 135 КК України ОСОБА_5 виправданий в зв'язку з відсутністю в його діях складу цього злочину.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_1 599 грн. 60 коп. матеріальної шкоди та 5 000 грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_8 5 000 грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_9 5 000 грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_10 5 000 грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_11 5 000 грн. моральної шкоди.
Згідно з вироком, ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що 26 квітня 2009 року о 6 год. 10 хв., керуючи технічно справним автомобілем «Форд Фюжин», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Березняківській зі сторони проспекту П.Тичини в напрямку перехрестя з вулицею Шумського у м. Києві, наближаючись до зміни конфігурації проїзної частини у вигляді повороту праворуч, зі швидкістю 79.9 - 85.4 км/год, порушив вимоги пп. 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, а саме: під час руху з перевищенням максимально допустимої в населених пунктах швидкості 60 км/год, проявив неуважність до дорожньої обстановки, її змін, не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати його рух; при виникненні небезпеки для руху, чим для водія ОСОБА_5 при обраній швидкості керованого ним автомобіля являлась конфігурація проїзної частини у вигляді повороту праворуч, не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля аж до його зупинки, не впорався з керуванням та виїхав на тротуар, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13, в результаті чого остання отримала тілесні ушкодження, від яких загинула на місці пригоди.
Смерть ОСОБА_13 настала від множинних ушкоджень м'яких тканин тіла, переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів, розвитком крововтрати та шоку. Порушення вимог пп. 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху з боку водія ОСОБА_5 знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди і її наслідками.
Органами досудового слідства ОСОБА_5 також було пред'явлено обвинувачення в тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 6 год. 10 хв., керуючи автомобілем « Форд - Фюжин» реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул. Березняківської зі сторони проспекту П. Тичини в напрямку перехрестя з вул. Шумського в м. Києві, порушив вимоги Правил дорожнього руху та, не впоравшись з керуванням, виїхав на тротуар, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13, спричинивши останній тілесні ушкодження, поставивши її в небезпечний для життя стан. Після скоєння ДТП ОСОБА_5 покинув місце пригоди, залишивши ОСОБА_13 в небезпечному для життя стані.
За цим обвинуваченням суд першої інстанції ОСОБА_5 виправдав в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, зазначивши, що у підсудного був відсутній умисел на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, а, крім того, він об'єктивно не мав можливості надати допомогу ОСОБА_13, оскільки усвідомлював, що настала смерть потерпілої, переконавшись у цьому, коли підійшов разом зі свідком ОСОБА_14 до потерпілої після дорожньо - транспортної пригоди.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва в іншому складі суддів у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи; неправильним застосуванням кримінально-процесуального закону; невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених засудженим злочинів та його особі внаслідок м'якості.
При цьому апелянт посилається на те, що суд незаконно виправдав ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки у діях засудженого наявний склад цього злочину, бо після наїзду ОСОБА_5 не вчиняв ніяких дій щодо надання допомоги постраждалій, хоч , на думку апелянта, мав таку змогу, так як не перебував у безпорадному стані та самостійно покинув місце події. Крім того, апелянт вказує, що суд у вироку не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
На думку апелянта, у вироку суду не вмотивована сума відшкодування завданої потерпілим моральної шкоди, чим допущено порушення вимог ст.334 КПК 1960 року, бо посилання суду на те, що вимоги потерпілих про відшкодування моральної шкоди є завищеними з урахуванням майнового стану ОСОБА_5, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості, які підтверджують його майновий стан, і це питання в судовому засіданні не досліджувалося.
Апелянт також уважає, що покарання, призначене судом ОСОБА_5 за ч.2 ст. 286 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, а тому за своїм видом і розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості, оскільки суд не взяв до уваги те, що, здійснивши наїзд на потерпілу ОСОБА_13, яка через отримані травми померла, ОСОБА_5 залишив останню без допомоги, не викликав швидку та взагалі втік з місця пригоди, судом при призначенні покарання не враховано ступінь суспільної небезпеки вчинених ним злочинів, а також не враховано обставину, яка характеризує ОСОБА_5 з негативної сторони, а саме: надання на підтвердження клопотання про перенесення розгляду справи з 5 вересня до 30 вересня 2011 року Консультативного медичного висновку від 02.09.2011 року, достовірність якого в подальшому була спростована, в зв'язку з чим було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України.
Неправильне застосування кримінального закону, на думку апелянта, полягає в тому, що суд безпідставно застосував положення ст. 75 КК України, оскільки не врахував, що злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, ОСОБА_5 не визнав себе винним у вчиненні злочину, передбаченого, ч. 1 ст. 135 КК України, його каяття не є щирим, а свідчить про намагання уникнути кримінального покарання за вчинені ним злочини та безвідповідальне ставлення до цих діянь. Апелянт також зазначає, що суд неправильно застосував положення ст. 75 КК України як до основного, так і додаткового покарання, і це також є підставою для скасування вироку.
Представник потерпілих ОСОБА_2 та потерпіла ОСОБА_1 у поданій ними апеляції просять вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, однобічністю та неповнотою судового слідства, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, та призначити йому покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки; за ч.1 ст. 135 КК України - у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки.
А також апелянти просять задовольнити в повному обсязі цивільний позов потерпілих і стягнути завдану моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в сумі 190 000 грн., ОСОБА_8 - 90 000 грн., ОСОБА_9 - 90 000 грн., ОСОБА_10 - 290 000 грн., ОСОБА_11 - 190 000 грн.
На обґрунтування своїх вимог апелянти посилаються на те, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, оскільки останній мав можливість надати ОСОБА_13 допомогу, бо не перебував у безпорадному стані, залишаючи місце пригоди не знав і не міг знати про смерть потерпілої, так як до неї не підходив, байдуже поставився до наслідків вчинених ним злочинів. Судом першої інстанції не були з достатньою повнотою з'ясовані дані про особу ОСОБА_5, зокрема, не витребувана характеристика з фактичного місця його проживання, а факт надання на підтвердження неявки в судове засідання 5 вересня 2011 року консультативного медичного висновку, який не відповідає дійсності і є підробленим, характеризує ОСОБА_5 як особу, яка не розкаялася та не має бажання виправлятися. При призначенні покарання судом першої інстанції не враховано вказівку апеляційного суду , яка зазначена в ухвалі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2010 року, якою був скасований попередній вирок суду від 16 березня 2010 року, в тому числі і з підстав м'якості призначеного ОСОБА_5 покарання; дії ОСОБА_5 після вчинення дорожньо - транспортної пригоди, не визнання винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, відсутність щирого каяття, оскільки він не виявив ніяких спроб вибачитися перед чоловіком загиблої, відшкодувати збитки і лише на десятий день після події звернувся до потерпілої ОСОБА_1
На думку апелянтів, судом першої інстанції також не мотивовано рішення про задоволення цивільного позову потерпілих частково, розмір стягнення на користь кожного з потерпілих не диференційований, а урівняння всіх потерпілих є цинічним.
На апеляцію представника потерпілих та потерпілої ОСОБА_1 захисник ОСОБА_4 подав заперечення, у яких просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва залишити без змін, а доводи викладені в апеляції вважає суб'єктивними та надуманими, оскільки ОСОБА_15 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, виправданий по суду, суд в повному обсязі дослідив дані про особу засудженого; ОСОБА_5 відшкодував завдану матеріальну та визначену судом моральну шкоду відразу після постановлення вироку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і просив її задовольнити, пояснення потерпілих, пояснення захисників засудженого та засудженого, які заперечували проти апеляції прокурора та потерпілого і просили їх залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни, провівши частково судове слідство перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, колегія суддів уважає, що апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підлягає задоволенню частково, а апеляція потерпілої та представника потерпілих не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, обґрунтовуються доказами, зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні, зокрема, показаннями самого засудженого про обставини порушення ним Правил дорожнього руху, внаслідок чого було здійснено наїзд на пішохода ОСОБА_13, яка померла на місці пригоди, ІНФОРМАЦІЯ_2; показаннями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, один з яких був очевидцем дорожньо - транспортної пригоди, інший - знаходився на місці пригоди відразу ж після події; свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19 - працівників правоохоронних органів, які здійснювали оформлення дорожньо - транспортної пригоди, щодо місця, часу ДТП, розташування транспортного засобу та тіла потерпілої після наїзду; даними, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо - транспортної пригоди, схемі та фото таблицях до нього від ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т.1, а.с. 13 - 26); даними, що містяться у висновках судово - медичної експертизи № 30/906/2 від 29.05.2009 року, про характер, локалізацію та механізм утворення виявлених у ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, про причини настання її смерті ( т.1, а.с. 129 - 131); даними, які містяться у висновках авто технічної експертизи № 286 - ат від 22.06.2009 року, щодо швидкості руху автомобіля « Форд Фюжин» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 та невідповідності його дій з технічної точки зору вимогам пп. 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України ( т.1, а.с. 167 - 171).
Суд дав належну оцінку цим доказам з точки зору їх допустимості та достовірності в їх сукупності і обґрунтовано визнав ОСОБА_5 винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.
За цими ознаками суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 286 КК України.
Обставини вчинення даного злочину, встановлені судом першої інстанції, та правильність кваліфікації дій засудженого ніким із учасників судового розгляду не оспорюються.
Виправдовуючи ОСОБА_5 за ч.1 ст. 135 КК України, суд першої інстанції зазначив, що у діяннях підсудного був відсутній умисел на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, враховуючи, що даний склад злочину з суб'єктивної сторони характеризується наявністю умисної форми вини.
Такий висновок суд першої інстанції обґрунтував показаннями ОСОБА_5 про те, що він після дорожньо - транспортної пригоди разом з ОСОБА_14, який перебував у автомобілі як пасажир, вийшли з машини, підійшли до жінки та, схилившись над нею, побачили, що жінка хрипіла і в неї були конвульсії. Вони не встигли нічого зробити, так як жінка перестала подавати будь - які ознаки життя, і вони зрозуміли, що вона загинула. Він перебував у шоковому стані і через незначний час, можливо хвилин десять, залишив місце пригоди. Як йому здається, карету швидкої допомоги при ньому викликав ОСОБА_14 Йому відомо про обов'язок водіїв надавати першу допомогу при ДТП, але він потерпілій допомогу не надав, так як вона була вже мертва.
В засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_5 надав аналогічні за змістом показання щодо обставин, які мали місце після дорожньо - транспортної пригоди, свого психологічного стану та усвідомлення настання смерті потерпілої відразу після дорожньо - транспортної пригоди. ОСОБА_5 стверджував, що місце пригоди залишив лише після того, як зрозумів, що ОСОБА_13 померла і він не може їй нічим допомогти.
Допитаний в засіданні апеляційної інстанції свідок ОСОБА_16 підтвердив показання, які він давав у суді першої інстанції, повідомивши, що після того, як він побачив автомобіль, що врізався в електроопору, він подумав про жінку, що стояла біля цієї опори і яку він бачив, коли здійснював проїзд на перехресті по колу. Заглушивши двигун та залишивши автомобіль стояти на проїзній частині ближче до бордюра, він побіг до місця, де сталася ДТП. Коли він підійшов до жінки, яка лежала на спині догори обличчям, то він побачив, що її обличчя спочатку було червоним, а потім раптово почало біліти, і він за зовнішніми ознаками зрозумів, що у неї зупинилося серце. Потім він перевірив пульс, але його вже не було. В цей момент з машини вийшов пасажир і почав кричати про виклик швидкої медичної допомоги, зазначивши, що у нього немає телефону. Тоді він набрав номер телефону для виклику швидкої медичної допомоги, але не міг назвати точну адресу місця їх розташування. Він побачив автомобіль «таксі», який в цей момент їхав по колу на перехресті, і, залишивши місце пригоди, побіг до цього автомобіля. Водій «таксі» повідомив працівникам швидкої медичної допомоги адресу і вони залишилися чекати. Свідок пояснив, що водій з автомобіля не виходив, а пасажир постійно розмовляв по телефону, хоч йому повідомив, що телефону не має. Через хвилин 5 - 7 водій вийшов з машини, був у стресовому стані і відійшов від місця події метрів на п'ятдесят, він не тікав, але і до потерпілої не підходив. Через незначний час під'їхала машина швидкої медичної допомоги, працівники якої, перевіривши пульс, накрили тіло жінки плівкою і поїхали. Після них приїхала інша машина швидкої медичної допомоги та патрульно постова служба. Він вказав інспектору на водія, який знаходився на алеї біля будинку через дорогу напроти, залишив свої координати та поїхав по своїм справам, але повернувся через десять хвилин. Тоді на місці пригоди вже було декілька автомобілів правоохоронних органів. В цей день його не опитували, а викликали до слідчого через декілька місяців. Свідок стверджував, що слідчому надавав аналогічні за змістом показання.
Разом з тим, із оголошених в засіданні апеляційної інстанції показань свідка ОСОБА_16, які він давав у ході досудового слідства 18 червня 2009 року ( т.1, а.с. 98 - 101), убачається, що після дорожньо - транспортної пригоди, очевидцем якої він став, він проїхавши вперед, припаркував свій автомобіль та побіг до місця пригоди. Підійшовши до жінки, він побачив, що вона лежить на тротуарі біля електричної опори та на її обличчі почалося поблідніння, а через 2 - 3 хвилини вона померла. В цей час з автомобіля вийшли його водій та пасажир. Приблизно через 2 - 3 хвилини водій автомобіля кудись зник, а його пасажир повернувся на місце ДТП. Пасажир кричав що робити, був у нетверезому стані і весь час розмовляв по телефону. Коли приїхали працівники міліції, він та водій іншого автомобіля надали свої дані та залишили місце ДТП.
В засіданні апеляційної інстанції свідок ОСОБА_16 зазначені показання підтвердив частково, заперечив, що повідомляв слідчому про дії водія та пасажира автомобіля, тобто, що вони обидва виходили з автомобіля, і наполягав на показаннях, які він надавав у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції. Цю суперечність свідок пояснив тим, що протокол писав сам слідчий, а він не зміг прочитати протокол через нерозбірливий почерк, хоча і підписав його.
Допитаний в засіданні апеляційної інстанції свідок ОСОБА_20 підтвердив, що він працює таксистом тривалий час і 26 квітня 2009 року, перебуваючи на роботі, рухався на перехресті вул. Березняківської та вул. Шумського по колу і побачив дорожньо - транспортну пригоду. До нього в цей момент звернувся чоловік - водій автомобіля ВАЗ і попросив повідомити по телефону виклику швидкої медичної допомоги місце їх розташування, бо точної адреси він не знав. Повідомивши адресу, він проїхав уперед на вул. Шумського, де розташовувався автомобіль ВАЗ, та припаркувався позаду цього автомобіля. Коли він підійшов до місця пригоди, то побачив жінку, яка лежала на тротуарі, але ознак життя вона не подавала, на його думку, вона була мертва. Водія на місці пригоди він не бачив.
Свідок підтвердив показання, які він давав у ході досудового слідства і в судовому засіданні в суді першої інстанції ( т.1, а.с.94 - 96, т.4, а.с. 11), з яких убачається, що в ході досудового слідства свідок повідомив, що про відсутність на місці ДТП водія йому стало відомо зі слів водія автомобіля ВАЗ, а в суді першої інстанції уточнив, що водій автомобіля ВАЗ сказав йому, що бачив водія, але він кудись зник.
Допитана в засіданні апеляційної інстанції свідок ОСОБА_21 - лікар швидкої медичної допомоги, підтвердила, що вона працює на підстанції № 2 Київської міської станції швидкої медичної допомоги та медицини катастроф, і 26 квітня 2009 року перебувала на добову чергуванні, коли о 6 год. 10 хв. було прийнято виклик на перехрестя вул. Березняківської та вул. Шумського, де відбулася дорожньо - транспортна пригода. На місце пригоди їх бригада прибула о 6 год. 20 хв. та виявила труп жінки, яка постраждала внаслідок ДТП, яке сталося за 20 хвилин до прибуття бригади швидкої допомоги.
Свідок підтвердила дані, які зафіксовані нею в карті виклику швидкої допомоги № 297 від ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т.1, а.с. 50), що була оглянута в засіданні апеляційної інстанції, і повідомила, що виправлення номеру на карті пов'язано з тим, що в один і той час з різницею в одну хвилину надійшло два виклики за однією і тією ж адресою, тому один із них за практикою, що склалася, був скасований.
Ці показання свідка підтверджуються даними, що містяться у довідці Київської міської станції швидкої медичної допомоги № 1495 від 14.09.2010 року ( т.2, а.с. 180), згідно до яких першим о 6 год. 10 хв. поступив виклик № 297 від невідомого абонента, який номер не повідомив, а другий виклик № 299 надійшов о 6 год. 11 хв. від співробітника міліції ОСОБА_25, який теж свій номер не повідомив, але цей виклик о 6 год. 21 хв. був скасований як повторний.
Згідно до висновків судово - медичної ( комісійної) експертизи № 199 від 21.09.2010 року ( т.2, а.с. 160 - 163), приймаючи до уваги часові дані, які містяться в наданій документації, з урахуванням даних судово - медичного дослідження трупу ОСОБА_13 ( об'єм та характер тілесних ушкоджень, причина смерті, в т.ч. безпосередня, характер та вираженість трупних змін) експерти підтвердили, що смерть ОСОБА_13 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в термін часу 6 год. 00 хв. - 6 год. 20 хв., настання смерті було обумовлено саме об'ємом та характером отриманих нею тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, які після їх виникнення зумовлювали би смерть навіть за умови надання їй медичної допомоги одразу ж після дорожньо - транспортної пригоди, тобто якого - небудь причинно - наслідкового зв'язку між не здійсненням будь - яких медичних втручань відносно ОСОБА_13 на протязі часу від 6 год. 00 хв. до 6 год. 20 хв. та настанням її смерті не вбачається.
В засіданні апеляційної інстанції експерт ОСОБА_24 підтвердив висновки судово - медичної ( комісійної) експертизи № 199 від 21.09.2010 року та роз'яснив, що сумнівів стосовно того, що на момент огляду лікарем швидкої медичної допомоги о 6 год. 20 хв. ОСОБА_13 була мертва немає, але на його думку діагноз зазначений у карті виїзду швидкої медичної допомоги - біологічна смерть потерпілої, є некоректним. Крім того, експерт повідомив, що описані ОСОБА_5 зовнішні ознаки, по яким він суб'єктивно дійшов думки, що потерпіла померла, відповідають даним про причину смерті, так як, виходячи з цих даних, спочатку мала місце зупинка серцевої діяльності, а потім - зупинка дихання.
Проаналізувавши та співставивши показання свідків, дані судово - медичної експертизи, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Із показань свідка ОСОБА_16, і це підтверджується показаннями свідка ОСОБА_20, убачається, що свідок ОСОБА_16 в період описаних ним обставин з метою виклику бригади швидкої медичної допомоги, залишав місце події і протягом певного часу за місцем події не спостерігав, а тому міг не бачити, чи підходив ОСОБА_5 до потерпілої, щоб пересвідчитися у її стані. Крім того, із показань свідка ОСОБА_20 убачається, що місце, де знаходилась потерпіла, з того місця, де до його автомобіля підійшов свідок ОСОБА_16, щоб дізнатися адресу місця їх перебування, було закрито автомобілем « Форд Фюжин» і, що там відбувалося, побачити не було можливості.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що твердження ОСОБА_5 про те, що він виходив із машини, за зовнішніми ознаками зрозумів, що настала смерть потерпілої, а, усвідомивши це, перебуваючи в стресовому стані після самої пригоди, залишив місце події, не спростовані, а інші докази в матеріалах справи відсутні.
Згідно до диспозиції ч.1 ст. 135 КК України об'єктивна сторона даного злочину виражається у бездіяльності, а умовою відповідальності за залишення в небезпеці є можливість надати допомогу, особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною виною.
В матеріалах справи відсутні докази наявності в діях ОСОБА_5 умислу на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, оскільки із наведених доказів убачається, що ОСОБА_13 після отриманих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди травм померла на місці, що стало очевидним, крім ОСОБА_5, і для свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_20 до моменту виклику швидкої допомоги, тобто змоги надати допомогу ОСОБА_13 вже не було. Такий висновок підтверджується і поясненнями експерта ОСОБА_24 в засіданні апеляційної інстанції, з яких слідує, що навіть у разі надання ОСОБА_13 допомоги в спеціалізованому медичному закладі в продовж найближчих хвилин після дорожньо - транспортної пригоди настання смерті було неминучим.
Відсутність хоча б однієї з ознак складу злочину виключає кримінальну відповідальність за діяння, а тому колегія суддів уважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_5 відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст. 135 КК України, і не убачає підстав для скасування вироку в цій частині, як про це просять у своїх апеляціях прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпіла і представник потерпілих.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст. 286 КК України, судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості цього злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких за максимальним розміром покарання визначеного санкцією статті, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, працює, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря - нарколога та лікаря - психіатра не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття засудженого.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про призначення ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, наближених до середнього розміру, та у виді позбавлення волі, а також додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком три роки.
Посилання представника потерпілих та потерпілої у апеляції на те, що суд належно не дослідив дані про особу засудженого, бо не витребував характеристики з фактичного на день події місця проживання, а обмежився характеристикою з місця реєстрації, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно наявних в матеріалах даних та пояснень засудженого за місцем реєстрації АДРЕСА_2 він проживав з 1996 року, тобто протягом тривалого часу, а по АДРЕСА_3, де зареєстрована і проживає його дружина, став мешкати лише з кінця 2008 року, тому відсутність характеристики з цього місця проживання не може свідчити про необ'єктивність суду при дослідженні даних про особу засудженого.
Твердження апелянтів про те, що ОСОБА_5 під час скоєння злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння, матеріалами справи не підтверджується, є припущенням потерпілої та представника потерпілих, а також свідка ОСОБА_23, допитаного в засіданні апеляційної інстанції, тому колегія суддів не убачає підстав для визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, як на це посилаються апелянти.
Виходячи з принципу презумпції невинуватості, колегія суддів не убачає підстав для визнання даними, що негативно характеризують особу засудженого, посилання апелянтів на те, що ОСОБА_5 намагався уникнути відповідальності за скоєне, надавши до суду першої інстанції на підтвердження поважності причин своєї неявки в одне судове засідання 5 вересня 2011 року консультативний висновок медичної установи, який апелянти уважають підробленим.
Враховуючи викладене, колегія суддів не убачає підстав для призначення ОСОБА_5 за ч.2 ст. 286 КК України більш суворого за свої розміром основного покарання, як про це просять у своїй апеляції потерпіла та представник потерпілих, а також на що посилається прокурор у своїй апеляції.
Обґрунтовуючи свій висновок про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства та приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції послався на позитивні дані про особу засудженого.
Дослідивши дані про особу засудженого в засіданні апеляційної інстанції, враховуючи, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні двох малолітніх дітей, до постановлення вироку відшкодував матеріальну шкоду, а на час розгляду справи в апеляційній інстанції відшкодував моральну шкоду у розмірі, визначеному судом першої інстанції, визнав свою вину у вчиненому злочині, дав критичну оцінку своїй протиправній поведінці, а також те, що з часу скоєння злочину минув тривалий час, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, є обґрунтованим.
Відповідно до змісту ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 5 липня 2010 року ( т.2, а.с. 134 - 138) вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, яким ОСОБА_5 був засуджений за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пп. 3, 4 ст. 76 КК України, був скасований з підстав неповноти досудового слідства, яким не було встановлено час настання смерті потерпілої ОСОБА_13, з направленням справи на додаткове розслідування, але цей вирок з підстав м'якості призначеного покарання, як на це посилаються у своїй апеляції потерпіла та представник потерпілих, не скасовувався.
Згідно до вимог ч.2 ст. 375 КПК України при новому розгляді справи судом першої інстанції посилення покарання допускається тільки за умови, коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що законних підстав для призначення більш суворого покарання, ніж те, що призначено судом першої інстанції, немає.
Таким чином, колегія суддів уважає, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання дотримані вимоги ст. 65 КК України і призначене йому покарання є достатнім і необхідним для виправлення і попередження нових злочинів, а висновок про можливість виправлення засудженого без відбування покарання і рішення про звільнення від відбування основного покарання з випробуванням є обґрунтованим.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішення суду про звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, виходячи з наступного.
Вироком суду ОСОБА_5 було призначено за ч. 2 ст. 286 КК України основне покарання у виді позбавлення волі і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд в резолютивній частині вироку зазначив, що звільняє підсудного від призначеного покарання, тобто від основного та додаткового покарання.
При цьому суд не врахував вимоги ч. 1 ст. 75 КК України про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано лише до покарань у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Отже, ч. 1 ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не передбачено, тому суд не міг звільнити підсудного від відбування такого покарання з випробуванням.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_5 в частині застосування вимог ст. 75 КК України до додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами і звільнення від відбування вказаного покарання з випробуванням треба скасувати і постановити рішення про реальне відбування підсудним зазначеного покарання, задовольнивши в цій частині апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Приймаючи рішення про задоволення частково цивільних позовів про стягнення з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 599 грн. 60 коп., моральної шкоди в сумі 190 000 грн. та на користь її дітей ОСОБА_8 і ОСОБА_9 по 90 000 грн. кожній; на користь потерпілого ОСОБА_11 моральної шкоди в сумі 290 000 грн.; потерпілої ОСОБА_11 моральної шкоди в сумі 190 000 грн., суд врахував, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції основна частина суми відшкодування матеріальної шкоди була виплачена ОСОБА_5 до постановлення вироку, а суми стягнення на відшкодування моральної шкоди кожному із потерпілих є непомірно високими з урахуванням майнового стану ОСОБА_5 і прийшов до висновку про визначення розміру моральної шкоди для кожного з потерпілих в сумі по 15 000 грн. Оскільки до постановлення оскаржуваного вироку ОСОБА_5 на користь кожного з потерпілих ( т.2, а.с. 127 - 133) було перераховано кошти в сумі по 10 000 грн., суд постановив рішення про стягнення з ОСОБА_5 додатково на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих по 5 000 грн.
В засідання апеляційної інстанції була надана довідка № 25 від 27 листопада 2012 року про доходи засудженого, згідно до якої його доходи станом на жовтень 2012 року за останні шість місяців становлять 25 187 грн. 90 коп.
Згідно до матеріалів справи засудженим станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відшкодована в повному обсязі потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_11 матеріальна шкода на загальну суму 71 999 грн. 13 коп., та кожному з потерпілих моральна шкода по 15 000 грн. на загальну суму 75 000 грн.
Враховуючи, що на утриманні засудженого знаходиться двоє малолітніх дітей, одна з яких народилася ІНФОРМАЦІЯ_3, його дружина в зв'язку з цим перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також враховуючи його доходи станом на теперішній час, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляцій прокурора, який брав участь у розгляді справи, та потерпілої і представника потерпілих в частині необґрунтованості вирішення цивільних позовів та вимоги про задоволення цивільних позовів у повному обсязі і скасування вироку в цій частині.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 378 КПК України колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва, -
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково, апеляцію потерпілої та представника потерпілих залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києві від 29 березня 2012 року в частині звільнення ОСОБА_5 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на підставі ст. 75 КК України скасувати.
Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки та на підставі ст. 75 КК України звільненим від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням - іспитовим строком на три роки та покладенням обов'язків, передбачених пп. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи і періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Покарання, призначене ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки виконувати реально.
В решті вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін.
На вирок апеляційного суду може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через Апеляційний суд м. Києва протягом одного місяця з моменту його проголошення.
Судді:
_________________ ____________________ ____________________
Боголюбська Л.Б. ДзюбінВ.В. Осіпова Л.О.
Справа № 11/2690/2460/2012 Категорія КК: ч.2 ст. 286
Головуючий у першій інстанції Федосєєв С.В.
Доповідач Боголюбська Л.Б.