1[1]
10 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Ковальської В.В.
суддів Дмитренко Г.М., Мороз І.М.
за участю прокурора Отроша В.М.
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляціями прокурора Гошовської Ю.В. та захисника ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року щодо ОСОБА_3,-
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без місця реєстрації та постійного місця проживання, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України;
засуджений за ч. 5 ст. 186 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Згідно з вироком суду ОСОБА_3 засуджений за те, що 28 липня 2011 року приблизно о 9 годині, він, знаходячись по вулиці Л.Гавро в м. Києві, вступив в злочинну змову з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, направлену на відкрите викрадення майна громадян, для чого розробили злочинний план. Відповідно до плану, ОСОБА_3 повинен був на автомобілі під'їжджати до банківських установ, де учасники злочинної змови підшукували людину, яка б виходила з банку та могла мати при собі грошові кошти. У подальшому учасники змови повинні були раптово вискочити з даного автомобіля, із застосуванням фізичної сили відібрати у жертви валізу з грошима, знову заскочити до автомобіля під керуванням ОСОБА_3 та зникнути на ньому з місця вчинення злочину.
Так, ОСОБА_3, в той же день, приблизно о 9 годині, знаходячись по вул. Л.Гавро в м. Києві, сів за кермо автомобіля «Фольксваген Пассат» чорного кольору, в якому вже знаходились особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, з встановленими на ньому державними номерними знаками НОМЕР_1, викраденими 20 червня 2011 року з автомобіля ВАЗ-2107, щоб у подальшому цей автомобіль не можливо було ідентифікувати, та направились до будинку № 15-17 по вул. Дмитрівській в м. Києві, де знаходиться акціонерний банк «Національні інвестиції». Після чого, ОСОБА_3 спільно з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 28 липня 2011 року приблизно о 10 годині 10 хвилин, прибули до Акціонерного банку «Національні інвестиції», що розташований по вул. Дмитрівській, 15-17 в м. Києві, де стали чекати на появу жертви. Приблизно о 10 годині 20 хвилин учасники змови побачили ОСОБА_4, який вийшов з будівлі банку із сумкою в руці. В цей же час особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, вискочили з автомобіля, підбігли до ОСОБА_4 та стали наносити йому удари в різні частини тіла, завдаючи фізичного болю та вириваючи при цьому сумку з грошима з його рук. Цим часом ОСОБА_3, перебуваючи за кермом автомобіля з включеним двигуном чекав на учасників групи, щоб після заволодіння майном ОСОБА_4, підібрати їх та якнайшвидше покинути місце вчинення злочину.
Так, особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, маючи фізичну та численні перевагу над ОСОБА_4, вирвали з рук потерпілого сумку, яка матеріальної цінності для нього не має, в якій знаходились гроші в сумі 375 000 гривень, що складає особливо великі розміри, оскільки у 600 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України на час вчинення злочину. Після цього особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, сіли до вищевказаного автомобіля, за кермом якого на них чекав ОСОБА_3, який рушив з місця та почав швидко набирати швидкість, не даючи можливості ОСОБА_4, який продовжував боротьбу з нападниками, намагаючись потрапити до салону автомобіля через відчинені двері, проте через їх опір та розвинену швидкість автомобіля випав з нього на ходу. Після цього учасники змови з місця вчинення злочину зникли та розпорядились викраденим майном на власний розсуд.
В апеляції на вирок суду прокурор Гошовська Ю.В., яка брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, посилаючись не невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі підсудного, просила вирок суду щодо ОСОБА_3 скасувати в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 186 КК України покарання у виді 10 років позбавлення волі.
При цьому прокурор посилалася на те, що суд першої інстанції не врахував того, що злочин, вчинений ОСОБА_3 є тяжким, а засуджений не працював та не займався суспільно-корисною діяльністю.
У змінах до апеляції прокурор Гошовська Ю.В., повторивши доводи щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м'якості, вказує на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та просить вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.
На обґрунтування позиції щодо істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону прокурор вказує, що суд, в порушення вимог ч. 1 ст. 334 КПК України, сформулював обвинувачення таким чином, що воно не відповідає та істотно відрізняється від обвинувачення, яке було пред'явлено ОСОБА_3 органами досудового слідства. Зокрема, у пред'явленому обвинуваченні було вказано, що ОСОБА_3 вчинив злочин за попередньою змовою з трьома особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, а судом невірно встановлені істотні фактичні обставини справи щодо кількості осіб, які вчинили злочин. В обвинуваченні, викладеному у вироку, суд не розкрив ознак, що стосуються об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України.
Таке порушення вимог кримінально-процесуального закону, на думку прокурора, є істотним та є підставою для безумовного скасування вироку.
Захисник засудженого ОСОБА_1 в апеляції просить вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року щодо ОСОБА_3 скасувати в повному обсязі та постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, посилаючись на наступне.
Так, на думку захисника, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи внаслідок однобічності та неповноти досудового та судового слідства, істотного порушення кримінально-процесуального та неправильного застосування кримінального закону.
Апелянт звертає увагу на показання потерпілого ОСОБА_4, які є не тільки суперечливими, а й такими, що не узгоджуються з показаннями свідків по справі. Натомість, з показань свідків у справі убачається, що вони взагалі не бачили засудженого і раніше з ним знайомі не були.
Також не встановлено, які докази у справі підтверджують злочинну змову ОСОБА_3 з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора із змінами, проти апеляції захисника заперечував; засудженого та його захисників, які підтримали апеляцію захисника та не заперечували проти апеляції прокурора; виступи учасників процесу в судових дебатах та останнє слово підсудного; перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають до задоволення частково, а вирок суду належить скасувати з поверненням справи на новий судовий розгляд, виходячи з таких підстав.
Згідно з вироком суд визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежі), поєднаному з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, та кваліфікував дії підсудного за ч. 5 ст. 186 КК України.
З вироку суду убачається, що суд визнав доведеною ту обставину, що ОСОБА_3 вступив у злочинну змову з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, направлену на відкрите викрадення майна громадян, для чого розробили злочинний план, відповідно до якого ОСОБА_3 була відведена певна роль. При цьому вироку суду не вказано, яка кількість осіб, матеріали відносно яких виділена в окреме провадження, приймала участь у вчиненні злочину.
Органами досудового слідства ОСОБА_3 було пред'явлено обвинувачення у тому, що він вчинив злочин за змовою з ОСОБА_5 та двома невстановленими слідством особами, і такі ж обставини щодо змови на вчинення злочину та кількості осіб, які брали участь у вчиненні злочину, були викладені в обвинувальному висновку (т.2, а.с. 176-177).
Викладаючи у вироку обвинувачення, визнане судом доведеним, суд правильно не послався на прізвище ОСОБА_5, оскільки матеріали відносно цієї особи були виділені в окреме провадження. Разом з тим, неможливо визнати правильним те, що суд, викладаючи у вироку фактичні обставини справи, жодного разу не вказав кількість учасників злочину, який був вчинений за змовою, з розробленням злочинного плану, у якому підсудному ОСОБА_3 відводилась певна роль.
Тому висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, а вирок складений з порушенням вимог ч.1 ст. 334 КПК України, якою встановлено, що мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного.
Таке порушення судом вимог кримінально-процесуального закону є істотним, оскільки воно перешкодило суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 367 та п. 1 ч. 1 ст. 374 КПК України істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке виключало можливість постановлення вироку, є підставою для скасування вироку з поверненням справи на новий судовий розгляд.
Оскільки вирок суду скасовується з мотивів порушення вимог кримінально-процесуального закону, то доводи апеляції захисника щодо недоведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні грабежу та правильності кваліфікації його дій підлягають перевірці при новому судовому розгляді справи.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з доводами прокурора щодо невідповідності покарання, призначеного ОСОБА_3, тяжкості вчиненого злочину та особі підсудного, оскільки з урахуванням обставин, наведених а апеляції прокурора, немає підстав для призначення підсудному більш суворого покарання, у разі, якщо при новому судовому розгляді буде доведена його винність у пред'явленому обвинуваченні.
Запобіжний захід ОСОБА_3 - тримання під вартою слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
Апеляцію прокурора зі змінами та апеляцію захисника задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити до Шевченківського районного суду м. Києва на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Запобіжний захід ОСОБА_3 - тримання під вартою залишити без змін.
Судді:
Дмитренко Г.М. Ковальська В.В. МорозІ.М.
[1] Справа № 11/2690/1699/2012 Категорія КК: ч. 5 ст. 186
Головуючий у першій інстанції Овсеп'ян Т.В.
Доповідач Ковальська В.В.