Справа №1490/5730/12 25.12.2012 25.12.2012 25.12.2012
Справа № 22-ц/1490/3791/12 Головуючий у 1-й інстанції Черенкова Н.П.
Категорія 21 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
Іменем України
25 грудня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,
за участю: позивачки - ОСОБА_2, представників позивачки - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_5, третьої особи - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 19 листопада 2012 року
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про розірвання договору дарування, стягнення боргу та моральної шкоди, -
У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, стягнення боргу та моральної шкоди.
Позивачка зазначала, що, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, на його вимогу та за умови забезпечення окремим житлом їхнього сина, за договором від 03 липня 2007 року подарувала йому 1/2 частину належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1.
Після розірвання шлюбу 12 травня 2009 року, відповідач, застосовуючи заходи фізичного та психічного тиску, змусив її переоформити на нього ? частину спірної квартири. 17 березня 2010 року за договором купівлі - продажу вона продала належну їй ? частину спірної квартири відповідачеві за 192 000 грн. Але при передачі їй грошей з'ясувалося, що не вистачає ще 16000 грн. Відповідач пообіцяв сплатити зазначену суму протягом року та вирішити питання про забезпечення сина житлом.
Але до теперішнього часу відповідач не сплатив їй ці кошти та не забезпечив сина житлом.
Посилаючись на те, що при укладанні договору дарування відповідач взяв на себе зобов'язання вчинити певні дії майнового характеру щодо третіх осіб, а саме: придбати їхньому сину окреме житло, але до цього часу їх не виконав, чим порушив вимоги ст.ст.725,726 ЦК України, та уточнивши свої вимоги, позивачка остаточно просила розірвати договір дарування від 03 липня 2007 р., укладеного між нею та ОСОБА_5, стягнути з відповідача на її користь 16 000 грн. боргу, 10 000 моральної шкоди, судові витрати та витрати за надання правової допомоги.
Ухвалою суду від 02 листопада 2012 р. до участі в справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_6
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19листопада 2012 року задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представників, відповідача та третьої особи, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.09.1999 р. по 12.05.2009 р.( а.с.2,31).
На підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.07.1999 року ОСОБА_2 та ОСОБА_10(син) належала квартира АДРЕСА_2.
За договором міни від 30 липня 1999 року вищевказану квартиру позивачка поміняла на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с.22).
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2007 року даний договір міни визнано дійсним ( а.с.23).
Договором від 08 лютого 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9, між співвласниками квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_10 визначено частки, і кожному із них належить по 1/2 частці вищевказаної квартири.
28 лютого 2006 р. ОСОБА_10 подарував належну йому частку ОСОБА_2(а.с.25,26).
03 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, за умовами якого, позивачка подарувала відповідачеві 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ( а.с.7).
За приписами ст.725 ЦК України передбачено, що договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення. Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи.
У разі ж порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості ( ст.726 ЦК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка зазначала, що умовою для укладання договору дарування була досягнута між нею та відповідачем домовленостей щодо придбання останнім житла їхньому сину. Але взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав.
Відповідно до абз.3 ч.3 ст. 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Між тим, з тексту договору дарування не вбачається, що відповідач покладав на себе обов'язок на користь третіх осіб. Хоча сторони спірної угоди в силу ст.725 ЦК України мали право і можливість передбачити в договорі дарування такі умови, але цього не зробили.
А тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці у задоволенні вимог щодо розірвання договору дарування.
Як вбачається із матеріалів справи 17 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу ? частки вищевказаної квартири.
У позові позивачка зазначала, що при укладанні договору купівлі - продажу належної їй частки відповідач недоплатив їй 16 000 грн., а тому вона просила стягнути на свою користь зазначену суму боргу.
Між тим, за умовами договору купівлі - продажу, продаж ? частки спірної квартири було вчинено за 192000 грн., які продавець, як вбачається із тексту договору отримала від покупця до підписання цього договору. Крім того, за умовами цього договору, він не носить характеру мнимого правочину, вчинений не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої
обставини, не є фіктивним, а спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним.
За правилами ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі - продажу, найму майна або іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Але письмових доказів, які б підтверджували наявність боргу за спірним договором купівлі-продажу позивачка суду не надала.
Згідно ст. ст. 57, 58 ЦПК України належними доказами є будь-які фактичні дані, які містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.12 Постанову Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду справи цивільних справ про визначення правочинів недійсними» не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факту його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли із правочину.
Приймаючи до уваги, що позивачка доказів, які б підтверджували факт існування боргу за договором купівлі-продажу спірної квартири від 17 березня 2010 року суду не надала, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення її позовних вимог в цій частині.
З врахуванням викладеного підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Доводи позивачки ОСОБА_2 викладені в апеляційній скарзі щодо не врахування судом показань свідків, які підтверджували обставини зазначені неї у позові щодо договору дарування, та щодо боргу за договором купівлі-продажу не впливають на правильність висновків суду, оскільки є недопустимими доказами.
Керуючись статтями 303, 307, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді