Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
Вступна та резолютивна частини
27.12.2012 р. Справа № 2а-6064/12/1470
м. Миколаїв
13:20
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., за участю секретаря судового засідання Шерстюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1
доОчаківська ОДПІ Миколаївської обл. ДПС, вул. Шкрептієнка, 27,Очаків,Миколаївська область,57500
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3
від відповідача: Афонін В.В.
проскасування податкового повідомлення - рішення від 15.10.2012р.№ 0007361700, №0007351700,
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби №0007361700 та №0007351700 від 15.10.12.
3. Апеляційна скарга на цю постанову може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд, протягом десяти днів з дня її отримання у повному обсязі.
Суддя В. В. Біоносенко
Іменем України
27 грудня 2012 р. справа № 2а -6064/12/1470
м. Миколаїв
13:20
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., за участю секретаря судового засідання Шерстюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідачаОчаківської об'єднаної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби
за участю представників: від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 від відповідача: Афонін В.В.
про скасування податкових повідомлень-рішень
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень з податку на доходи фізичних осіб найманих працівників в сумі 8504,69 гривень, податку на додану вартість на суму 26434 гривень.
Відповідач позов не визнав просив в його задоволенні відмовити.
Дослідив матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності виконавчим комітетом Очаківської міської ради 18.10.02. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним та роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
В період з 11.06.12 по 22.06.12 Очаківською ОДПІ проведено планову документальну виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт №181/17/2438316955 від 03.07.12 (арк.спр.7).
Під час перевірки податківці знайшли чотири факти, які кваліфіковані ними правопорушенням податкового законодавства: 1) заниження податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників у зв'язку з необґрунтованим застосуванням податкової соціальної пільги; 2) заниження податку на додану вартість у зв'язку з формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, заповнених з недодержанням вимог Податкового кодексу України; 3) заниження податку на додану вартість у зв'язку з невідповідністю записів у Книзі обліку доходів та витрат; 4) заниження податку на додану вартість у зв'язку з формування податкового кредиту по витратам, не пов'язаним з отриманням доходу.
16.07.12 уповноваженою особою Очаківської ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0003441700 та №0003431700 про визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи з фізичних працівників (арк.спр.62, 64).
Після проходження процедури адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення були відкликані та замість них 15.10.12 Очаківською ОДПІ прийняті нові податкові повідомлення-рішення №007351700 про визначення ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в сумі 8504,69 гривень, з яких 7621,56 гривень за основним платежем та 883,13 гривень за штрафними санкціями (арк.спр.60), а також №0007361700 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 26434 гривень, з яких 21804 за основним платежем та 4630 гривень за штрафними санкціями (арк.спр.61).
Суд досліджував аргументи та заперечення сторін окремо за кожним фактом.
1. Протягом 2011 року підприємцем ОСОБА_1 при нарахуванні податку на доходи фізичних осіб 11 найманим працівникам було враховано податкову соціальну пільгу, передбачену ст.169 Податкового кодексу України, а саме ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 всього на суму 7621,56 гривень (арк.спр.52-59).
Відповідно до ст.169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).
Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).
Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.
Під час перевірки податківці не визнали право зазначених 11 найманих працівників на податкову соціальну пільгу лише з тієї підстави, що подані ними заяви в січні 2011 року були у формі, затвердженій наказом ДПА України №461 від 30.09.03, а також мали посилання на Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», які на той час вже втратили чинність у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України.
Суд не погоджується з таким підходом відповідача. Податковий кодекс України не пов'язує право на податкову соціальну пільгу з формою заяви. Застереження про подання заяви встановленої форми у ПК України відсутнє. Головне щоб найманий працівник висловів свою волю про врахування податкової соціальної пільги саме за цим місцем роботи, а також не використовував її двічі у іншому місці.
Крім того, суд також враховує те, що на січень 2011 року взагалі не було передбаченої форми складання таких заяв. Навіть ДПА України у своєму листі від 12.01.11 №365/6/17-0716 роз'яснює, що така заява може подаватися у довільній формі, за зразком може братися форма заяви, передбачена наказом №461 (арк.спр.172, 173).
За таких обставин, суд вважає, що неврахування відповідачем заяв найманих працівників лише з приводу того, що вони містять посилання на нормативно-правові акти, які втратили чинність, є протиправним.
В цій частині позов належить задовольнити.
2. Перевіркою Книги обліку доходів та витрат за 2010 рік податковими ревізорами встановлено, що у підприємця ОСОБА_1 не співпадають відомості щодо залишків товарно-матеріальних цінностей, а саме відповідно до записів у Книзі залишок ТМЦ станом на 01.07.10 становить 183834,22 гривень, вартість придбаних ТМЦ протягом другого півріччя складає 313981,29 гривень, вартість реалізованих ТМЦ становить 238839,24 гривень. Відповідно до запису у Книзі залишок ТМЦ становить 181948,86 гривень, хоча відповідно до арифметичного обрахунку повинен бути на 64189,50 гривень більше (арк.спр.26).
Зазначену арифметичну різницю Очаківська ОДПІ вважає заниженням позивачем власних надходжень за перше півріччя 2012 року та обраховує йому на цю суму податок на додану вартість за ставкою 20% у розмірі 12838 гривень.
Позивач зазначену різницю пояснив плутаниною, яка сталася через набрання чинності з 01.01.11 Податкового кодексу України та введенням нових форм Книг облік доходів та витрат. За словами представників позивача, нові Книги обліку доходів та витрат були видані у податковому органі лише наприкінці січня 2011, у зв'язку з чим приходилося початок 2011 року обліковувати у Книзі обліку доходів та витрат за 2010 рік, що в майбутньому привело до перекручення. Але, на думку позивача, це не вплинуло на визначення ним податкових зобов'язань, оскільки задекларований ним податок за цей період повністю співпадає з первинними документами (реєстром виданих податкових накладних, касовими надходженням та ін.).
Відповідно до ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»(якій діяв на час спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
У цьому випадку, податковим органом не встановлено та не доведено, що позивачем вчинялися операції з поставки товарів та послуг на суму 64189,50 гривень. Конкретні складові цієї суми невідомі. Чи отримані позивачем кошти за зменшення залишків на цю суму чи ні також невідомо.
На переконання суду, у цьому випадку податковим органом застосовані непрямі методі, коли оподатковується не визначений ст.3 Закону об'єкт оподаткування (господарська операція з поставки), а умовна цифра ймовірної виручки, яку на думку податківців, отримав платник податків.
Статтею 39 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік непрямих методів визначення податкового зобов'язання та визначено суть кожного з них. Застосованого податківцями прийому до позивача у діючому ПК України немає.
Зазначена невідповідність залишків ТМЦ на суму 64189,50 гривень з сумою реалізацію може мати самі різні причини: помилка в обліку, реалізації за операціями, що звільненні від оподаткування, втрата ТМЦ, передача ТМЦ на реалізацію іншому платнику податків, передача ТМЦ на благодійні потреби безоплатну та ін. У будь-якому випадку під час перевірки податківці мали можливість перевірити реалізацію ТМЦ платником податків, його надходження та встановити причини зазначеної різниці в 64189,50 гривень за первинними документами (відомостями з банка, касові документи, реєстри виданих податкових накладних та ін.).
Одного факту помилки у Книги обліку доходів та витрат,без доведення фактів проведення оподаткованих операцій у розумінні ст.3 Закону, для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість недостатньо.
В цій частині позов належить задовольнити.
3. Під час перевірки податківці не погодилися з включенням підприємцем ОСОБА_1 до податкового кредиту сум 3590 гривень за 2010 рік та 4418 гривень за 2011 рік.
Відповідно до зазначеного в Акті перевірки ці витрати не були прийняти ревізорами до уваги, оскільки відповідно до вимог ст.198, 201 Податкового кодекс України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів/послуг не підтвердженні податковими накладними або підтвердженими податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України (арк.спр.29-34).
В судове засідання представником позивача надані податкові накладні, по яким в Акті перевірки неприйняті витрати до податкового кредиту та категорично заперечений той факт, що їх не було на час перевірки (арк.спр.128-168).
Той факт, що податкові накладні по цим спірним господарським операціям були на час перевірки вказує та обставина, що у таблицях на сторінках 23-28 Акту перевірки (арк.спр.29-34) детально описані всі її реквізити: найменування продавця, номер, дата, сума та ін.
За поясненням представника відповідача в податкових накладних на час перевірки містилися таки помилки, які відповідно до ст.201 ПК України унеможливлювали прийняття їх як первинних документів.
Судом було зобов'язано податковий орган конкретизувати свої зауваження до податкових накладних, пояснивши, які саме помилки у їх заповненні не дають право вважати їх первинними документами, що надають право на податковий кредит.
Відповідач зазначеної конкретизації надати не зміг. Встановити, які саме причини не дають визнати дійсними податкові накладні перелічені на сторінках 23-28 Акту перевірки з самого Акту також неможливо, тому що ці причини там не описані.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, за відсутності будь-якого мотивування для нарахування грошового зобов'язання та штрафних санкцій суд вимушений задовольнити позовні вимоги і в цій частині.
4. В березні та серпні 2011 року підприємець ОСОБА_1 сплатив за послуги з ремонту вітрини-холодильника ПП «Агропродстрой» 3600 гривень та 576 гривень відповідно, у тому числі ПДВ 696 гривень (арк.спр.127).
Під час перевірки податківці не визнали право підприємця ОСОБА_1 на податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Агропродстрой», оскільки, на їх думку, він не відноситься до господарської діяльності (арк.спр.35).
Відповідно до ст.177.4. ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу «Податок на прибуток підприємств».
Статтею 138.8.5 Податкового кодексу України прямо передбачено, що витрати з витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, та входять до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу.
Враховуючи, що ОСОБА_1 займається діяльністю з роздрібною торгівлею продовольчих товарів, то вітрина-холодильник однозначно є основним засобом, ремонт якого відноситься до витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу.
А за таких обставин позивач має право і на податковий кредит за цими платежами.
В цій частині позов також належить задовольнити.
Враховуючи викладені вище висновки суду по кожному факту, позов належить задовольнити у повному обсязі, а спірні податкові повідомлення-рішення скасувати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби №0007361700 та №0007351700 від 15.10.12.
3. Апеляційна скарга на цю постанову може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд, протягом десяти днів з дня її отримання у повному обсязі.
Суддя В.В. Біоносенко
Відповідно до ч.3 ст.160 КАС України постанова складена у повному обсязі 29.12.12
Суддя В.В. Біоносенко