ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
24 грудня 2012 року № 2а-14793/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовом ОСОБА_1
до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб
Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві
третя особа1 ОСОБА_2
третя особа2 ОСОБА_3
про зобов'язання вчинити певні дії
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві, третя особа ОСОБА_2 про зобов'язання Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві здійснити реєстрацію місця постійного проживання неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що відповіддю від 01.06.2012 року Відповідачем неправомірно відмовлено у реєстрації неповнолітньої дитини у зв'язку з існуванням спору між Позивачем та третьою особою щодо місця проживання дитини.
Представник Відповідача до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України. Заперечень щодо суті заявлених позовних вимог до Суду не надав.
Третя особа1 в наданих Суду запереченнях зазначає про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову з огляду на те, що власником квартири, в якій Позивач просить зареєструвати неповнолітню дитину є ОСОБА_3, а ОСОБА_1 втратила правові підстави для користування квартирою за адресою АДРЕСА_1.
Для з'ясування всіх обставин справи Судом залучено до участі у справі ОСОБА_3 в якості третьої особи2.
У наданих Суду поясненнях третя особа 2 зазначає, що квартира за адресою АДРЕСА_1 належить їй на праві власності згідно договору дарування від 23 квітня 2012 року, а Позивач чинить перешкоди у здійсненні прав власника.
У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва 21.09.2009 року під актовим записом №206 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві 24.09.2009 року здійснено реєстрацію ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1, відповідний запис про що міститься в паспорті Позивачки.
В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.01.2011 року у справі №02/2-8476/11 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу шлюб, зареєстрований під актовим записом №206 було розірвано.
Позивачка 21.04.2012 року звернулась із заявою до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві щодо реєстрації свого сина за адресою АДРЕСА_1.
У відповідь на заяву Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві 01.06.2012 року повідомив, що згідно ст.161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись судом та рекомендовано для вирішення питання щодо місця реєстрації ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернутись до суду за місцем проживання.
Позивач зазначає, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02.04.2012 року по справі №2-3235/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та матері встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із матір'ю і знаходиться на її утриманні, а позов в частині стягнення аліментів на утримання дитини задоволено. Однак до Суду не надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Проаналізувавши матеріали справи, норми чинного законодавства суд щодо суті заявлених позовних вимог вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" врегульовано відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні.
Положеннями ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 визначено, що реєстрація -це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року з наступними змінами і доповненнями, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Для реєстрації особа подає: письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку; паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; два примірники талона зняття з реєстрації.
У відповідності до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що зняття з реєстраційного обліку здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).
Статтею 11 Закону визначено, що реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідними органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.
Згідно з пунктом 4 Порядку реєстрацію здійснюють територіальні підрозділи, а у разі необхідності територіальні органи Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі -Департамент).
Відповідно до Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 844 Департамент є урядовим органом державного управління, який діє у складі МВС і йому підпорядковується. Департамент у складі МВС, управління (відділи) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи), відділи, відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь (відділів) МВС (далі - підрозділи) становлять службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, керівним органом якої є Департамент.
У відповідності до статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частина 3 статті 29 визначає, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Судом встановлено, що квартира за АДРЕСА_1 згідно Договору дарування від 23.04.2012 року належить ОСОБА_3.
Відповідно до пункту 1 Договору дарувальники зобов'язуються передати (подарувати) ОСОБА_2 -1/2 частину квартири, ОСОБА_6 -1/4 частину квартири, ОСОБА_5 -1/4 частину квартири, а обдаровувана зобов'язується прийняти в дарунок КВАРТИРУ, що знаходиться в АДРЕСА_1.
Пунктом 2 Договору визначено, що квартира належить Дарувальникам: 1/2 частина -гр. ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації житла Дарницької районної у м. Києві держадміністрації 15 липня 2003 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 15 липня 2003 року №34082, зареєстрованого в КМБТІ 12 серпня 2003 року у реєстрову книгу за №2540, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 жовтня 2011 року, реєстраційний номер майна: 34967581.
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - по 1/4 частині на підставі Договору дарування, посвідченого Сьомою Київською державною нотаріальною конторою 06 лютого 2004 року Р №2у-429, зареєстрованого в КМБТІ 29 червня 2004 року у реєстрову книгу № д.1220-211 за реєстровим №2540, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 жовтня 2011 року, реєстраційний номер майна: 34967581.
Відповідно до частини 2 статті 156 Житлового кодексу України за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Частиною четвертою статті 156 Житлового кодексу України визначено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
До членів сім'ї наймача, відповідно до статті 64 Житлового кодексу України, належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Керуючись положеннями норм наведених статей Судом вбачається, що вселення неповнолітнього ОСОБА_4 до квартири за адресою АДРЕСА_1 не є можливим з огляду на те, що ні ОСОБА_1, ні її неповнолітній син - ОСОБА_4 не належать до членів сім'ї власника квартири ОСОБА_3. Водночас остання не надає згоди на таке вселення неповнолітнього ОСОБА_4.
Крім того, в провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа №2/2602/6753/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні прав власника, шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповіді Відповідача №47/2 від 01.06.2012 року не вбачається відмови в реєстрації, а лише рекомендовано вирішити питання щодо реєстрації дитини ОСОБА_4 в судовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук