"13" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/73227/11
К-9991/73227/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,
суддів: Костенка М.І., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011
у справі № 2а-7778/10/1370 Львівського окружного адміністративного суду
за позовом громадянки ОСОБА_2
до 1. Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова
2. Головного управління Державного казначейства у Львівській області
про повернення з бюджету 877,29 грн. податку з доходів фізичних осіб,
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 позов задоволено: стягнуто з Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова (ДПІ) на користь ОСОБА_2 877,29 грн. надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3,40 грн. судового збору.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2011, позов задоволено частково: зобов'язано Головне управління Державного казначейства у Львівській області виплатити ОСОБА_2 877,29 грн. як суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів
У касаційній скарзі ДПІ у Сихівському районі м. Львова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
У судовому процесі встановлено, що 11.08.2004 між ОСОБА_2 та Львівським національним університетом імені Івана Франка укладено договір № 618см-09 про підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр, згідно умов якого університет бере на себе зобов'язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання ОСОБА_4 (донька позивача) за денною формою навчання за спеціальністю «Правознавство»за 2009 рік.
Згідно умов договору оплата за навчання ОСОБА_4 в 2009 році здійснена згідно квитанцій від 28.07.2009 та від 29.12.2009 в загальній сумі 9785,00 грн.
10.03.2010 позивач подала до ДПІ у Сихівському районі м. Львова декларацію про доходи, одержані з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, в якій відобразила витрати по сплаті за навчання доньки у сумі 1467,75 грн., які підлягають поверненню з бюджету у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту.
Відповідно до пункту 1.16 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(Закон № 889-IV) податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 4.1 , підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 цього Закону загальний річний оподатковуваний дохід складається із суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 вказаного Закону визначено, що до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року витрати, фактично понесені ним протягом звітного року: суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.
Такі витрати включаються при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення - до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором.
Вказаними нормами передбачено право на включення до складу податкового кредиту з податку з доходів фізичних осіб суму коштів, сплачених останнім на користь закладів освіти для компенсації вартості вищої форми навчання іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення.
Факт здійснення позивачем оплати за вищенаведеним відповідачем не оспорюється.
Натомість, як встановлено судами, позивачу фактично повернуто суму надміру сплаченого податку у розмірі 590,46 грн., в той час як сума надмірно сплаченого податку становить 1467,75 грн., тобто сума неповернутого податку становить 877,29 грн.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відповідач всупереч вимогам Закону № 889-IV при визначенні суми надміру сплаченого податку, яка повинна бути повернута позивачу з врахуванням права на податковий кредит, виходив із суми загального річного доходу, яка становила 99965,36 грн. (заробітна плата позивача, отримана ним протягом 2009 року), а не із загального річного оподатковуваного доходу -94116,72 грн., який повинен визначатися за вирахуванням суми збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Правильним є і застосування судом апеляційної інстанції норми підпункту 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону № 889-IV та висновок, що повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та сплата штрафів у зв'язку з несвоєчасним поверненням цих сум здійснюється не податковим органом, а органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.
За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Є.А. Усенко
Судді: М.І. Костенко
А.О. Рибченко