Справа № Провадження №22-ц-4530\12 22-ц/1090/6069/12 Головуючий у І інстанції Кісілевич П.І.
Категорія1Доповідач у 2 інстанціїПанасюк
27.12.2012
Іменем України
14 листопада 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Панасюка С.П., Рудніченко О.М.,
при секретарі Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі плюс», треті особи: відділ державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції, Комунальне підприємство «Бучанське бюро технічної інвентаризації», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння», про визнання права власності на майно, виключення з акту опису й арешту майна та звільнення його з під арешту, -
У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила суд визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме -нежитлове приміщення АДРЕСА_1, виключити з акту опису й арешту майна від 06 жовтня 2011 року вказане нежитлове приміщення та звільнити його з під арешту, зобов'язати КП «Бучанське БТІ»зареєструвати за позивачем право власності на вказане нерухоме майно.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 25 лютого 2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу відповідно до умов якого останнє передало у власність позивача нежитлове приміщення АДРЕСА_1.
03 червня 2011 року позивач звернулася до КП «Бучанське БТІ»для реєстрації свого права власності на вказане нежитлове приміщення.
Листом від 04 жовтня 2011 року позивачу відмовлено в реєстрації її права власності з тих підстав, що на вказане нежитлове приміщення накладено арешт.
В подальшому, позивачу стало відомо, що 16 березня 2011 року відділом ДВС Бучанського МУЮ відкрито виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Київської області від 24 лютого 2011 року №19/279-10.
06 жовтня 2011 року державним виконавцем відділу ДВС Бучанського МУЮ було складено акт опису та арешту майна ТОВ «Ріелторі плюс», а саме -нежитлового приміщення АДРЕСА_1.
Позивач вважає, що державний виконавець безпідставно наклав арешт на вказане майно, оскільки воно належить позивачу, а тому звернулася до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема, судом не взято до уваги тієї обставини, що сторони уклали договір купівлі-продажу, а тому до позивача перейшло право власності на спірне нежитлове приміщення.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне задовольнити її частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не набула права власності на спірне майно в порядку, що встановлений цивільним законодавством, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності за позивачем. Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 25 лютого 2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу відповідно до умов якого останнє передало у власність позивача нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (а.с.5).
Для реєстрації свого права власності на вказане нежитлове приміщення 03 червня 2011 року позивач звернулася до КП «Бучанське БТІ».
Листом від 04 жовтня 2011 року позивачу відмовлено в реєстрації її права власності з тих підстав, що на вказане нежитлове приміщення накладено арешт (а.с.7).
З матеріалів справи також вбачається, що 16 березня 2011 року відділом ДВС Бучанського МУЮ відкрито виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Київської області від 24 лютого 2011 року №19/279-10 та накладено арешт на все майно боржника в межах суми заборгованості, що складає 11120064грн.68коп.(а.с.11, 12, 70).
06 жовтня 2011 року державним виконавцем відділу ДВС Бучанського МУЮ було складено акт опису та арешту майна ТОВ «Ріелторі плюс», а саме -нежитлового приміщення АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх вимог, апелянт вказує на ту обставину, що право власності в неї виникло на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року, а тому відмова КП «Бучанське БТІ» в реєстрації її права власності не вказує на відсутність таких прав, оскільки право власності є непорушним і відповідно до ч.1ст.60 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Проте, колегія суддів вважає такі доводи апелянта не обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно із ч.1ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо набуття права власності на нерухоме майно, то законодавець передбачив особливі умови виникнення права власності на таке майно.
Зокрема, ст.657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Крім того, виникнення права власності на нерухоме майно супроводжується не лише державній реєстрації правочину на підставі якого здійснювалося відчуження нерухомого майна, а й безпосередньої реєстрацією такого права.
Відповідно до п.1ч.1ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка зазначає, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.
Зазначене не суперечить положенням ч.3ст.3 вказаного Закону, яка зазначає, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, оскільки у позивача не виникло право власності на спірне нежитлове приміщення, колегія суддів не вбачає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ст.60 Закону України «Про виконавче провадження».
В той же час, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог щодо виключення з акту опису й арешту майна від 06 жовтня 2011 року, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на момент накладення арешту на майно відповідача спірне нежитлове приміщення було відчужене за договором купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року на користь позивача, а тому не перебувало у власності відповідача.
Відповідно до ч.2ст.5.1.4 «Інструкції про проведення виконавчих дій», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5, стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.
Таким чином, державний виконавець неправомірно наклав арешт на спірне майно, оскільки на момент складення акту опису та арешту спірного майна, воно не перебувало у власності відповідача.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині відмови в задоволенні вимог щодо виключення з акту опису й арешту спірного майна та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2012 року задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2012 року змінити.
Виключити з акту опису й арешту майна від 06 жовтня 2011 року нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та звільнити його з-під арешту.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: