Донецький окружний адміністративний суд
27 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/17006/2012
Постановлено у нарадчій кімнаті об 15 год. 20 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Троянової О.В. за участю суддів Аканова О.О. та Мозгової Н.А., при секретарі судового засідання Максімчук М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1 (м. Донецьк)
до
Держави Україна в особі Міністерства Юстиції України (м. Київ)
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову з боку відповідача
Державне казначейство України (м. Київ)
про
визнання дій відповідача - Держави - яке через свої державні органи порушило стосовно позивача норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини, ЦПК, ЦК, Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про виконавчу службу» - створили нелюдські умови для життя позивача - незаконними, та на підставі норм Конституції статті 56, статті 23 ЦК про відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн., -
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_1 особисто,
від відповідача: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Держави України в особі Міністерства Юстиції України за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову з боку відповідача Державне казначейство України про визнання дій відповідача - Держави - яке через свої державні органи порушило стосовно позивача норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини, ЦПК, ЦК, Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про виконавчу службу» - створили нелюдські умови для життя позивача - незаконними, та на підставі норм Конституції статті 56, статті 23 ЦК про відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про місце, час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду остання надіслала заяву про розгляд справи без її участі, а також надала заперечення у яких заперечувала проти задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши доводи позивача, суд -
12 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Держави України в особі Міністерства Юстиції України за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову з боку відповідача Державне казначейство України про визнання дій відповідача - Держави - яке через свої державні органи порушило стосовно позивача норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини, ЦПК, ЦК, Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про виконавчу службу» - створили нелюдські умови для життя позивача - незаконними, та на підставі норм Конституції статті 56, статті 23 ЦК про відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн.
Мотивував позовні вимоги тим, що Держава України через свої державні органи стосовно позивача порушило перелік норм Конституції України, створивши нелюдські умови життя в країні. Зазначав, що Держава в особі своїх органів повинна захищати права та свободи громадянина, про що йдеться також у переліку Законів України.
Крім того, позивач зазначив, що Держава Україна в особі своїх органів принизило гідність позивача, посягнула на сімейне життя позивача, позбавивши позивача отримувати заробітну платню впродовж восьми років з 2004 року по теперішній час. Зауважив, що Держава Україна посягнула на життя та здоров'я усіх членів сім'ї позивача, оскільки останній впродовж восьмі років не отримував заробітною платню.
Зазначав, що Держава Україна умисно не захистила права позивача на труд, оскільки з 2004 року не має змоги працевлаштуватись, тому що в нього не має трудової книжки. За вісім років позивач не мав змоги відпочити, оскільки він був змушений ходити до судів, прокуратури та виконавчої служби, доказуючи, що посадові особи Держави України умисно порушують свої обов'язки стосовно позивача.
Посилаючись на порушення його права на справедливий судовий розгляд та розумні строки розгляду справи, вказував на те, що 25.03.2003 року відповідно до наказу ТОВ ПЛП «Ватні вироби» №14-к був прийнятий на роботу у якості директора, та звільнений без його згоди в липні 2004 року без видачі трудової книжки та повного розрахунку. Зазначив, що Держава Україна в особі Куйбишевського районного суду м. Донецька порушила положення статі 6 Конвенції про захист прав людини, оскільки останній подав позов до Куйбишевського районного суду м. Донецька 25.02.2005 року, а рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька було винесено 22.03.2008 року, хоча повинно було розглянути впродовж 1 місяця.
Під час розгляду справи Куйбишевський районний суд м. Донецька зробив хибний висновок, що позивач був прийнятий у якості заступника директора, хоча позивач надав Куйбишевському районному суду м. Донецька докази у підтвердження, що він був прийнятий у якості директора. Це також, на думку позивача, є порушенням його прав. Крім того, суд не надав юридичної оцінки та не описав факти того, що позивач надав відповідь з податкової інспекції Донецької області, у якій було зазначено, що ТОВ ПЛП «Ватні вироби» працювало у Донецькій області незаконно, відповідь з податкової інспекції Суворовського району м. Одеси, у якій було зазначено, що замість позивача його заробітну платню отримував засновник цього підприємства та документ, у якому засновник власноруч написав оклади співробітників регіонального представництва, а також привозив зазначену суму у м. Донецьк та вручав співробітникам.
Щодо порушень з боку органів Прокуратури позивач зазначає, що Прокуратура району не проводила перевірки підприємств, які відкривались в його районі, навіть після звернення позивача прокуратура не порушує кримінальну справу та надає відповідь, у якій пропонує звернутись до прокуратури м. Одеса, яка у свою чергу не вбачає ніяких порушень чинного законодавства. Крім того, Прокуратурою Куйбишевського районну м. Донецька не було порушено кримінальної справи, хоча була обізнана про такі порушення. Зазначав, що Прокуратура не захищала його права, та не представляла його інтереси у суді, проте представник прокуратури виступав на стороні відповідача - виконавчої служби.
Щодо порушень з боку Державного органу - виконавчої служби Суворовського району м. Одеси позивач зазначає, що остання починаючи з 2008 року по теперішній час не виконала рішення Куйбишевського районного м. Донецька суду. В червні 2010 року дії виконавчої служби Суворовського району м. Одеси були визнанні незаконними, та стягнуто на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
З огляду на вище викладене, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
У наданих запереченнях Державне казначейство України, зазначило, що Держава не відповідає по зобов'язанням юридичної особи, а юридична особа не відповідає по зобов'язанням Держави.
Крім того, зауважила, що відповідач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також позивач не надав доказів та підтверджень наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням відповідача та вини останніх в її заподіянні. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Наказом №13-К від 20.02.2003 року директор ПЛП ТОВ «Ватні вироби» створив без балансове регіональне представництво.
Наказом №14-К від 25.02.2003 року був прийнятий на посаду директора регіонального представництва в місті Донецьку ОСОБА_1.
03.03.2003 року директором ПЛП ТОВ «Ватні вироби» був сформований лист з посадовими окладами регіонального представництва міста Донецька, з яким позивач був ознайомлений того ж числа.
08.06.2004 року листом Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації №04-1839 було повідомлено ОСОБА_1, що на даний час вільних вакансій керівників підвідомчих установ соціального захисту населення немає.
23.04.2005 року Прокуратура Суворовського району міста Одеси листом №255ж/05 від 23.04.2005 року на скаргу позивача щодо невиплати позивачу заробітної плати надало відповідь, що співробітниками Суворовського РВ ОДУ УМВС України в Одеській області за результатами розгляду звернення позивача була винесена постанова про відмову в порушені кримінальної справи. Прокурор наголошував, що зазначені у зверненні позивача питання відносяться до цивільно-правових відносин і підлягають вирішенню у судовому порядку, з приводу чого пропонував звернутись до суду. Позивачем у судовому засіданні не надано доказів оскарження листа-рішення Прокуратури Суворовського району міста Одеси.
27.04.2005 року заступником прокурора Донецької області - прокурором міста Донецька ОСОБА_4 був надісланий лист №997-139н/05 на адресу Начальника ДПІ в Одеській області, у якому останній просив провести перевірку ПЛП ТОВ «Ватні вироби» стосовно нарахувань на заробітну плату в бюджет, зокрема щодо ОСОБА_1.
Державна податкова інспекція у Суворовському районі міста Одеси листом №10598/9/17-01/106 від 31.05.2005 року повідомила Прокурора Суворовського району міста Одеси про те, що згідно наказу №1Д від 20.02.2003 року ТОВ ПЛП «Ватні вироби» було створено без балансове регіональне представництво у місті Донецьку, наказом №02-к від 03.03.2003 року був прийнятий ОСОБА_1 на посаду заступника директора, який працював та отримував заробітну платню з 03.03.2003 року по 30.06.2004 року, а також було повідомлено, що директор ПЛП ТОВ «Ватні вироби» ОСОБА_3 особисто отримував заробітну платню ОСОБА_1 та віддавав позивачу її у конверті.
Листом №9258/10/26-3-3-13 від 10.06.2005 року ДПА у Донецькій області повідомило позивача, що ПЛП ТОВ «Ватні вироби» знаходиться на обліку у ДПІ Суворовського району м. Одеси, а при відкритті представництва цього підприємства директором ОСОБА_6 не було прийнято необхідних заходів щодо постановки цього підрозділу на облік платників окремих податків, а тому перелік осіб, відносно яких була запитана інформація, офіційно не зареєстровані як одержувачі доходів на цьому підприємстві. Зазначило, що ПЛП ТОВ «Ватні вироби» не зареєстроване як платник податків у ДПА у Донецькій області, а тому перевірка діяльності його посадових осіб не входить до компетенції ДПА у Донецькій області, було запропоновано позивачу звернутись до ДПА у Одеській області.
Актом перевірки №15-01-007/309 від 25-30 листопада 2005 року Територіальної державної інспекції праці у Одеській області було встановлено перелік порушень, зокрема відносно ОСОБА_1 та винесено припис №15-01-007/309/309 від 30.11.2012 року.
05.04.2007 року листом №179пр/07 від Прокурора Куйбишевського району міста Донецька позивача було проінформовано, що в діях адвоката ОСОБА_7, який представляє інтереси ТОВ ПЛП «Ватні вироби», не вбачається складу злочину. А також повідомлено, що хоча у співвідношеннях між позивачем та директором ТОВ ПЛП «Ватні вироби» виникли трудові відносини, які офіційно не оформленні, Прокуратура Куйбишевського району міста Донецька не може порушити кримінальну справу, оскільки не може провести повну перевірку підприємства та прийняти рішення у зв'язку із знаходженням останнього у місті Одесі. Запропоновано позивачу звернутись в прокуратуру міста Одеси.
Рішенням Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області було частково задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1, та стягнуто з ТОВ ПЛП «Ватні вироби» перелік компенсацій у загальному розмірі 14696,11 грн., зобов'язано ТОВ ПЛП «Ватні вироби» надати ОСОБА_1 трудову книжку або дублікат трудової книжки із зазначенням причини звільнення та довести до відома Центр зайнятості Куйбишевського району м. Донецька про звільнення ОСОБА_1
27.06.2012 року за №1544-вих12 Прокуратура Куйбишевського району м. Донецька звернулась до Апеляційного суду Донецької області із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області та в особі Другого Суворівського відділу державної виконавчої служби Міського управління юстиції міста Одеси на рішення Куйбишевського районного суду від 08.06.2012 року по справі №2/531/908/12 за позовом ОСОБА_1.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23.08.2012 року було відхилено апеляційні скарги ГУ ДКС України в Одеській області, прокурора Куйбишевського району м. Донецька та Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, та залишено без змін рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 08.06.2012 року, яким було стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
12.12.2012 року позивач звернувся до Прокурора Донецької області із заявою, в якій просив порушити кримінальну справу відносно виконавчої служби Суворовського району міста Одеси.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та вивчивши заперечення третьої особи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Пунктом 1 частини1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на що, суд дійшов висновку про належну підсудність даної справи Донецькому окружному адміністративного суду.
Що стосується порушення строків оскарження, суд зазначає, що оскаржувані порушення є тривалими у часі.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 22 Конституції України Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 27 Конституції України встановлено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Згідно статті28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до статті 43 Конституції України зокрема встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 48 Конституції України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Згідно статті 51 Конституції України, зокрема, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Щодо посилань позивача на порушення з боку Держави Україна в особі органів суду його прав, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до п. 7 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позов містить вимоги що стосуються порушень з боку судді при розгляді ним цивільної справи.
У відповідності до вимог статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що правовідносини, пов'язані з оскарженням процесуальних дій судді при розгляді цивільної справи, а також рішень (ухвал) суду першої інстанції, повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства, яким передбачено апеляційне та касаційне провадження.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідній суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийняті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів та суддів» роз'яснення: у розумінні положень частини 1 статті 2, п. п. 1, 7, 9 статті 3, статті 17, частини3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Тому суд, не має права надавати оцінку діям суду які були здійсненні їм при розгляді цивільної справи. Позивачем не було надано жодного доказу, щодо оскарження рішень з якими він був не згоден.
Щодо порушень з боку органів Прокуратури суд зазначає, що як вбачається з адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, ОСОБА_1 посилається на те що органи Прокуратури порушили вимоги статті 97 КПК України щодо порядку розгляду заяв про скоєння злочину. А саме, позивач посилається на порушення відповідачем встановленого статтею 97 Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції що діяла на момент звернення позивача) порядку проведення перевірки фактів викладених у його заявах про скоєння злочину.
Проте, суд вважає звернення ОСОБА_1 з вищезазначеною позовною заявою до адміністративного суду помилковим, оскільки дані правовідносини не відносяться до публічно-правових, оскільки вони регулюються нормами КПК України.
Зазначена правова позиція ґрунтується на Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп, кримінальним судочинством є врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Так, прокурор, слідчий або орган дізнання під час перевірки заяви про злочин та відповідного реагування на неї автоматично набувають статусу особи, яка користується правами та виконує обов'язки, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України, з урахуванням змін та доповнень на час виникнення спірних правовідносин, є самостійною у визначені напряму процесуальних дій та несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення. Тобто, у випадку вчинення відповідачем процесуальних дій (бездіяльності) або прийняття відповідного рішення за КПК України, останній не виконує владних управлінських функцій (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання тощо) та не має ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, захист прав і свобод людини не може вважатися надійним без надання їй можливості оскаржувати до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, але таке оскарження має здійснюватися у порядку, за яким прийняті такі рішення або вчинені дії, - тобто, встановленим КПК України.
Відповідно до частини другої статті 97 КПК України (в редакції що діяла на момент звернення позивача) по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити у порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.
Статтею 236 КПК України (в редакції що діяла на момент звернення позивача) встановлено, що скарга на дії прокурора при проведенні досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв'язує в порядку і строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу. Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Отже, нормами Кримінально процесуального кодексу України регламентовано як повноваження прокурора при отриманні ним заяви про злочин, так і порядок оскарження його дій, що, з урахуванням предмету позову, виключає можливість розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачу у встановлений законодавством строк надавались відповіді, та було запропоновано вчинити певні дії для захисту своїх прав, як то звернутись до Прокуратури міста Одеси.
Щодо порушень з боку Державного органу - виконавчої служби Суворовського району м. Одеси, суд зазначає, що як зазначив позивач у адміністративному позові, на його користь вже була стягнути моральна шкода, тобто Апеляційний суд Донецької області вже прийняв рішення на користь позивача стосовно бездіяльності виконавчої служби Суворовського району м. Одеси.
Суд наголошує, що для захисту прав позивача, щодо забезпечення виконання рішення суду виконавчою службою Суворовського району міста Одеси передбачений порядок оскарження бездіяльності посадових осіб шляхом подачі скарги на дії державного виконавця у суд, що видав виконавчий лист.
Відповідно до статті 176 Цивільного кодексу України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
Згідно статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не може відповідати по зобов'язанням ПЛП ТОВ «Ватні вироби».
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року, встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Щодо вимог позивача стосовно стягнення моральної шкоди , суд зазначає, що згідно з частини1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в ї заподіянні.
З огляду на вище викладе суд дійшов висновку, щодо відмови у задоволені адміністративного позову.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування протиправності діяння заподіювача моральної шкоди, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. На підставі чого суд дійшов висновку щодо звільнення позивача від сплати судового збору.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 17-20, 51, 69-72, 86, 94, 112, 128, 136, 158-163, 167,254, 256 КАС України, суд,-
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства Юстиції України за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову з боку відповідача Державне казначейство України про визнання дій відповідача - Держави - яке через свої державні органи порушило стосовно позивача норми Конституції, Конвенції про захист прав людини, ЦПК, ЦК, Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про виконавчу службу» - створили нелюдські умови для життя позивача - незаконними, та на підставі норм Конституції статті 56, статті 23 ЦК про відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн. - відмовити у повному обсязі.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 27 грудня 2012 року.
Повний текст постанови буде складений 29 грудня 2012 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Троянова О.В.
Судді Аканов О.О. Мозговая Н. А.