06 грудня 2012 р.Справа № 2а-7620/12/2070
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Водолажська Н.С.,
Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-7620/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Статус Практика»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, ТОВ «Компанія «Статус Практика», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0001662302 від 01.03.12 р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 140707,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 23712,0 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.12 р. по справі № 2а-7620/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.
Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.12 р. по справі № 2а-7620/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.
Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просив залишити його без мін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 250/235/358587119 від 26.01.12 р. (а.с.33-58) позапланової виїзної документальної перевірки підприємства позивача з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Євробуд грант»(код ЄДРПОУ 14070180), ТОВ «Ліон» (код ЄДРПОУ 30590155), ПП «Сапсан»(код ЄДРПОУ 31092608), ТОВ «ЮСАЕМ»(код ЄДРПОУ 33010817), ТОВ «Будівництво Пан-Україна»(код ЄДРПОУ 34859292), ТОВ «Трубопласт Україна»(код ЄДРПОУ 37189531) за лютий-вересень 2011 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «Ліон»у лютому 2011 р., ТОВ «ЮСАЕМ»у серпні 2011 р., ТОВ «Будівництво Пан-Україна»у липні-серпні 2011 р., ТОВ «Трубопласт Україна»у травні 2011 р.; п. 198.6 ст. 198 ПК України, які призвели до заниження ПДВ за лютий 2011 р. в сумі 11741,0 грн., за травень 2011 р. в сумі 34122,0 грн., за липень 2011 р. в сумі 62674,0 грн., за серпень 2011 р. в сумі 32170,0 грн.
Дані висновки обумовлені тим, що на дату підписання акту перевірки ТОВ фірма «Ліон»ДПІ Фрунзенського району не можливо було встановити місцезнаходження офісного, складського приміщення, будь-якої бухгалтерської документації, або осіб, які керують підприємством; за інформацією, отриманою від ДПІ Дзержинського району м. Харкова, підписи, виконані від імені керівника ПП «Сапсан»Долинського в оригіналі договору № 5094 від 28.01.11 р. про визнання електронних підписів, були виконані не цією особою, а іншою, за місцем реєстрації дане підприємство не знаходиться, на балансі відсутні виробничі потужності, складські приміщення, відсутній управлінський або технічний персонал, оборотні кошти, транспортні засоби; за інформацією, отриманою від Харківської ОДПІ Харківської області, ТОВ «ЮСАЕМ»за місцем реєстрації та за податковою адресою не знаходиться, місцезнаходження гр. ОСОБА_1 не встановлено; за інформацією, отриманою від ДПІ Московського району м. Харкова, ТОВ «Будівництво Пан-Україна»відсутнє за місцезнаходженням і не надало документів для проведення зустрічної перевірки. Наведені обставини стали підставою для висновків відповідача про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій вказаними контрагентами.
При ухваленні судового рішення суд першої інстанції дослідив укладені позивачем договори: № 1 від 04.02.11 р. з ТОВ фірма «Ліон»(виконавець), предметом якого є виготовлення гайки М12*1,5 ИТЕК 758.412.001в кількості 2552 шт. вартістю 6507,6 грн.; з ТОВ «Будівництво Пан-Україна»№ 36/21 від 07.07.11 р. та № 42/58 від 01.08.11 р., предметом яких є організація робіт по комплексному електровимірюванню в приміщеннях на об'єктах замовника вартістю 10862,5 грн. та 17981,67 грн. відповідно, № 106 від 23.07.11 р., предметом якого є виготовлення валу шестерні № 3-63-320 в кількості 1 шт. вартістю 13364,17 грн., № 218 від 26.07.11 р., предметом якого є проектні роботи по електрозабезпеченню нежитлового приміщення на об'єкті замовника за адресою: м. Харків, вул. Чугуївська, 68, вартістю 2513,33 грн., № 819 від 29.07.11 р., предметом якого є монтаж системи автоматичного зв'язку на об'єкті замовника за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19, вартістю 13445,83 грн., № 568/7 від 01.07.11 р., предметом якого є технічне обслуговування пристроїв системи автоматичного зв'язку на об'єкті замовника вартістю 73245,0 грн., № 297 від 01.07.11 р., предметом якого є технічне обслуговування пристроїв системи автоматичного зв'язку на об'єкті замовника за адресою: м. Харків, вул. О.Яроша (район гот. «Мир») вартістю 8041,67 грн., № 5155 від 04.07.11 р., предметом якого є розробка робочого проекту системи автоматичного зв'язку на об'єкті замовника вартістю 52270,0 грн., № 89 від 15.07.11 р., предметом якого є монтажні та пусконалагоджувальні роботи системи автоматичного зв'язку на об'єктах замовника вартістю 157983,33 грн., № 8/7 від 01.07.11 р., предметом якого є технічне обслуговування пристроїв системи автоматичного зв'язку на об'єкті замовника вартістю8383,33 грн.; з ТОВ "ЮСАЕМ" договори поставки № 306 від 30.06.11 р.,№ 038 від 03.08.11 р., № 048 від 04.08.11 р. та № 058 від 05.08.11 р., предметом яких була поставка диску Минка РО17.10.000СБ, кільця Минко РО.17.00001, кільця стопорного, валів, колеса кранового приводного, корпусу скоби, шестерні (перелічені договори до матеріалів справи не надані, але їх наявність та зміст відповідачем не заперечувалися); з ТОВ «Трубопласт Україна»№ 10/5 від 10.05.11 р. та № 20 від 20.05.11 р., предметом яких бала поставка пневмоциліндрів, скоб, пружин, колеса приводного, планки зеерної, комплекту ножів на маслопрес (перелічені договори до матеріалів справи не надані, але їх наявність та зміст відповідачем не заперечувалися).
На виконання перелічених договорів позивачем до матеріалів були надані належним чином оформлені акти виконаних робіт, видаткові та податкові накладні, платіжні документи (виписки руху коштів по банку), перелік яких наведений в судовому рішенні і їх наявність на час проведення перевірки відповідач не заперечував.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції також зазначив, що рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.11 р. по справі № 2а-12305/11/2070 дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Сапсан»(код ЄДРПОУ 31092608) з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.10 р. по 30.06.10 р. визнані неправомірними.
Вищенаведені обставини стали підставою для висновків суду першої інстанції про реальне виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за вище переліченими договорами.
В обґрунтування даних висновків суд першої інстанції навів зміст ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 ПК України, п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»(затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р., зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704), окремих положень законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»і зазначив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності у позивача придбаних товарів та невиконання контрагентами робіт, не пов'язаність цих операцій з господарською діяльністю підприємства.
Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що висновки відповідача про недотримання позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, з чим пов'язується нікчемність здійснених позивачем з контрагентами правочинів, зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.
Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.
Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано,
Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
В постанові суду першої інстанції також вказано на те, що наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна не є необхідною підставою для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, оскільки вони можуть бути орендованими, тощо. Наявність або відсутність у платника податків власних виробничих, транспортних засобів, складських приміщень, інших основних фондів не може бути сама по собі доказом товарності поставок.
Слід зауважити, що в акті перевірки і в апеляційній скарзі відповідач не вказує які саме основні засоби контрагенти позивача повинні були мати для здійснення операцій в межах укладених договорів, для чого потрібні були складські приміщення при виконанні пусконалагоджувальних та проектних робіт, які при цьому транспортні засоби слід використовувати. Також відсутні дані який адміністративний персонал повинен знаходитися за місцезнаходженням підприємств для виконання підрядних робіт або поставки товарів.
Зважаючи на те, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства зроблені відповідачем лише на припущеннях, пов'язуються з наявними або можливими порушеннями з боку контрагентів, суд першої інстанції дійшов до висновку про законність позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.
Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.12 р. по справі № 2а-7620/12/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-7620/12/2070 -залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-7620/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Статус Практика»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська
Судді (підпис) Ю.М. Філатов
(підпис) Л.В. Тацій