Іменем України
19.12.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача - Кеміня М.П.,
суддів - Готри Т.Ю., Панька В.Ф.
при секретарі: Балаж Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Іршавського районного суду від 16 травня 2012 року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -
У квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) звернувся до Іршавського районного суду з позовом до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовну вимогу обґрунтовував тим, що 06.07.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит у сумі 10 411,45 Євро під 12 % річних.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеному кредитному договору між Банком та ОСОБА_2 06.07.2006 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належний відповідачу на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 359 713,02 грн.
За таких обставин, просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та земельну ділянку, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Виселити ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, що є предметом іпотеки зі зняттям їх з реєстраційного обліку.
Заочним рішенням Іршавського районного суду від 16 травня 2012 року даний позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено.
На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку у задоволенні його позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом не було повідомлено її про час і місце судового розгляду. Зазначає, що даний іпотечний договір вона не підписувала. Також вважає, що висновок суду з приводу її виселення є безпідставним та суперечить фактичним обставинам справи. Звертає увагу апеляційного суду, що судом першої інстанції безпідставно засновано приписи ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» щодо звернення стягнення на земельну ділянку.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 06.07.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит у сумі 10 411,45 Євро під 12 % річних (а.с.15-18).
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 06.07.2006 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належний відповідачу на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21-26).
Оскільки ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість, то у Банку виникло право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому не береться до уваги посилання апелянта на те, що вона іпотечний договір не підписувала оскільки навіть у разі підтвердження відповідачкою належними доказами факту не підписання однією із сторін договору, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, суд має виходити з того, що договір є вчиненим. У такому випадку п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» про не вчинення договору, чи не укладення не застосовується. Зазначене вище може бути підставою для визнання договору недійсним за ст.ст. 203, 215 ЦК України внаслідок підписання договору особою, яка не має на це повноваження та відсутність волевиявлення сторони правочину, якщо вона в подальшому не схвалила його. Однак, ОСОБА_2 не оспорює даний договір у судовому порядку та не ставить питання про визнання його недійсним.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує, що вищезазначений договір іпотеки є укладеним, дійсним та не оспорюваним, а тому в силу ст. 204 ЦК України є правомірним та створює юридичні наслідки для його сторін.
Також безпідставним є посилання апелянта на неправомірність застосування судом приписів ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», так як зазначений Закон поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами, а в ст. 6 Закону чітко зазначено, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Крім того, п.8 Договору іпотеки передбачено, що іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку.
В той же час колегія суддів не може погодитися з розміром заборгованості за кредитним договором, який згідно розрахунків позивача становить 359 713,02 грн. виходячи з наступного.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з даним позовом до суду 24.04.2012 року (згідно штемпелю вхідної кореспонденції суду). Таким чином, з урахуванням вимог п.2 ч.1 ст. 258 ЦК України, правомірним є нарахування неустойки за порушення ОСОБА_3 зобов'язань по кредитному договору за період з 24.04.2011 року по 23.04.2012 року включно. В той же час, як вбачається з розрахунку заборгованості наданою банком, неустойка останнім нараховувалася починаючи з 01.09.2006 року, що є протиправним. За рік, що передував зверненню до суду неустойка за прострочення виконання ОСОБА_3 зобов'язань становить (згідно розрахунку) 5762,02 Євро (2175,84 + 455,83 + 3130,35 = 5762,02). При цьому за даний період боржником сплачено 1155 Євро (750 + 405 = 1155), які направлені Банком на погашення заборгованості з пені. Таким чином, заборгованість ОСОБА_3 по пені за даним кредитним договором становитиме 4607,02 (5762,02 - 1155 = 4607,02). З позовної заяви вбачається, що Банком нараховано 11 636,49 Євро пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, тобто Банком неправомірно нараховано 7029,47 Євро (11 636,49 - 4607,02 = 7029,47) неустойки, що еквівалентно 73 809,43 грн. (7029,47 Ч 10,50 = 73 809,43). З таких обставин, загальна сума заборгованості за кредитним договором ОСОБА_3 підлягає зменшенню на 73 809,43 грн. і становитиме відповідно 285 903,59 грн. (359 713,02 - 73 809,43 = 285 903,59).
При цьому колегія суддів не бере до уваги твердження представника позивача вказане ним в суді апеляційної інстанції, що в даному випадку позовну давність не можна застосовувати, оскільки відповідачем про це не заявлялося виходячи з наступного.
В п.1.1 кредитного договору зазначено, що кредит ОСОБА_3 надано на споживчі потреби, тобто даний кредит є споживчим. А згідно роз'яснень викладених в п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (далі по тексту - Постанова Пленуму) позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Крім того, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не врахував роз'яснення викладені в п.42 Постанови Пленуму, у зв'язку з чим ухвалив рішення, резолютивна частина якого не відповідає вимогам ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», а саме в ній не зазначено початкову ціну продажу предмета іпотеки.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом викладення резолютивної частини рішення у відповідності до вимог ст. 39 ЗУ «Про іпотеку».
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно її виселення, то вони заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з позовної заяви Банку, ОСОБА_3 проживає за адресою АДРЕСА_2, що є відмінною від адреси предмета іпотеки. В матеріалах справи відсутні жодні докази того, що відповідачка проживає в житловому будинку, що є предметом іпотеки.
Згідно відповіді СГІРФО Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області громадянка ОСОБА_2 по їхніх обліках не значиться (а.с.47).
Таким чином належними та допустимим доказами Банком не доведено, що ОСОБА_3 проживає або зареєстрована в будинку, що є предметом іпотеки, а тому відсутні підстави для її виселення із зняттям з реєстраційного обліку.
Що стосується вимоги Банку про виселення із зняттям з реєстраційного обліку інших осіб, то колегія суддів виходить з того, що рішення суду не може стосуватися невизначеного кола осіб і ним можуть встановлюватися певні права та обов'язки лише щодо осіб, які є сторонами по справі.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_3 та інших осіб підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.
Керуючись ст. 37-40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Іршавського районного суду від 16 травня 2012 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKIWGA00000054 від 06.07.2006 року, в розмірі 285 903 (двісті вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот три) гривні 59 (п'ятдесят дев'ять) копійок, звернути стягнення на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціню предмету іпотеки встановленому на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».
Заочне рішення Іршавського районного суду від 16 травня 2012 року в частині виселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення ОСОБА_2 та інших осіб - відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції
Суддя-доповідач
Судді