Провадження № 22-ц/2090/6438/2012 р.
Справа № 2029/1269/2012 Головуючий 1 інстанції: Матвієвська Г.В.
Категорія: житлові Доповідач: Коростійова В.І.
29 листопада 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Коростійової В.І.,
суддів: - Гуцал Л.В.,Ізмайлової Г.Н.,
за участю секретарів - Чабан А.В., Варюшичевої А.С., Бойко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 3 липня 2012 року по справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про виселення, -
У квітні 2012 року Харківська міська рада звернулася до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позову посилалась на те, що однокімнатна ізольована житловою площею 16,5 кв.м. квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова.
Наймачем квартири була громадянка ОСОБА_2.
Відповідач ОСОБА_1 -її син, який втратив право користування квартирою і виписаний із неї 25 січня 1995 року у зв'язку з засудженням до позбавлення волі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянка ОСОБА_2 померла і 23 листопада 2012 року знята з реєстрації за адресою вказаної квартири.
Після смерті ОСОБА_2 з'ясувалось, що в квартирі знаходилось 64 м3 негабаритного сміття, яке було вивезено двірником. Вхідні двері відчинені, будь-які речі, світло, водопостачання відсутні, газова плита розукомплектована.
В квартирі ніхто не мешкав.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 8 лютого 2012 року №80 затверджено протокол міської громадської комісії з житлових питань №1 від 20 січня 2012 року, яким вказану квартиру надано родині ОСОБА_3 зі складом сім'ї 3 особи, яка перебувала на квартирному обліку.
4 квітня 2012 року ОСОБА_1 самовільно вселився в квартиру.
Посилаючись на вказані обставини, просила виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ч.3 ст.116 ЖК України, як такого, що самоправно її зайняв.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 3 липня 2012 року позов задоволено.
Постановлено виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 та стягнути з нього на користь Харківської міської ради судовий збір у сумі 107,30 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 6 серпня 2012 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
16 серпня 2012 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 3 липня 2012 року , просе його скасувати та ухвалити нове, яким Харківській міській раді у позові відмовити. При цьому посилається на: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Харківська міська рада рішення суду першої інстанції не оскаржила, письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції -відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України -у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п.п. 2,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у позові.
Задовольняючи позов Харківської міської ради про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції вважав доведеним, що ОСОБА_1, 25 січня 1995 року знятий з реєстрації за вказаною адресою у зв'язку з засудженням до позбавлення волі і втратив право користування квартирою. В подальшому право користування нею на законних підставах не набув. Після смерті основного наймача ОСОБА_2 квартира була опечатана. Проте ОСОБА_1 самовільно вселився в квартиру, а тому підлягає виселенню, без надання іншого житлового приміщення.
Погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права. Цей висновок не підтверджується належними доказами і не відповідає обставинам справи.
Судом встановлено і підтверджується наявними у справі доказами, що згідно ордеру №06706, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної у місті Харкові ради №204 від 16 липня 1980 року громадянка ОСОБА_2 і її син -ОСОБА_1 поселилися і набули право користування однокімнатною ізольваною, житловою площею 16,74 кв.м. квартирою АДРЕСА_1 (а.с.116).
Встановлено також, що 25 січня 1995 року ОСОБА_1 був знятий з реєстрації за адресою вказаної квартири у зв'язку з засудженнм до позбавлення волі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, у зв'язку з чим 23 листопада 2011 року знята з реєстрації за вказаною адресою.
В обгрунтування позову про виселення ОСОБА_1 Харківська міська рада посилалась на те, що він 25 січня 1995 року у зв'язку з засудженням до позбавлення волі знятий з реєстрації і втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Після звільнення з місць позбавлення волі у квартиру не поселився і в ній не мешкав. Після смерті наймача квартири ОСОБА_2 квартира була опечатана. Після цього ОСОБА_1 самоправно вселився у неї.
На підтвердження цього позивач не надав належних доказів.
Оскаржуване рішення є заочним, ухваленим судом першої інстанції за відсутності відповідача ОСОБА_1
Надані ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції докази, спростовують доводи позивача.
ОСОБА_1 пояснив, що у 1997 році був звільнений з місць позбавлення волі і направлений за місцем проживання: АДРЕСА_1.
З 1997 року він був зареєстрований і постійно мешкав разом з матір'ю у вказаній квартирі до і після її смерті.
У квітні 2012 року повернувся з роботи і знайшов, що квартира опечатана. Незважаючи на це, він продовжував у ній мешкати.
У травні 2012 року за його відсутності працівники КП «Жилкомсервіс» зняли вхідні двері, винесли його речі, поставили нові двері і знову опечатали квартиру. При цьому пропав його паспорт, у якому його реєстрація була зазначена за адресою спірної квартири.
На підтвердження свого правомірного проживання у квартирі АДРЕСА_1 після звільнення у 1997 році з місць позбавлення волі ОСОБА_1 надав відповідні докази: ксерокопію картки платника податків, яку він отримав 21 травня 1998 року в органі державної податкової інспекції Орджонікідзевського району міста Харкова - за адресою спірної квартири; довідку комунального закладу охорони здоров'я «Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер №7" від 16 листопада 2012 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 1 лютого 2001 року перебував на диспансерному обліку в амбулаторному відділенні №3 вказаного медичного закладу. Знятий з обліку у 2005 році за спливом строку нагляду (а.с.123, 124).
Вироком Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 16 липня 2001 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.229-І ч.2 КК України і засуджено до позбавлення волі строком на п'ять років. Постановлено на підставі ст.45 КК України покарання не виконувати впродовж трирічного випробувального терміну. Міра запобіжного заходу ОСОБА_1 обрана підписка про невиїзд з постійного місця проживання.
При цьому зазначеним вироком встановлено, що засуджений ОСОБА_1 мешкав за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.139-140).
Із довідки адресно-довідкового бюро підрозділу ГУ ДМС УДМС України у Харківській області від 17 жовтня 2012 року, виданої на запит апеляційного суду Харківської області вбачається, що ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 і знятий з реєстрації 21 грудня 2011 року.
17 жовтня 2012 року вказане адресне бюро на дало суду іншу довідку, у якій без пояснення причин, змінено дату зняття ОСОБА_1 з реєстрації на 25 січня 1995 року та зазначено про втрату паспорта (а.с.80,89).
Розглянувши справу за відсутності відповідача ОСОБА_1, суд першої інстанції ухвалив рішення лише на підставі пояснень та доказів позивача, не заслухав, не дослідив та не дав оцінки доказам відповідача, які спростовують факт самовільного поселення ОСОБА_1 у спірну квартиру у квітні 2012 року.
З огляду на це, суд першої інстанції не мав підстав застосувати до правовідносин, що виникли, ч.3 ст.116 ЖК України і виселяти ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1, як такого, що самовільно її зайняв.
З інших підстав позов не заявлявся.
До того ж, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №80 від 8 лютого 2012 року спірна квартира була надана громадянці ОСОБА_3 на сім'ю із трьох осіб (ОСОБА_3, її доньку ОСОБА_4 і онука ОСОБА_5) і 16 лютого 2012 року ОСОБА_3 видано ордер.
Таким чином на час пред'явлення позову зазначені особи були користувачами, наразі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1.
Оскаржуване рішення безумовно впливає на їх права і обов'язки, проте до участі у справі вони залучені не були.
Посилання представника Харківської міської ради на рішення апеляційного суду Харківської області від 28 червня 2012 року, яким ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про визнання рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 8 лютого 2012 року і ордеру №148649, виданого 16 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_3, незаконними на висновки суду про відсутність підстав для виселення ОСОБА_1 не впливають, оскільки обставини самовільного заняття квартири вказаним судовим рішенням не встановлювались.
Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.п. 2,3,4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 3 липня 2012 року скасувати.
Харківській міській раді у позові про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді: