"12" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/57158/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Острович С.Е.,
за участю секретаря Корженкової І.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2011
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012
у справі № 2а-0470/8005/11
за позовом приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (далі -Товариство)
до ДПІ
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -Ляховича С.О.,
відповідача -Боткова О.О., Грембовського В.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У червні 2011 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.12.2010 № 0001012302/0 та від 28.12.2010 № 0001022302/0.
Постановою названого суду від 14.10.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012, позов задоволено повністю.
На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судами під час розгляду справи встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010. За наслідками цієї перевірки ДПІ складено акт від 08.12.2010 № 5626/23-222-22599262 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2010 № 0001012302/0, за яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4 110 408 грн. (у тому числі 1 211 738 грн. за основним платежем та 2 898 670 грн. за штрафними санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 28.12.2010 № 0001022302/0 про визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 998 278 грн. (у тому числі 1 677 628 грн. за квітень 2010 року та 320 650 грн. за червень 2010 року).
Підставою для донарахування Товариству оспорюваної суми податку на прибуток із застосуванням штрафних санкцій став висновок податкового органу про завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань у декларації з податку на прибуток підприємства за 2009 рік на 4 846 953 грн. внаслідок помилкового обліку ліній кабельних мереж у складі третьої групи основних фондів замість їх обліку у складі першої групи.
Відхиляючи зазначені доводи як неспроможні суди послалися на те, що у декларації з названого податку за 2009 рік під час визначення суми амортизаційних нарахувань наростаючим підсумком позивачем було враховано лише суму амортизаційних відрахувань, задекларовану у декларації за І квартал 2009 року. Однак цей звітний період було охоплено попередньою податковою перевіркою, оформленою актом від 17.08.2009 № 2531/23-622-22599262. У той же час зафіксований у цьому акті висновок податкового органу про завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань за І квартал 2009 року на 4 846 953 грн. було використано ДПІ для донарахування позивачеві відповідної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за наслідками названої попередньої податкової перевірки. А відтак визначення Товариству основної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 211 738 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 28.12.2010 № 0001012302/0 було правомірно кваліфіковано судами як повторне донарахування, що є неприпустимим.
Визнаючи протиправним донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ, попередні судові інстанції виходили, зокрема, з факту дотримання платником правил формування податкового кредиту, наведених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та послалися на відсутність підстав для позбавлення платника податкової вигоди внаслідок відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту поза межами податкового періоду, в якому було складено податкові накладні.
Вищий адміністративний суд України вважає, що зазначені висновки судових інстанцій відповідають установленим під час розгляду справи обставинам та діючому законодавству.
За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).
При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не містять обмежень щодо вибору періоду, в якому може бути включена до податкового кредиту сума ПДВ за податковою накладною, а також заборони на визнання у складі податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною за умови дотримання платником вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». А відтак відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними минулих звітних періодів не може кваліфікуватися як порушення податкового законодавства.
Посилання скаржника на обов'язковість подання платником заяви в порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону для включення сум ПДВ до податкового кредиту в іншому періоді, ніж відбулася «перша подія», не спростовують вказаного висновку. Адже за змістом цієї норми Закону подання заяви зі скаргою на постачальника є правом, а не обов'язком платника.
Правильним є і висновок судів про відсутність підстав для визнання податкової вигоди у вигляді права на податковий кредит необґрунтованою з причин порушення порядку нумерації податкових накладних. Адже сам по собі такий дефект не позбавляє податкову накладну сили первинного документа, позаяк не перешкоджає встановити зміст господарської операції (за якою така накладна була видана), ідентифікувати особу, яка видала таку накладну, тобто не впливає на повноту та достовірність необхідних для цілей оподаткування відомостей про зміст, обсяг операції та її учасників.
З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли об'єктивного висновку про незаконність оспорюваних донарахувань та правомірно скасували спірні податкові повідомлення-рішення.
Норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні. Інша ж оцінка скаржником фактичних обставин зі спору та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012 у справі № 2а-0470/8005/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
С.Е. Острович