"12" грудня 2012 р. м. Київ К-39970/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Острович С.Е.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі -ДПІ)
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2010
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010
у справі № 2-а-1054/10/1070
за позовом приватного підприємства "Техбудпідряд" (далі -Підприємство)
до ДПІ
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010, об'єднані позовні вимоги задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.04.2009 № 0000102300/1, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 124 030,53 грн. (у тому числі 82684,02 грн. за основним платежем та 41343,51 грн. за штрафними санкціями), та від 14.04.2009 № 0000092300/1 про донарахування Підприємству ПДВ у сумі 99224,72 грн. (у тому числі 66149,81 грн. за основним платежем та 33074,91 грн. за штрафними санкціями).
На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.
Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Для цілей оподаткування податком на прибуток під валовими витратами у розумінні пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та підтвердженість цих витрат документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.
Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Катко»(далі -ТОВ «Катко») за період з 01.01.2007 по 31.12.2008. За наслідками цієї перевірки було складено акт від 28.01.2009 № 36/23-1/32201208 та прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, згідно з якими позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 124 030,53 грн. та з ПДВ у сумі 99224,72 грн.
Підставою для зазначених донарахувань став висновок ДПІ про те, що Підприємство у перевіреному періоді неправомірно віднесло до валових витрат витрати на оплату підрядних робіт в рамках здійснення фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Катко», а також незаконно включило до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені до сплати названим контрагентом у складі вартості цих робіт.
Наведену правову позицію податковий орган мотивує тим, що: ТОВ «Катко»зареєстроване на підставну особу, яка заперечує свою причетність до діяльності цього товариства, спірний контрагент не має в наявності матеріально-технічної бази та трудових ресурсів для вчинення об'єктивно необхідних дій для виконання спірних підрядних робіт. ДПІ також наголошує на тому, що включені за актами виконаних робіт до вартості виконаних робіт транспортні витрати не підтверджуються необхідними документами, а у ТОВ «Катко»відсутні власні або орендовані транспортні засоби для фактичного надання послуг з перевезення як підстави для обліку таких витрат.
Однак під час розгляду даної справи судами не було надано належної правової оцінки зазначеним доводам податкового органу. Так, господарська діяльність у відповідності з умовами спірних договорів підряду та актами виконаних робіт передбачає участь працівників цього підприємства-контрагента, однак суди не з'ясували, яким чином ТОВ «Катко»виконувалися спірні роботи з огляду на відсутність у нього трудового персоналу та основних фондів. Суди також не перевірили наявності у цього підрядника ліцензії, необхідної для виконання спірних підрядних робіт.
За умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.
А відтак додатковій перевірці підлягають і фактори, якими керувався платник при виборі постачальника на відповідному ринку робіт.
Однак відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.
Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області задовольнити частково.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 у справі № 2-а-1054/10/1070 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
С.Е. Острович