Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
04 грудня 2012 р. 2а- 12536/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Волошина Д.А.,
суддів - Панова М.М., Шевчека О.В.
за участю секретаря судового засідання -Зеленькова О.В.,
позивача -ОСОБА_1 представник відповідача -не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Громадянки Киргизстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Громадянка Киргизстану ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України , в якому просить суд, визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України від 19.10.2012 року №137-12.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що не погоджується з прийнятим Державною міграційною службою України рішенням №137-12 від 19.10.2012 року про відхилення скарги на рішення управління міграційної служби у Харківській області позивача на наказ Управління міграційної служби у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи свої вимоги наявним побоюванням стати жертвою переслідувань в країні національної належності.
У письмових запереченнях на позов відповідач проти позову заперечував, оскільки позивач не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ані в заяві, ані в ході співбесіди. Оскаржуване рішення органу міграційної служби було видано у межах компетенції, згідно з вимогами чинного законодавства, є правомірним, обґрунтованим та прийнятим на підставі повного та всебічного вивчення обставин, викладених позивачем у заяві, та наявних у матеріалах справи.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.
Відповідач - Державна міграційна служба України, у судове засідання свого уповноваженого представника не направив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка з відміткою про вручення. Заява відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки до заяви не подано будь-яких доказів, що свідчать про неможливість прибуття представника до судового засідання або направлення іншого представника.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області 06 серпня 2012 року із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, на підставі п. 2 ст. 2, ст.ст. 5, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", наказу МВС України від 07.09.2011 року №649 її прийнято до розгляду (наказ від 06 серпня 2012 року № 206-о).
На момент подання заяви до органу міграційної служби у Харківській області позивач на території України перебувала нелегально.
Рішенням Державної міграційної служби України від 19.10.2012 року №137-12 відхилена скарга Громадянки Киргизстану ОСОБА_1 на рішення Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Киргизстану, країною походження позивача є АДРЕСА_1, за національністю позивач - узбечка.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011, № 3671-VI (далі - Закон) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
З матеріалів особової справи №2012НАR-79 громадянки Киргизстану ОСОБА_1 вбачається, а саме з заяви -анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.08.2012 року позивач просить визнати її біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в країні походження у неї є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через її національну належність.
Свої побоювання позивач пов'язує з тим, що: в Киргизстані відбулися події в червневі 2010 року, під час яких вона і родина перебували в Україні, окрім старшого сина, який брав участь у захисті району де проживали узбеки від нападів киргизів. Після чого до них стали приходити працівники міліції розшукуючи заявницю та сина, щоб арештувати. Заявниця у цей час знаходилась в Україні та до неї переїхав її син, потім з засобів масової інформації стало відомо про арешти узбеків.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування та надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Обов'язок доказу здійснюється заявником, який має надавати правдиві обґрунтування фактів, що стосуються заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято відповідне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу в правдивості своїх фактичних тверджень.
З протоколу співбесіди позивача від 23.08.2012 року вбачається, що заявниця змушена була залишити Киргизстан у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, оскільки там високий рівень безробіття і не має можливості отримувати гідну заробітну плату. Заявниця повідомила, що під час червневих подій 2010 року вона разом зі своєю сім'єю перебувала на території України, тому проблем у зв'язку із зазначеними подіями у них не виникло. Заявниця повідомила, що в Киргизстані залишилися проживати її родичі, за її словами вони мають можливість працювати і не мають жодних проблем, пов'язаних з утисками їх, як узбеків, за ознаками національності. ОСОБА_1 не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності виключно з економічних мотивів, хоча і визначає Киргизстан безпечною для себе країною.
Матеріали особової справи свідчать, що ОСОБА_1 не обґрунтувала неможливість повернення до країни громадянської належності через особисті побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками національності.
Позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про те, що в разі повернення на батьківщину вона буде піддана нелюдському поводженню та матиме загрозу смерті внаслідок особистого переслідування, а її посилання на події 2010 року в Киргизстані не можуть бути визнані належним обґрунтуванням побоювань за своє життя.
Крім того, на співбесіді, надаючи пояснення, позивач спростовує існування будь-яких проблем, пов'язаних з владою країни громадянської належності, батьківщину позивачка покинула легально, маючи дозвіл влади країни на виїзд; позивачка ніколи не була причетною до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з її національною належністю; члени її родини під час червневих подій 2010 року перебували поза зоною зосередження конфлікту; участі у бойових діях чи в організації останніх ані позивачка, ані члени її родини не брали; правоохоронними органами Киргизстану ані позивачка, ані члени її родини не затримувалися; позивачка користується захистом країни громадянської приналежності та безперешкодно отримала паспорт.
За матеріалами міжнародних організацій, ЗМІ у квітні 2010 року в Киргизстані було здійснено державний переворот, який супроводжувався масовим безладдям та мародерством у столиці м. Бішкек.
Суспільно-політична дестабілізація, що склалась за зміною влади, призвела до хвилі безладдя в різних регіонах. У червні 2010 року в південних Ошській та Джалал-Абадській областях, де проживає половина населення країни, спалахнули кровопролитні зіткнення між громадянами киргизької й узбецької національностей, які супроводжувалися погромами та масовими вбивствами. Через безладдя в містах Бішкек, Ош, Джалал-Абад, Ошській та Джалал-Абадській областях було пошкоджене або повністю зруйновано близько 3 тисяч житлових будівель і понад 300 об'єктів культурно-побутового призначення. Країна опинилася в кризовій ситуації, яка торкнулася всіх сфер життєдіяльності.
Влада Киргизії констатує, що найбільші побоювання пов'язані з очікуваним різким погіршенням добробуту громадян. Втрата джерел доходів, втрата даху над головою, доступу до базових соціальних інфраструктурних об'єктів, особливо різко погіршить добробут громадян на півдні республіки.
В жовтні 2010 року в Киргизстані стала до роботи міжнародна комісія по вивченню фактів і причин міжетнічних зіткнень на півдні країни в червні 2010 року. Координатором експертної групи є Парламентська Асамблея ОБСЄ по Центральній Азії. На 25 жовтня 2010 року призначені судові слухання за фактом загибелі людей під час квітневого безладдя в столиці, порушено сотні кримінальних справа за конфліктом на півдні.
За офіційними даними, після червневих подій, наприкінці 2010 року, на територію Киргизстану повернулося 78 тисяч 675 біженців, про що повідомляє представник уряду на півдні країни. Цей факт свідчить про те, що ситуацію вдалось стабілізувати.
УВКБ ООН повідомило про завершення своєї програми з побудови притулків у південній Киргизії, яка забезпечила тимчасовим житлом більше 13,400 осіб, чиї будинки були пошкоджені або зруйновані під час етнічних сутичок, основна увага буде приділена підтримці верховенства закону і прав людини.
Зважаючи на значну нестабільність ситуації на півдні Киргизстану у червні 2010 року, необхідно зазначити, що згідно з п.164, А, гл. V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців особи, вимушені покинути країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці за визначенням Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року про статус біженців. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем
Твердження позивача щодо існування загрози її життю на батьківщині не є обґрунтованими. Матеріали справи свідчать, що міжетнічний конфлікт не призвів до будь-яких руйнівних наслідків у її родині. Позивач не має побоювань небезпеки життю у разі повернення на батьківщину.
Доказом того, що позивач користується захистом країни своєї громадянської належності свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання 01.04.2010 року паспорта, терміном дії до 01.04.2020 року (згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, несумісне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Викладене є підтвердженням тому, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує його права, як громадянина, а позивач користується захистом органів офіційної влади країни, громадянином якої він є, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності, а значить він не потребує міжнародного захисту та не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Матеріали справи не містять обставин та відповідних доказів, що позивач в ході розгляду заяви виявив побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою. Позивач не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. Учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з релігійною належністю, політичними поглядами, він не був.
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.
Крім того суд зазначає, що згідно протоколів співбесід вбачається, що громадянка не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності виключно з економічних мотивів, хоча і визначає Киргизстан безпечною для себе країною, що підтверджується протоколом співбесіди від 23.08.2012р. (стор. 5-6)
Заява та протоколи співбесід свідчать, що метою звернення позивача з відповідною заявою є легальне перебування та постійне проживання на території України, оскільки метою звернення є отримання документу, щоб не зупиняли правоохоронні органи, що підтверджується протоколом співбесіди від 23.08.2012р. (стор. 4)
При цьому суд зауважує, що згідно з п. F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця "мігрант -це особа, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місті, а його дії мотивуються особистим бажанням. Якщо особа переїджає тільки з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем." Пошук кращих економічних та соціальних умов життя є сферою правового регулювання Закону України "Про імміграцію" з відповідним правовим статусом, який набувається згідно з цим законом.
Судом встановлено, що за час перебування позивачки в Україні подій для обгрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не виникло.
Позивачка перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності. При цьому відсутні підстави вважати, що позивачка не може повернутися до Киргизстану через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі внаслідок загального насилля чи подій, що серйозно порушують громадський порядок. Критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року позивачка не відповідає, міжнародного захисту не потребує.
Проаналізувавши викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що надана позивачем інформація не дає підстав кваліфікувати її як особу, яка потребує додаткового захисту. Підстави для отримання позивачем додаткового захисту в Україні відсутні.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Судом встановлено, що позивачем не було надано фактів фізичного насилля та дискримінації по відношенню до позивача, порушення права на життя позивача та його сім'ї.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень надав до суду достатні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.
Судом встановлено правомірність та обґрунтованість рішення Державної міграційної служби України №137-12 від 19.10.2012 року про відхилення скарги на рішення управління міграційної служби у Харківській області позивача на наказ Управління міграційної служби у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень при виконанні своїх функцій діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, позовні вимоги громадянки Киргизстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.
Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.7-11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст.160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Громадянки Киргизстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу -залишити без задоволення.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подачі апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2012 року.
Головуючий суддя Волошин Д.А.
Судді Панов М.М.
Шевченко О.В.