Справа № 121/7070/12
Справа 121\7070\12
2\0121\2170\2012
Іменем України
11 грудня 2012 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Лошакової Т.А.
при секретарі Винокурової Є.Є.
з участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Феодосії справу за позовом ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи Публічне Акціонерне Товариство «Лаванда», Феодосійський міський відділ ГУ ДМС України в АР Крим, відділ опіки та піклування Феодосійської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення, визнання особою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації, вселення, зобов'язання здійснити певні дії, позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Публічного Акціонерного Товариства «Лаванда», Феодосійського МБРТІ про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про права власності на квартиру недійсними, скасування державної реєстрації права приватної власності на квартиру,
встановив:
ОСОБА_4, яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення, визнання особою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації, вселення, зобов'язання здійснити певні дії, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло їй належить квартира АДРЕСА_1 площею 14,3 кв. м. За даними особового рахунку № НОМЕР_3 у квартирі зареєстровані вона, її малолітня дочка ОСОБА_5, колишній чоловік ОСОБА_7 та мати колишнього чоловіка ОСОБА_6 З відповідачем ОСОБА_7 вона розірвала шлюб 20.12.2002 року. Відповідач її побив у липні 2002 року, причинив тілесні ушкодження, що підтверджується актом медичного дослідження. Він перешкоджає користуватися квартирою, тому вона змушена була піти з квартирі, проживає в іншому місці. Вона приймала міри до вселення у квартиру, але ОСОБА_7 не відчиняє їй двері. Інша відповідачка ОСОБА_6 більш 4-х років у зазначеній квартирі не проживає. Вона мешкає з чоловіком у с. Бойове, залишила квартиру добровільно, особистих речей її у квартирі не мається. Вона, як власник житла, не може користуватися своєю власністю. Іншого житла не має. Просить усунути їй перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 на підставі ст. 116 ЖК України, зняти його з реєстрації за зазначеною адресою, визнати ОСОБА_6 особою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі ст. 71, 72 ЖК України, зняти її з реєстрації. Вселити її з неповнолітньою дочкою ОСОБА_6 ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_7 передати їй ключі від квартири.
В уточненої позовної заяви від 21.08.2012 року позивачка ОСОБА_4 змінила підстави вимог про визнання ОСОБА_6 особою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав ст. 71, 72 ЖК України, на ст. 405 ЦК України.
ОСОБА_6 звернулася з самостійним позовом до ОСОБА_4, ПАТ «Лаванда», Феодосійському МБРТІ про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про права власності на квартиру недійсними, скасування державної реєстрації права приватної власності на квартиру, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.12.1996 року на підставі розпорядження органу приватизації № 44 від 30.09.1996 року квартира АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_4 Вважає, що приватизація зазначеної квартири була проведена незаконно, оскільки вона не давала згоду на приватизацію квартири, була на момент приватизації у місцях позбавлення волі, не мала можливості захистити свої права. Вона була зареєстрована у цієї квартирі з 1978 року, коли цю квартиру отримала її свекруха ОСОБА_9. З 1987 року вона стала відповідальним наймачем квартири. ОСОБА_9 виїхала з квартири, після чого вона з чоловіком почали проживати самі. Вироком Феодосійського міського суду від 27.12.1995 року їй було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років. Звільнилася вона 23.03.2003 року. Прийшла до квартири й дізналася, що в неї проживають квартиранти строком до 2005 року. Наприкінці 2011 року вона дізналася, що її колишня невістка ОСОБА_4 приватизувала без її відома зазначену квартиру. Вона не виписувалася з квартирі на час відбування покарання, судового рішення про визнання її особою, що втратила право користування квартирою, не виносилося. Просить визнати розпорядження ВАТ «Лаванда»№ 44 від 30.09.1996 року незаконним та скасувати його, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 11.12.1996 року на квартиру АДРЕСА_1, скасувати державну реєстрацію права власності на житло на ім'я ОСОБА_4
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_6 уточнила підстави позову, просить визнати розпорядження ВАТ «Лаванда»№ 44 від 30.09.1996 року незаконним та скасувати його, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 11.12.1996 року на квартиру АДРЕСА_1 по підставам ст. 48 ЦК України 1963 року.
Ухвалою Феодосійського міського суду від 14.09.2012 року справи об'єднані в одне провадження.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 та її представник, який діє по довіреності від 19.07.2012р., підтримали позов, з позовними вимогами ОСОБА_6 не згодні, пояснивши, що ОСОБА_4 зареєструвалася у квартирі АДРЕСА_1 на правах члена сім'ї, оскільки одружилася с сином ОСОБА_6 -ОСОБА_7 У 1995 році ОСОБА_7 був засуджений вироком суду до 8 років позбавлення волі. Також у тому же році була засуджена його мати ОСОБА_6 до 8 років позбавлення волі. Керівництво Панчішній фабрики, якої належав будинок АДРЕСА_1, сказали їй, щоб вона приватизувала квартиру, в іншому випадку засуджені особи позбавляться право на це житло. Вона зібрала необхідні документи і приватизувала зазначену квартиру на себе. Оскільки квартира була не благоустроєною, вона поселила в неї знайомих, які зробили ремонт квартири. 02.02.2000 року в неї народилася дочка ОСОБА_5, батьком якої був не її чоловік. Вона з дочкою проживала у бабусі на АДРЕСА_2. ОСОБА_7 звільнився від покарання. У 2001-2002 роках він проживав з нею у будинку її бабусі. Вона прописала його у квартирі АДРЕСА_1. ОСОБА_7 знав, що вона приватизувала квартиру, оскільки бачив документи на право власності. У 2002 році вона разом з чоловіком робили ремонт у квартирі, де ОСОБА_7 її побив, вона знімала тілесні ушкодження, це було причиною їх розлучення. Після розірвання шлюбу у 2002 році ОСОБА_7 перейшов жити у квартиру, а вона залишилася у будинку на АДРЕСА_2. У березні 2003 року звільнилася ОСОБА_6 і попросила в неї дозволу прописатися у квартирі, на що вона дала згоду. Тобто свекруха знала, що квартира приватизована. ОСОБА_6 вселилася у квартиру після того, як її залишили квартиранти у 2005 році. У квартиру АДРЕСА_1 вона сама ніколи не вселялася, комунальні послуги не оплачувала. Тепер вона бажає продати цю квартиру, але ОСОБА_7 змінив замок й не дає їй ключ. Вона не може вселитися в цю квартиру. У квартирі проживає її колишній чоловік з жінкою. Вони ніколи не відчиняють їй двері, коли вона у 2012 році приходила, щоб перевірити стан житла. Їй відомо, що ОСОБА_6 більш 3-х років у квартирі не проживає. В неї є чоловік, якого вона доглядає, тому проживає з ним у с. Бойове. Просить усунути їй перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1, зняти його з реєстрації за зазначеною адресою, визнати ОСОБА_6 особою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, зняти її з реєстрації. Вселити її з неповнолітньою дочкою ОСОБА_6 ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_7 передати їй ключі від квартири.
Відповідачка ОСОБА_6 та її представник, яка діє на підставі довіреності від 15.12.2011 року, в судовому засіданні вимоги ОСОБА_4 не визнала, свій самостійний позов підтримала, пояснивши що з 1978 року була прописана і проживала у квартирі АДРЕСА_1. У 1995 році вона була засуджена на 8 років позбавлення волі. З квартири її не виписували. У березні 2003 року вона звільнилася. Повернувшись у свою квартиру, дізналася, що в неї проживають сторонні особи. Вона прийшла до ОСОБА_4 у будинок на АДРЕСА_2, попросила, щоб квартиранти звільнили приміщення. Квартира була звільнена лише у 2005 році, тоді вона вселилася, проживає в неї до теперішнього часу разом з сином ОСОБА_7, оплачує всі комунальні витрати. Наприкінці 2011 року вона дізналася, що ця квартира незаконно приватизована однією ОСОБА_4 Під час відбування покарання її ніхто не виписував з квартири, тому вона також мала право приватизувати квартиру разом з ОСОБА_4 Її права були порушені, тому просить визнати приватизацію квартири незаконною. Після звільнення з місць позбавлення волі вона відновлювала свій паспорт, прописку, але робила це через коменданта будинку, яка їй не сказала, що власником квартири є ОСОБА_4
Відповідач ОСОБА_7 у судовому засіданні позов ОСОБА_4 не визнав, пояснивши, що з вересня 1995 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4 Вперше він був засуджений вироком суду від 14.12.1995 року до 8 років позбавлення волі. Після звільнення у червні 2001 року повернувся до дружини, яка проживала у будинку своєї бабусі. Зі згоди дружини прописався у квартирі АДРЕСА_1. 20.09.2002 року його зносу засудили до 8 років позбавлення волі. Звільнився він у грудні 2008 року. На той час шлюб між ним та ОСОБА_4 було розірвано. ОСОБА_4 народила дитину від іншої особи. Він оселився у квартирі АДРЕСА_1 разом зі своєю матір'ю. До теперішнього часу вони проживають разом, сплачують всі комунальні витрати. ОСОБА_4 жодного дня у квартирі не проживала, ніколи не приходила, ніяких намірів щодо користування квартирою не проявляла. Квартира складається з однієї кімнати та кухні, що унеможливлює спільне проживання.
Представники ПАТ «Лаванда», Феодосійського міського відділу ГУ ДМС України в АР Крим, КП «Феодосійське МБРТІ»в судове засідання не з'явилися, сповіщені про час розгляду справи, від представника Феодосійського МВ ГУ ДМС України в АРК надійшла заява з проханням розглянути позов у їх відсутності, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників.
Представник третій особи Служби по справах дітей Феодосійської міської ради в судовому засіданні пояснив, що рішення суду повинно врахувати права неповнолітньої дитини _ ОСОБА_5, яка повинна проживати разом з батьками, в даному випадку, позивачкою ОСОБА_4, тому повинна бути вселена у спірну квартиру. Підстав для визнання приватизації недійсною не вбачається
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, дослідивши представлені докази, знаходить позов ОСОБА_4 таким, що підлягає задоволенню частково, а позов ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 8 Закону України «Про приватизацію Державного житлового фонду», передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1, згідно даним особового рахунку № НОМЕР_3, зареєстровані ОСОБА_4 з дочкою ОСОБА_5 2000 року народження, ОСОБА_6 з 29.07.1977 року, ОСОБА_7 з 05.09.2001 року (ар.с. 9).
Розпорядженням органу приватизації Відкритого акціонерного товариства «Лаванда»№ 44 від 30.09.1996 року задоволена заява ОСОБА_4 і спірна квартира передана їй у приватну власність.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11.12.1996 року, квартира АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (ар.с. 6).
Передача квартири їй у власність була здійснена на підставі наданих органом приватизації документів: заяви ОСОБА_4 від 04.12.1996 року, в якої вона просить оформити квартиру у приватну власність на себе, довідки ВАТ «Лаванда»про склад родини від 04.12.1996 року, в якої склад родини визначений у кількості однієї особи -ОСОБА_4, довідки Феодосійського МБТІ про відсутність у ОСОБА_4 на праві власності будь якого нерухомого майна.
На час приватизації квартири ОСОБА_6 була засуджена вироком Феодосійського міського суду від 27.12.1995 року до 8 років позбавлення волі, що не заперечується сторонами по справі.
Згідно ст. ст. 71, 72 ЖК України, якщо наймач або члени його сім'ї відсутні без поважних причин понад шість місяців, то вони можуть бути визнані в судовому порядку втратившими право користування житловим приміщенням.
Редакція статті 71 ЖК України, яка діяла на той час, передбачала зберігання права на користування житлом у випадку взяття під варту протягом усього часу перебування під слідством та судом.
Наймач та члени його сім'ї не визнаються втративши ми право на жилу площу, якщо про це не ухвалено судове рішення.
В даному випадку встановлено, що судового рішення відносно ОСОБА_6 про визнання її особою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, не виносилося.
Відповідно до пп. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Статтею 48 ЦК України 1963 року, який діяв на час вчинення правочину, передбачалося визнання угоди недійсною, яка не відповідає вимогам закону.
Після звільнення з місць позбавлення волі у 23.03.2003 року ОСОБА_6 зі згоди ОСОБА_4 знову зареєструвалася за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить довідка Феодосійського відділу ГУ ДМС України в АР Крим про те, що ОСОБА_6 15.05.2003 року дублювала прописку, оформила обмін паспорта на новий.
З копії паспорту на ім'я ОСОБА_6 серія НОМЕР_4 слідує, що він виданий 22 квітня 2003 року (ар.с. 54).
Як встановлено судом, позивачкою ОСОБА_6 оспорюється приватизація спірної квартири, що була проведена в 1996 році.
Згідно зі ст. ст. 71, 76, 80 ЦК УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Суд вважає, що після звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання, з моменту оформлення нею нового паспорту та нової реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, яка здійснювалася лише зі згоди власника цього житла ОСОБА_4, позивачка ОСОБА_6 повинна була дізнатися про порушення свого права, якщо таке порушення існувало, тому строк позовної давності закінчився для неї у березні 2007 року, а з позовом вона звернулася 28.08.2012 року. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові ОСОБА_6 про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про права власності на квартиру недійсними, скасування державної реєстрації права приватної власності на квартиру.
На застосування пропуску строку позовної давності просить в судовому засіданні відповідачка по вимогам при визнання приватизації недійсною ОСОБА_4 та її представник.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1.
У зазначеній квартирі також зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 -колишній чоловік позивачки ОСОБА_4, шлюб з яким розірвано 20.12.2002 року актовий запис № 498 (ар.с. 16).
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У ході судового засідання судом з'ясоване, що у квартирі АДРЕСА_1 власник квартири ОСОБА_4 фактично не проживає. Зазначеною квартирою користуються інші члені її сім'ї, які вселилися та зареєструвалися у квартирі з її згодою.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що у квітні 2012 року вона за проханням ОСОБА_4 ходила разом в нею на квартиру АДРЕСА_1, щоб дізнатися з приводу оплати за електропостачання. Вони ходили туди двічі, але ніхто двері не відчинив, хоча світло у кімнаті горіло.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що у квітні -травні 2012 року вона з сестрою ОСОБА_4 ходили у квартиру АДРЕСА_1, але їм ніхто не відчинив. Наприкінці червня 2012 року вони зустріли ОСОБА_7, який сказав, що всі питання буде вирішувати суд. Їй відомо, що раніше ОСОБА_7 часто бив ОСОБА_4. Після звільнення ОСОБА_6 прийшла до ОСОБА_4 у будинок по АДРЕСА_2. У її присутності ОСОБА_4 віддала ОСОБА_6 її трудову книжку, яка зберігалася у неї, вони розмовляли. ОСОБА_4 говорила ОСОБА_6., що квартира приватизована нею. Фабрика не бажала робити ремонт у квартирі, тому ОСОБА_4 здала квартиру квартирантам, які робили ремонт. Пізніше від сусідки по будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 дізналася, що ОСОБА_6 фактично у квартирі не проживає, оскільки доглядає чоловіка у с. Бойове.
Аналіз зібраних у справі доказів, дає підставу суду вважати, що відповідач ОСОБА_7 чинить позивачці перешкоду в користуванні власністю і її порушене право підлягає захисту по підставах ст. 391 ЦК України, шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1 разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 (ар.с. 15).
Що стосується позовних вимог позивачки про виселення ОСОБА_7 по підставах ст. 116 ЖК України, то вони задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ч. 4 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог та заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі ст. 116 ЖК України підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення громадяни які систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Як випливає з положень п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»№ 2 від 12.04.85р. зі змінами, при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України, виселення винного може статися при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Як випливає з пояснень позивачки з приводу протиправного поводження колишнього чоловіка вона не зверталася у відповідні органи.
У підтвердження доказів протиправного поводження ОСОБА_7 позивачка посилається тільки на Акт судово-медичного обстеження № 516 від 09.07.2002 року, яким встановлено наявність в неї тілесних пошкоджень (ар.с. 12), та факт засудження ОСОБА_7 вироками Феодосійського міського суду від 14.12.1995 року (ар.с. 13) та від 31.01.2003 року (ар.с. 31-35) за користі злочини.
Застосування до відповідача ОСОБА_7 заходів попередження або громадського впливу в судовому засіданні не надано.
З відповіді начальника Феодосійського МВ ГУ МВС України в АР Крим № 53\4-16653 від 19.10.2012 року слідує, що впродовж 2011 -2012 року до них надійшло дві заяви ОСОБА_4 про неправомірні дії ОСОБА_7 -07.06.2012 року та від 14.08.2012 року, в яких ОСОБА_4 скаржується на те, що ОСОБА_7 не пускає її на протязі трьох років по місцю проживання.
Таким чином, позивачка ОСОБА_4 не представила судові доказів в обґрунтуванні позову про виселеня ОСОБА_7 по підставах ст. 116 ЖК України.
Відповідно до ст. 405 ч. 2 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що з 2008 року проживає разом однією сімєю з ОСОБА_7 у його квартирі АДРЕСА_1. В цієї ж квартирі проживає мати ОСОБА_7 -ОСОБА_6 У квартирі знаходяться її речі, вона ночує в неї.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що все життя проживає у будинку АДРЕСА_1. У квартирі № 1 проживають ОСОБА_7 з ОСОБА_13. ОСОБА_6 вона також часто бачить у квартирі. ОСОБА_4 вона не бачила вже 7 - 8 років. Спочатку у квартирі проживали квартиранти. Після звільнення ОСОБА_6 зробила у квартирі ремонт.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснила, що з 1980 року знайома з родиною ОСОБА_6. Квартира АДРЕСА_1 спочатку була зайнята квартирантами. На теперішній час в неї проживає ОСОБА_7 з дівчиною. ОСОБА_6 також часто буває у квартирі. Вона до ОСОБА_6 приходить у гості саме в цю квартиру.
Аналіз зібраних у справі доказів дає судові підстави вважати, що позивачка ОСОБА_4 не надала належних доказів у підтвердження факту не проживання відповідачки ОСОБА_6 у спірної квартирі понад передбачених законом строків і, як слід, порушення свого права, як власника квартири АДРЕСА_1, тому у задоволені позовних вимог слід відмовити.
Законом України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року з наступними змінами регулюється порядок та підстави реєстрації та зняття з реєстрації громадянина. Частиною 1 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів, зокрема, на підставі остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, виселення). Таким чином, особа підлягає зняттю з реєстрації одночасно з визнання її особою, що втратила право користування житловим приміщенням у спірної квартири, але виселення з квартири.
Оскільки суд не знаходить підстав для визнання ОСОБА_6 особою, що втратила право користування квартирою позивачки, а ОСОБА_7 -виселенню з зазначеною квартирі, тому не підлягають задоволенню позовні вимоги позивачки щодо зняття їх з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, на підставі ст. 116 ЖК України, ст. ст. 391, 405 ЦК України, ст. ст. 48, 71, 76, 80 ЦК України 1963р., ст. 8 Закону України «Про приватизацію Державного житлового фонду», Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні»від 11.12.2003 року з наступними змінами, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з неповнолітньою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_7 передати їй ключі від вхідної двері зазначеної квартири.
В решті частині позову відмовити.
У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Публічного Акціонерного Товариства «Лаванда», Феодосійського МБРТІ про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про права власності на квартиру недійсними, скасування державної реєстрації права приватної власності на квартиру відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця м. Феодосії, ІН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки м. Феодосії, ІН НОМЕР_2 сплачений судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп. (сто сім грн. 30 коп.).
На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів із дня проголошення через Феодосійський міський суд у порядку ст. 294 ЦПК України.
Суддя: підпис
Копія вірна: суддя -
секретар -