ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № 1/249
(в порядку письмового провадження)
м. Київ
28 листопада 2012 року 11:45 № 2а-15113/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромфінанс-Безпека"
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2012 р. № 0001192305,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпромфінанс-Безпека" (далі - позивач, ТОВ "Укрпромфінанс-Безпека") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському р-ні м. Києва ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2012 р. № 0001192305 (далі - ППР № 0001192305).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15113/12/2670.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-15113/12/2670 та призначено справу до судового розгляду на 20.11.2012 р.
В судове засідання 20.11.2012 р. прибув представник позивача. Представник відповідача в судове засідання 20.11.2012 р. не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.
Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 20.11.2012 р. суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У період з 28.09.2012 р. по 04.10.2012 р. працівниками ДПІ у Деснянському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Ліга-Груп" (код ЄДРПОУ 36449011) за період з 01.07.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт від 10.10.2012 р. № 3212/22-50/32377305 (далі - Акт перевірки).
Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0001192305, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 60 898,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 15 225,00 грн., всього на суму 76 123,00 грн.
За твердженням відповідача, підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до позивача штрафних санкцій було завищення податкового кредиту всього на суму 60 898,00 грн.: за липень 2011 року на суму 49 592,00 грн., за серпень 2011 року на суму 11 306,00 грн.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Укрпромфінанс-Безпека", виходячи з наступних мотивів.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Господарського кодексу України (далі - ГК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV).
ТОВ "Укрпромфінанс-Безпека" зареєстровано 20.05.2003 р. за № 1 066 120 0000 000190 Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 32377305). Місцезнаходження позивача: 02166, м. Київ, пр-т Лісний, 25-а, кв. 43.
Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 03.06.2003 р. за № 6892/5582, в періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основним видом діяльності позивача є приватна охоронна служба, надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, проведення розслідування, діяльність у сфері права.
Основним видом діяльності контрагента позивача - ТОВ "Ліга-Груп" є оптова торгівля будівельними матеріалами, організація перевезення вантажів, діяльність у сфері інжинірингу.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" було укладено договір транспортно-пасажирського перевезення (організація внутрішніх (міжміських та внутрішньо міських) автомобільним транспортом № 29/06/2011-1 від 29.06.2011 р. та додаток № 1 до нього. Предметом даного договору було надання послуг по транспортно-пасажирському перевезенню (виконання послуг, пов'язаних з перевезенням співробітників позивача), забезпечуючи при цьому перевезення співробітників позивача шляхом, зокрема, залучення до цього третіх осіб, та зобов'язання позивача оплатити вказані послуги.
Так, судом встановлено, що позивач на виконання вказаного договору отримав від ТОВ "Ліга-Груп" вищевказані послуги.
Разом з тим, у своїх запереченнях відповідач звернув увагу суду на інформацію, що викладена в акті ДПІ у Києво-Святошинському р-ні Київської обл. ДПС від 31.08.2012 р. № 304/22-2/36449011 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Ліга-Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства за травень 2011 року - січень 2012 року.
Так, згідно вищевказаного акта перевірки контрагента позивача встановлено, що ТОВ "Ліга-Груп" має ознаки фіктивності і створено та використовувалось без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності із переведення безготівкових коштів у готівку. Операції ТОВ "Ліга-Груп" не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.
Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами.
Так, відповідачем в Акті перевірки вчинено запис щодо завищення податкового кредиту всього на суму 60 898,00 грн.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, фактичне отримання позивачем послуг, пов'язаних з перевезенням співробітників позивача, та виконання сторонами умов договору підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копією акту здачі-приймання виконаних робіт, копіями податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, реєстру довіреностей, виписок з банківського рахунку позивача та калькуляції вартості перевезення співробітників по встановленим маршрутам, що підтверджують списання грошових коштів з рахунку позивача та переказ контрагенту TOB "Ліга-Груп" на виконання умов договору (Т. І, арк. 56 - 72 матеріалів справи).
Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Ліга-Груп" зроблено на підставі первинних документів, а саме податкових накладних, сума ПДВ по яким була включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2011 року.
Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відтак, податкові накладні, які зазначені в Акті перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 ПК України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону № 996-XIV. ТОВ "Ліга-Груп" на час вчинення правочинів було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні. Реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалась, факт сплати податку контрагентом позивача не перевірявся.
Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ф/г "Південнa зірка", суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу, дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображаються у податкових деклараціях платників податків.
Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.
При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.
Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.
Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України).
З означеного випливає, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема, щодо попередньо відображених безтоварних операцій.
У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відтак, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України, що відображається у мотивувальній частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.
З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.
Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.
Незважаючи на набрання чинності ПК України, не втратив чинність Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ.
Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.
З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений ПК України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.
Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон № 996-ХІV.
Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення № 88), первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (п. 2.1 Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (п. 2.2 Положення № 88).
Відтак, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).
Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції, очевидна. Безсумнівно, ці поняття мають різний правовий зміст.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Укрпромфінанс-Безпека" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 2, 9, 69-72, 86, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромфінанс-Безпека" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби від 24.10.2012 р. № 0001192305.
3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромфінанс-Безпека" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 761,24 грн. (сімсот шістдесят одна грн. 24 коп.).
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.
Суддя Н.В. Клочкова