"27" листопада 2012 р. Справа № 18/1158/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької Л. Рогач
за участю представників:
позивачаОСОБА_4 -паспорт ОСОБА_5 -довіреність від 02.10.2012 р.
відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
третіх осіб не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на постановувід 03.10.2012 р. Харківського апеляційного господарського суду
у справі№ 18/1158/12 господарського суду Полтавської області
за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
доЛохвицької міської ради
треті особи- Відділ Держкомзему у Лохвицькому районі - ОСОБА_6
провизнання недійсним рішення
У червні 2012 р. ФОП ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до Лохвицької міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Відділу Держкомзему в Лохвицькому районі Полтавської області, про визнання недійсним рішення від 22.05.2009 р. 19 сесії 5 скликання Лохвицької міської ради № 22 "Розгляд заяв громадян про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельні ділянки " в частині надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_6, вказуючи на порушення чинного законодавства при прийнятті вказаного рішення, а також майнових прав позивача, якому рішенням ради № 24 від 12.06.2008 р. було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 та надано дозвіл на розробку технічної документації землеустрою щодо посвідчення права користування земельною ділянкою.
У відзиві на позовну заяву Лохвицька міська рада просила припинити провадження у даній справі вважаючи, що вказаний спір підлягає розгляду в адміністративному суді.
У поясненнях на позовну заяву міська рада вказувала на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки оспорюване рішення міською радою було прийнято у відповідності до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на статей 12, 116 Земельного кодексу України, при цьому, позивачем не вказано які саме норми закону були порушені міською радою при прийнятті рішення № 22 від 25.05.2009 р. про надання дозволу ОСОБА_6 дозволу на розробку технічної документації, а посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка закріплена за багатоквартирним будинком не підтверджені позивачем належними доказами.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.07.2012 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6
Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.07.2012 р. (суддя Бунякіна Г.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що пред'являючи даний позов, ФОП ОСОБА_4 не надала жодного належного доказу в підтвердження порушення будь-яких її прав з боку відповідача прийняттям оспорюваного рішення від 25.05.2009 р. за № 22, за яким було надано дозвіл на розробку третій особі -громадянину ОСОБА_6 технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку, тобто започатковано процедуру оформлення права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а також вказавши, що позов не містить вмотивування яким нормам матеріального права не відповідає оспорюване рішення міської ради.
За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_4 Харківський апеляційний господарський суд (судді: Бондаренко В.П., Ільїн О.В., Тихий П.В.) переглянувши рішення господарського суду Полтавської області від 31.07.2012 р. в апеляційному порядку, постановою від 03.10.2012 р. залишив його без змін з тих же підстав.
ФОП ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального права та надання невірної оцінки спірним правовідносинам.
Заявник у касаційній скарзі, зокрема посилається на те, що оспорюваним рішенням міськради порушуються права позивача, який на час прийняття цього рішення почав процедуру оформлення земельної ділянки у користування, а спірне рішення призвело до того, що позивач не може закінчити процедуру оформлення права користування, так як з вини міськради змінився розмір земельної ділянки, на яку позивачем оформлювалась технічна документація та проект землеустрою. При цьому, всі необхідні документи позивачем оформлювались раніше на підставі рішення міськради, проте, в порушення норм земельного кодексу ОСОБА_6 отримав земельну ділянку у власність на підставі оскаржуваного рішення.
Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції справа була розглянута за відсутності позивача, яким заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін вказуючи на те, що ОСОБА_6 маючи у власності об'єкт нерухомості скористався своїм правом звернення до органу місцевого самоврядування для отримання дозволу на розробку техдокументації землеустрою, що є одним із етапів оформлення права на земельну ділянку, і за результатами розгляду вказаної заяви, як і заяв інших громадян, міською радою було прийняте оскаржуване позивачем рішення № 22 від 22.05.2009 р.
На думку третьої особи, доводи позивача щодо переривання процедури оформлення її документації на земельну ділянку є помилковими, оскільки земельні ділянки щодо яких позивачем та ОСОБА_6 оформлюються документи знаходяться за різними адресами, при цьому право власності ОСОБА_6 закріплено державним актом на земельну ділянку, який було видано на підставі іншого рішення міської ради № 28 від 29.07.2009 р., а право скаржника, як землекористувача, не посвідчено у встановленому законом порядку.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні позивача та його представника, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2007 р. належить 14/50 частки домоволодіння із відповідною кількістю надвірних споруд та незавершений об'єкт будівництва магазину-кафе та готелю за адресою АДРЕСА_1.
Рішенням 19 сесії 5 скликання Лохвицької міської ради 25.05.2009 р. № 22 "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та посвідчення права власності на земельні ділянки", за результатами розгляду заяв громадян, зокрема, громадянина ОСОБА_6 про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1, надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття міською радою спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини 1 статті 120 вказаного Кодексу, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Вказаною нормою встановлено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, оспорюване рішення № 22 від 25.05.2009 р. міською радою було прийняте за результатами розгляду заяв громадян, у тому числі громадянина ОСОБА_6 та надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельні ділянки.
Судами встановлено, що вказане рішення міської ради стосувалось лише розгляду заяв громадян про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, та не визначало право власності на земельну ділянку, зокрема, громадянину ОСОБА_6 чи будь-кому іншому із заявників, а лише надавало дозвіл на розробку технічної документації, що є одним з етапів в процедурі надання земельних ділянок у власність.
При цьому, судами встановлено, що рішенням 7 сесії 5 скликання Лохвицької міської ради № 36 від 04.06.2007 р. надано дозвіл ФОП ОСОБА_4 на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0238 га у АДРЕСА_2 та виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво магазину "Промтовари", який позивачем було розроблено та затверджено рішенням міської ради № 24 від 12.06.2008 р., із наданням ФОП ОСОБА_4 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права оренди на земельну ділянку.
Відповідна технічна документація була розроблена і її дані внесені до єдиного державного реєстру земель 26.12.2008 р.
Вказані факти встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 08.02.2011 р. у справі № 3/148, яке набрало законної сили за постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2011 року.
Проте, як встановлено судами, договір оренди земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, що є правоустановчим документом для користування цією земельною ділянкою, між Лохвицькою міською радою та ФОП ОСОБА_7 укладений не був, як і відсутнє рішення міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права оренди ФОП ОСОБА_4 на земельну ділянку за цією адресою.
Судами першої та апеляційної інстанції вказано, що доводи позивача стосовно того, що оскаржуване рішення Лохвицької міської ради № 22 від 25.05.2009 р. фактично перервало процедуру оформлення документації по АДРЕСА_2 спростовує той факт, що земельні ділянки розміщені за різними адресами. При цьому право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 громадянина ОСОБА_6 закріплено Державним актом, виданим на підставі рішення № 28 двадцятої сесії 5 скликання Лохвицької міської ради від 29.07.2009 р., тоді як право землекористування ФОП ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 не посвідчено у встановленому порядку.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи приписи законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Лохвицької міської ради № 22 від 22.05.2009 р. "Розгляд заяв громадян про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельні ділянки", у зв'язку з недоведеністю позивачем його порушеного права та відсутністю підстав для визнання недійсним цього рішення в силу закону, а судові рішення вважає такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
Викладені у касаційній скарзі доводи заявника є такими, що зводяться до переоцінки доказів, є непереконливими та такими, що спростовуються встановленими судами під час розгляду справи обставинами.
Доводи скаржника щодо розгляду судом апеляційної інстанції справи за відсутності позивача, яким заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки як вбачається зі змісту постанови, судом апеляційної вказане клопотання позивача було розглянуто і, з огляду на вимоги статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовано відмовлено з посиланням, зокрема, на те, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а позивач був не позбавлений права особисто з'явитися в судове засідання.
Керуючись статтею 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2012 р. у справі № 18/1158/12 та рішення господарського суду Полтавської області від 31.07.2012 р. залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач