"04" грудня 2012 р. Справа № 5015/842/11
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І.,
розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"
на постановувід 26.09.2012
Львівського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Львівської області № 5015/842/11
за позовомДрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики в особі ДП "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації"
до1. Дрогобицької районної державної адміністрації 2. ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" 3. КП Львівської обласної ради "Міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"
провизнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки
за участю представників сторін:
позивача -не з'явились
відповідача-1 відповідача-2 відповідача-3не з'явились не з'явились не з'явились
Генеральної прокуратури УкраїниБаклан Н.Ю.
Рішенням господарського суду Львівської області від 11.07.2012 у справі №5015/842/11 (суддя Т. Рим), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Марко Р.І.), частково задоволені позовні вимоги Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики в особі Державного підприємства "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Дрогобицької районної державної адміністрації, ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат та КП Львівської обласної ради "Міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.08.2005 в частині площі 168,1 м2, на якій знаходиться належне державі нерухоме майно. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2005, укладений між Дрогобицькою районною державною адміністрацію та ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Т.І. та зареєстрований в реєстрі за №1243, а саме в частині продажу земельної ділянки площею 162,8 м2 по вул. Шевченка в селі Майдан Дрогобицького району Львівської області. Щодо відповідача-3 в позові відмовлено.
ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат з рішенням та постановою у справі не згодне в частині задоволення позову, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 9, 15, 16, 203, 257, ч. 1 ст. 261, ч. ч. 3, 4 ст. 267, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120, 143 Земельного кодексу України, ст. 20, 207, 208 Господарського кодексу України.
Зокрема, скаржник зазначає, що реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, отже, у підстави для визнання спірного договору частково недійсним відсутні. До того ж, спірний договір було укладено з дотриманням усіх вимог, які пред'являються законодавством до врегульованих цим правочином правовідносин, а прокуратурою в позовній заяві не наведено жодної підстави для визнання правочину частково недійсним. Крім того, скаржник вважає, що судом без достатніх підстав не застосовано строк позовної давності до спірних правовідносин.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Представники сторін своїми процесуальними правами на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались, про дату і час судового засідання були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 22.11.2012.
Заслухавши присутнього у відкритому судовому засіданні пояснення представника Генеральної прокуратури України, який заперечив проти вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 19.08.2005 між Дрогобицькою районною державною адміністрацією (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець на підставі розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 19.08.2005 за №261 передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с. Майдан Рибницької сільської ради (за межами населеного пункту), загальною площею 6,378 га, згідно плану земельної ділянки, що додається (п. 1.1 договору); земельна ділянка продається для обслуговування майнового комплексу бази відпочинку (п. 1.2 договору); земельна ділянка, що є предметом даного договору, обтяжень не має, сервітути не встановлено (п. п. 1.3, 1.4 договору).
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Т.І., зареєстрований в реєстрі за № 1243, а також зареєстрований Дрогобицьким районним відділом земельних ресурсів за № 57.
Вимагаючи визнати зазначений договір недійсним в частині земельної ділянки площею 168,1 м2 на підставі ст. 207 ГК України, ст. 215 ЦК України, прокурор послався на ту обставину, що на момент укладення цього договору на земельній ділянці знаходилося державне нерухоме майно - нежитлова будівля загальною площею 168,1 м2, яка за формою власності -загальнодержавна, належить державі в особі Верховної Ради України і знаходиться в оперативному управлінні Львівського регіонального державного центру стандартизації, метрології та сертифікації, що вбачається з Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.06.2005 серії ЯЯЯ №109187, відтак, останній позбавляється права отримати зазначену земельну ділянку в постійне користування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що продаж спірної земельної ділянки в тій частині, яка знаходиться під будівлею, що належить позивачеві на праві власності, порушує його права та суперечить вимогам чинного законодавства України, а отже, з урахуванням висновку призначеної судом експертизи щодо фактичної площі спірної земельної ділянки, визнав недійсним договір купівлі-продажу в частині земельної ділянки площею 162,8 м2.
З висновками судів попередніх інстанцій слід погодитися, враховуючи таке.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вимагаючи визнати недійсним договір в судовому порядку, сторона повинна довести не тільки його суперечність законодавству, а й порушення її прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення спірного договору.
Відповідно до ст. 127 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.
Згідно з ч. 1 ст. 120 цього Кодексу (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
За приписами ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Отже, з системного аналізу зазначених законодавчих приписів слід дійти висновку, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право набуття у власність або у користування земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда з метою можливості її обслуговування.
Відповідно до ст. 1 ГПК України право особи на звернення до суду за захистом пов'язується з порушенням або оспорюванням не тільки її прав, а і охоронюваних законом інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.06.2005 серії ЯЯЯ №109187, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Рибницької сільської ради №22 від 26.05.2005, і витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.06.2005 № 7519924, виданого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, власником нежитлової будівлі загальною площею 168,1 м2 за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с. Майдан, вул. Т.Шевченка, 96, форма власності загальнодержавна, що знаходиться в оперативному управлінні Львівського регіонального державного центру стандартизації, метрології та сертифікації, є держава в особі Верховної Ради України.
Отже, укладення між відповідачами договору відчуження земельної ділянки відбулось після набуття/оформлення права власності на майно, що знаходиться на цій земельній ділянці, без врахування права та/або легітимного інтересу власника майна на цю ділянку.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За приписами ст. ст. 92, 122 цього Кодексу право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, а уповноваженими органами по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування є відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Таким чином, особа, яка є власником будівлі, має право ініціювати одержання земельної ділянки у власність або у користування, а розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, при цьому, судами попередніх інстанцій правомірно враховано, що нерухоме майно належить/перебуває в оперативному управлінні підприємства державної власності, яке має право на оформлення земельної ділянки в постійне користування, втім, позбавляється такого права в зв'язку з відчуженням земельної ділянки повноважним органом виконавчої влади на користь нового власника.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що продаж спірної земельної ділянки в тій частині, яка знаходиться під будівлею, яка належить позивачеві на праві власності/оперативного управління, порушує його право на оформлення землекористування, яке існувало на момент вчинення між відповідачами спірного договору купівлі-продажу, та суперечить вимогам чинного законодавства України, яким це право гарантується.
З урахуванням висновків призначеної місцевим господарським судом експертизи, відповідно до якої розмір земельної ділянки, що знаходиться під будинком №96, розташованим за адресою: вул. Шевченка, с. Майдан, Дрогобицький район, Львівська обл., складає 162,8 м2, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в частині 162,8 м2.
Доводи скаржника, що статтею 120 Земельного кодексу України не передбачено автоматичного переходу права на земельну ділянку в разі наявності права власності на будівлю, яка розташована на цій ділянці, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок укладення спірного договору порушується право власника будівлі на оформлення у власність або користування земельної ділянки, на якій ця будівля знаходиться, адже, предметом доказування у даній справі є не встановлення автоматичного набуття позивачем такого права, а лише набуття ним права на узаконення землекористування.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника щодо безпідставного незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин строків позовної давності, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, листом від 18.05.2011 №10-1114 Дрогобицький міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду Львівської області з клопотанням про відновлення строку позовної давності у зв'язку з її пропуском з поважних причин. В обґрунтування заявленого клопотання прокурор послався на ту обставину, що про укладення спірного договору купівлі продажу від 19.08.2005 йому стало відомо лише 15.06.2009, після звернення від 11.06.2009 № 307 директора ДП "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації".
Отже, враховуючи що Дрогобицькому міжрайонному прокуророві стало відомо про порушення інтересів держави 15.06.2009 і що він негайно - 17.06.2009 звернувся до господарського суду Львівської області з даним позовом, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили, що порушене право підлягає захистові.
Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про підставність та ґрунтовність позовних вимог та фактично зводяться до необхідності переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.
Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 у справі №5015/842/11 господарського суду Львівської області залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Поляк