"29" листопада 2012 р. м. Київ К-37253/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,
за участю секретаря Сватко А.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі -ДПІ)
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2010
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010
у справі № 2-а-539/09
за позовом орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" (далі -Підприємство)
до ДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -не з'явились,
відповідача -Чулова С.Ф.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У січні 2009 року Підприємство звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.01.2009 № 0000042301/0 та від 12.01.2009 № 0000032101/0.
Ухвалою названого суду від 21.05.2009 вказані позовні вимоги було роз'єднано в окремі провадження, у зв'язку з чим предметом даного спору є оскарження податкового повідомлення-рішення від 12.01.2009 № 0000032101/0.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010, позов задоволено; оспорюваний акт індивідуальної дії скасовано з посиланням на відсутність порушень з боку позивача у формуванні податкового кредиту у періоді, охопленому перевіркою.
На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про невідповідність висновків судів вимогам підпунктів 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та просить відмовити у задоволенні позову, скасувавши оскаржувані рішення попередніх інстанцій.
Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів та просить залишити їх без змін.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень попередніх інстанцій.
Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2008, оформлену актом від 26.12.2008 № 7316/23-1/05478806/0110. За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано, зокрема, податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 945 761 грн. (у тому числі 1 297 174 грн. за основним платежем та 648 587 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 12.01.2009 № 0000032101/0.
Правова позиція податкового органу, покладена в основу цього донарахування, полягає у тому, що у періоді, охопленому перевіркою, позивачем було отримано з Державного бюджету України кошти в загальній сумі 25 385 346 грн. на погашення заборгованості минулих років по різниці у тарифах. На думку ДПІ, поставка комунальних послуг за рахунок бюджетної субвенції є неоподатковуваною операцією, у зв'язку з чим частка ПДВ у складі вартості послуг, компенсованої за рахунок бюджетних коштів, не підлягає включенню до податкового кредиту Підприємства.
Однак суди обґрунтовано відхилили вказані висновки податкового органу як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Так, Законом України про Державний Бюджет України на відповідний рік запроваджувалися механізми цільового фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась і постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Зазначені механізми визначали порядок компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалась населенню.
Відповідні механізми передбачали здійснення цільового фінансування за рахунок Державного бюджету України у вигляді субвенцій, що виплачувалися постачальникам теплової енергії та послуг із теплопостачання.
На час виникнення спірних правовідносин порядок формування податкового кредиту з ПДВ постачальниками теплової енергії та послуг із теплопостачання, які отримували цільове бюджетне фінансування на компенсацію різниці між фактичною вартістю теплової енергії або відповідних послуг і затвердженим тарифом, визначався підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Придбання товарів та послуг, що необхідні для виробництва комунальних послуг, здійснюється з метою їх використання в операціях з поставки цих послуг. Оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування, придбані виробниками теплової енергії з відповідною метою товари та послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.
Посилання податкового органу на приписи підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки регулюють оподаткування операцій з виплат, а не з отримання цільового фінансування.
Водночас придбані виробниками теплової енергії товари та послуги не використовуються при здійсненні виплат бюджетних субвенцій, а призначені для використання в оподатковуваних операціях з поставки теплової енергії та комунальних послуг.
У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, за нормами названого Закону не розглядається як окрема операція, що створює наслідки у податковому обліку з податку на додану вартість.
А відтак у постачальників теплової енергії та послуг із теплопостачання відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка встановлює, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Таким чином, оскільки податковим органом не виявлено фактів використання Підприємством придбаних товарів та послуг поза межами операцій з поставки теплової енергії, то у позивача відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.
За названих обставин суди обґрунтовано скасували оспорюване податкове повідомлення-рішення, задовольнивши позовні вимоги Підприємства.
Доводи скарги не спростовують висновки судів, а інша оцінка скаржником установлених судами фактичних обставин справи та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних судових актів попередніх інстанцій, Вищим адміністративним судом України не встановлені.
За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 у справі № 2-а-539/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Н.Є. Маринчак
Є.А. Усенко