01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"28" листопада 2012 р. Справа № 12/107-12
Господарський суд Київської області
у складі:
головуючого: судді Грабець С.Ю.
секретар-помічник: Сафонова О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ»
до товариства з обмеженою відповідальністю
«Київське будівельне підприємство №3»
про стягнення заборгованості в розмірі 137 044,53 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Букова Ю.В. -представник (довіреність від 20.04.2012 року);
від відповідача: Яворська Г.І. -представник (довіреність від 29.06.2012 року),
28 вересня 2012 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ»(далі -позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3»(далі -відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 137 044,53 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу №511-LD від 21.04.2008 року, згідно з якими позивач зобов'язувався придбати та передати в строкове платне користування відповідачу базову частину з двома приводами 3/6, 1 кВт/50 Гц - 1 шт.; платформу BS 1,45х3,3х1,1 м. (1 завантажувальна хвіртка/ 1 розвантажувальна рампа) - 1 шт.; монтажний щит - 2 шт.; бочку з електрокабелем 75 м - 1 шт.; стальну секцію мачти 1,5 м (цинкована) з чотирма кріпіжними болтами М16 - 66 шт.; комплект затиснень з трубами для кріплення щогли до стін будівлі - 6 шт.; комплект подовжуючих труб - 6 шт.; направляючу кабеля - 8 шт. (далі -предмет лізингу), а відповідач зобов'язувався предмет лізингу прийняти на сплачувати лізингові платежі вчасно та в повному обсязі.
Як стверджував представник позивача, відповідач лізингові платежі за період з 23.04.2008 року до 31.07.2009 року сплатив частково, а саме в розмірі 314 756,85 грн.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 106 120,80 грн. основного боргу, три проценти річних в розмірі 10 657,74 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 20 266,02 грн.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2012 року та призначено до розгляду 24 жовтня 2012 року.
15 жовтня 2012 року представник позивача направила на адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.
23 жовтня 2012 року представник позивача направила на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у судове засідання, яке підлягало задоволенню судом.
24 жовтня 2012 року представник відповідача в судовому засіданні надала відзив на позовну заяву, проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити.
Представник позивача в судове засідання не з'явилась.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 14 листопада 2012 року.
14 листопада 2012 року представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, вважала його необґрунтованими та таким, що задоволенню не підлягає. Крім цього, заявила клопотання про витребування доказів, розгляд якого було відкладено до наступного судового засідання.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 28 листопада 2012 року.
27 листопада 2012 року представник відповідача направила на адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.
28 листопада 2012 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, вважала його необґрунтованим, просила суд у його задоволенні відмовити.
Крім цього, судом було розглянуто клопотання про витребування доказів, заявлене представником відповідача 14 листопада 2012 року.
Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки представниками сторін вже були долучені до матеріалів справи всі документи, необхідні для встановлення судом обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів судом було відмовлено.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази, суд дійшов наступних висновків:
21 квітня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ»(далі -позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3»(далі -відповідач) був укладений договір фінансового лізингу №511-LD (далі -договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався придбати та передати в строкове платне користування відповідачу базову частину з двома приводами 3/6, 1 кВт/50 Гц - 1 шт.; платформу BS 1,45х3,3х1,1 м. (1 завантажувальна хвіртка/ 1 розвантажувальна рампа) - 1 шт.; монтажний щит - 2 шт.; бочку з електрокабелем 75 м - 1 шт.; стальну секцію мачти 1,5 м (цинкована) з чотирма кріпіжними болтами М16 - 66 шт.; комплект затиснень з трубами для кріплення щогли до стін будівлі - 6 шт.; комплект подовжуючих труб - 6 шт.; направляючу кабеля - 8 шт. (далі -предмет лізингу), а відповідач зобов'язувався предмет лізингу прийняти на сплачувати лізингові платежі вчасно та в повному обсязі.
26 травня 2008 року позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі, копія якого долучена до матеріалів справи.
04 вересня 2009 року відповідач повернув позивачу предмет лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі до повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу №511-LD від 21.04.2008 р. та повернення предмету лізингу (далі -акт від 04.09.2009 року), копія якого також долучена до матеріалів справи.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку №2 до цього договору.
Як вбачається з графіку лізингових платежів (додаток №2 до договору), відповідач у період з 23.04.2008 року до 31.07.2009 року зобов'язувався виплатити позивачу лізингові платежі на загальну суму 48 908,69 євро, що, враховуючи офіційний курс євро, визначений НБУ станом на дату сплати кожного лізингового платежу, становила 421 122,86 грн.
Представник позивача стверджував, що відповідач лізингові платежі за період з 23.04.2008 року до 31.07.2009 року сплатив частково, а саме в розмірі 314 756,85 грн.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 106 120,80 грн. основного боргу, три проценти річних в розмірі 10 657,74 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 20 266,02 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо (ч. 2 ст. 292 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 7 цієї статті, правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
24 жовтня 2012 року представник відповідача в судовому засіданні надала відзив на позовну заяву, вважала, що строк позовної давності для вимог позивача сплив, у зв'язку з чим просила суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів представника відповідача заперечувала, вважала, що здійснення відповідачем часткових оплат заборгованості 14 жовтня 2010 року та 10 листопада 2010 року є діями, спрямованими на визнання відповідачем боргу перед позивачем, що переривають перебіг позовної давності.
Доводи представника позивача спростовуються, у зв'язку з наступним.
Згідно з ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Частиною 3 цієї статті встановлено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається з примітки до п. 1.1 акту від 04.09.2009 року, сторони дійшли згоди про те, що заборгованість відповідача перед позивачем по несплаченим відсоткам становить 53 971,02 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що відповідач визнав заборгованість перед позивачем в межах суми, вказаної в акті від 04.09.2009 року та здійснив оплату в розмірі 53 971,02 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №857 від 14.10.2010 року та №970 від 10.11.2010 року, з врахуванням корегування розміру та призначення платежу, здійсненого на підставі листа №261/2 від 10.11.2010 року, копія якого долучена до матеріалів справи.
Факт визнання боргу має беззаперечно свідчити про намір боржника погасити борг. Діями, що свідчать про визнання боргу, можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу позовної давності по іншим частинам (платежам).
З огляду на те, що згідно з умовами договору зобов'язання відповідача полягало у здійсненні лізингових платежів, що носять періодичний характер, а відповідач здійснив оплату лише частини з них, його дії не можна вважати такими, що перервали перебіг позовної давності для неоплачених лізингових платежів.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Частиною 5 цієї статті закріплено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
У судовому засіданні представник позивача пояснила, що позивач вважає, що його права було порушено 30 листопада 2008 року.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача становлять лізингові платежі, строк сплати яких, відповідно до графіку лізингових платежів, настав 28.02.2009 року, 31.03.2009 року, 30.04.2009 року, 31.05.2009 року, 30.06.2009 року та 31.07.2009 року.
Так, днем коли позивач довідався про порушення свого права є 01 березня 2009 року, а строк позовної давності, який необхідно обчислювати з цієї дати, сплив 01.03.2012 року відповідно.
Згідно з ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України, письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Позивач направив позовну заяву на адресу суду 26 вересня 2012 року, що підтверджується матеріалами справи, тобто після спливу позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовна давність для вимог позивача про стягнення з відповідача 106 120,80 грн. основного боргу, трьох процентів річних в розмірі 10 657,74 грн. та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 20 266,02 грн., сплила 01 березня 2012 року, в зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в задоволенні позову господарські витрати покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 1, 2, 7 ст. 292 Господарського кодексу України, ст. 256, ч. ч. 1, 3 ст. 264, ст. 257, ч. 1 ст. 261, ч. 1 ст. 260, ч. ч. 1, 5 ст. 254, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 267, ст. 266 Цивільного кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч. 5 ст. 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові товариства з обмеженою відповідальністю «УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ»до товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3»про стягнення заборгованості в розмірі 137 044,53 грн. відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 30.11.2012 року.
Суддя С. Грабець