27 листопада 2012 року Справа № 5020-1709/2011-185/2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Проценко О.І.,
суддів Заплава Л.М.,
Латиніна О.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача: Автомонов Тимофій Олександрович, довіреність № 28064/4 від 19.12.2011, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ);
представник відповідача: Лаврентьєва Катерина Юріївна, довіреність № 212/850 від 31.01.2012 року, Міністерство оборони Російської Федерації;
розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Щербаков С.О.) від 25.07.2012 року у справі № 5020-1709/2011-185/2012
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8,Київ 154,02154)
до Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19,Москва,119160)
про відшкодування шкоди у порядку регресу
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом до військової частини №60135 про стягнення 8238,36 грн. в якості витрат в порядку регресу, з яких 7768,36 грн. витрати, пов'язані із регламентною страховою виплатою та 470,00 грн. витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару.
Позовні вимоги із посиланням на статтю 22, п .38.2.1. ст. 38., п.п. а) п.41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" №1961 від 01.07.2004 року, мотивовані тим, що власник пошкодженого автомобілю у ДТП, яке було скоєно 31.07.2008 року, Ковальчук О.А., з метою отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих звернулася до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою, на підставі якої, МТСБУ здійснило регламентну страхову виплату потерпілій Ковальчук О.А у розмірі 7 768,36 грн., крім того, позивач зазнав додаткових витрат, пов'язаних зі сплатою послуг, аварійного комісару зі збору документів по оцінці збитків від ДТП, розмір яких складає 470,00 грн., згідно з якими МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 22.12.2011 року по справі №5020-1709/2011 позовну заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України до військової частини № 60135 про стягнення понесених позивачем витрат у розмірі 8 238,36 грн. - залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 року ухвалу суду першої інстанції від 22.12.2011 року скасовано, справу направлено до господарського суду міста Севастополя для розгляду по суті.
Справі було привласнено №5020-1709/2011-185/2012.
26.03.2012 року ухвалою господарського суду міста Севастополя відповідача - військову частину №60135 замінено на належного відповідача -Міністерство оборони Російської Федерації.
Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Щербаков С.О.) від 25 липня 2012 року у справі №5020-1709/2011-185/2012 позов задоволено. Стягнуто з Міністерства оборони Російської Федерації на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України грошову суму у розмірі 8238,36 грн. в якості витрат в порядку регресу, з яких 7768,36 грн. витрат, пов'язаних із регламентною страховою виплатою та 470,00 грн. витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Міністерство Оборони Російської Федерації є нерезидентом України, юридичною особою, яка має на території України підрозділи, які здійснюють господарську, а також іншу діяльність, а шкода була спричинена особою, яка входила до складу військових формувань Російської Федерації на території України, отже повинно застосовуватися законодавство України і повинні діяти суди, прокуратура та інші компетентні органи України, а тому суд дійшов висновку, що розгляд даного господарського спору відноситься до компетенції господарського суду м. Севастополя.
Посилаючись на п.38.2 статті 38, п. 40.3 ст.40, п. 1,4 ст. 41 Закону України від 01.07.2004, № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ", частину 1 статті 1166, статтю 1172, частину 1,2 статті 1187, частину 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення в порядку зворотної вимоги (регресу) з Міністерства оборони Російської Федерації суми у розмірі 8238,36 грн. в якості витрат в порядку регресу, з яких 7768,36 грн. витрат, пов'язаних із регламентною страховою виплатою та 470,00 грн. витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару.
Не погодившись з рішенням суду, Міністерство оборони Російської Федерації звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга Міністерства оборони Російської Федерації мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки господарський суд не застосував норми, які належать застосуванню, а напроти застосував норми, які не підлягають застосуванню, а саме, посилаючись на частину 4 статті 6 Угоди між Російською Федерацією і Україною про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 р., якою зазначено, що взаємовідносини осіб, які входять до складу військових формувань, та членів їхніх сімей з юридичними і фізичними особами України поза місцями дислокації регулюються відповідними договорами сторін та законодавством України, частину 1 статті 18 Угоди, якою визначено, що Російська Сторона відшкодовуватиме шкоду, яка може бути завдана діями або бездіяльністю військових формувань чи особами з їхнього складу під час виконання ними службових обов'язків громадянам або юридичним особам України, громадянам або юридичним особам третіх держав, які знаходяться на території України, в розмірах, установлених на підставі претензій, пред'явлених відповідно до законодавства України.Однак, суд не врахвував, що відповідачем у даній справі є Міністерство оборони Російської Федерації, а не особа, що входить до його військового формування, у зв'язку з чим дана норма права не застосовна до спірних правовідносин.
Заявник апеляційної скарги, також вважає, що суд необгрунтовано та не вірно дійшов висновку про те, що МО РФ має на території України підрозділи, що здійснюють господарську, а також іншу діяльність, з одночасною вказівкою на те, що шкода заподіяна особою, яка входила до складу військових формувань Російської Федерації на території України, оскільки Чорноморський флот має особливий статус, визначений
міжнародною угодою і є специфічним суб'єктом міжнародних відносин, статус і належність військових формувань Чорноморського флоту слід визначати виходячи з
положень міжнародної угоди, про що зазначено в ухвалі Верховного Суду України від 26.11.2002 року у справі №20-7/1864. Таким чином, МО РФ на території України філій, представництв і підрозділів, зареєстрованих у встановленому порядку не має, торговою, промисловою або іншою господарською діяльністю на території України не займається.
Також, Міністерство оборони Російської Федерації вказує, що оскільки предметом позову є стягнення збитків у вигляді витрат, пов'язаних з проведенням регламентної страхової виплати і витрат, пов'язаних з оплатою послуг аварійного комісара, понесених позивачем у зв'язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної Ковальчук О.А., з вини військовослужбовця в/ч 60135 Чорноморського флоту Російської Федерації, відповідно до статті 22 Господарського кодексу України, витрати позивача є збитками, які підлягають розгляду по місцезнаходженню відповідача, тобто Міністерства оборони Російської Федерації.
Крім того, заявник апеляційної скарги вважає, що господарський суд не звернув увагу на те, що сума понесених позивачем на оплату послуг аварійного комісара у розмірі 470,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу, оскільки дана сума не була виплачена потерпілій особі.
Таким чином, заявник апеляційної скарги вважає, що розгляд даної справи не відноситься до компетенції господарського суду міста Севастополя, а тому провадження по справі підлягає припиненню по пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2012 року апеляційна скарга Міністерства оборони Російської Федерації прийнята у складі колегії: головуючий суддя Проценко О.І., судді: Заплава Л.М., Латинін О.А., зупинено провадження у справі у зв'язку із направлення доручення до Арбітражного суду міста Москви про вручення ухвали суду на адресу Міністерства оборони Російської Федерації, справу призначено до розгляду на 27 листопада 2012 року о 14 год. 30 хв.
27.11.2012 року ухвалою Севастопольского апеляційного господарського суду провадження по справі поновлено.
У судовому засіданні, яке було призначено на 27 листопада 2012 року, представник Міністерства оборони Росйської Федерації підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, рішення господарського суду скасувати, провадження по справі припинити по пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, представник Моторного (транспортного) страхового бюро України заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду залишити без змін.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 31.07.2008 року на вулиці Хрустальова у місті Севастополі о 12 годині 10 хвилин трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю належного відповідачу автомобіля "УАЗ-39621", державний номер 3652НМ90 під керуванням водія Шаєхова Ільнура Сіріновича, та автомобіля "ДЕУ", державний номер СН 1265 АН, під керуванням Ковальчук Ольги Олександрівни. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження. На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди водій Шаєхов І.С. був військовослужбовцем та проходив службу у Військової частині №60135 Міністерства Оборони Російської Федерації.
Постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 15.08.2008 року по адміністративній справі №14394/2008, Шаєхов І.С. був визнаний винним за фактом скоєння вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17-00 грн. (а.с. 22 , т.1).
Згідно довідки № 8179264, Відділу ДАІ в місті Севастополі про дорожньо-транспортну пригоду автомобілем "УАЗ 39621", державний номер 3652НМ90 керував Шаєхов І.С., володарем якого є військова частина №60135 Міністерства Оборони Російської Федерації. У довідці також зазначено, що володар вищевказаного транспортного засобу на час скоєння ДТП не мав діючого договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 21, т.1).
Згідно звіту про оцінку матеріальної шкоди SL №9001 від 15.08.2008, проведеного експертною компанією "Укравтотехекспертиза", вартість матеріальної шкоди, спричиненої власнику автомобіля "ДЕУ", державний номер СН 1265 АН складає 9322,03 грн. з урахуванням ПДВ (а.с. 23-28, т.1).
Власник ушкодженого транспортного засобу "ДЕУ", державний номер СН 1265 АН Ковальчук О.О. через свого представника за довіреністю з метою отримання коштів Фонду захисту потерпілих звернулася до Моторного (транспортного) страхового бюро України з відповідною заявою (а.с.17, т. 1).
28.10.2008 року Моторним (транспортним) страховим бюро України було видано наказ № 2340 про перерахування Ковальчук Ользі Олександрівні 7768,36 грн. за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 35, т1).
На підставі цього наказу, грошові кошти в сумі 7768,36 грн. були перераховані Ковальчук Ользі Олександрівні платіжним дорученням № 2499 від 28.10.2008 року (а.с. 37, т1).
Крім того, позивачем були понесені додаткові витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару за збір документів та оцінку збитків від ДТП, розмір яких склав 470,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2168 від 28.09.2008 (а.с. 37, т.1).
Оскільки, позивачем було виконано обов'язок щодо відшкодування шкоди, спричиненої потерпілій особі з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, а тому позивач вважає що після проведення регламентної страхової виплати Ковальчук О.О. у нього виникло право зворотної вимоги до відповідача на суму фактичних витрат у розмірі 7768,36 грн. та 470,00 грн., а всього на суму 8238,36 грн., а тому Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до господарського суду із відповідним позовом про відшкодування шкоди у порядку регресу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального, процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, провадження по справі припиненню по пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга задоволенню, у зв'язку з наступним.
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для відшкодування з відповідача на користь позивача шкоди у порядку регресу на загальну суму 8238,36 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення в порядку зворотної вимоги (регресу) з Міністерства Оборони Російської Федерації суми у розмірі 8238,36 грн. в якості витрат в порядку регресу, з яких 7768,36 грн. витрат, пов'язаних із регламентною страховою виплатою та 470,00 грн. витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару.
Крім того, господарським судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача, заявленого у судовому засіданні про припинення провадження у справі, з підстав того, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки Міністерство оборони Російської Федерації є нерезидентом України, юридичною особою, яка має на території України підрозділи, які здійснюють господарську, а також іншу діяльність, а шкода була спричинена особою, яка входила до складу військових формувань Російської Федерації на території України.
Однак, судова колегія не може погодитися із даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до положень статтей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами у судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами України -державні та інші органи, громадяни, що є суб'єктами підприємницької діяльності.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Міністерства оборони Російської Федерації про стягнення 8238,36 грн. в якості витрат в порядку регресу, з яких 7768,36 грн. витрати, пов'язані із регламентною страховою виплатою та 470,00 грн. витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару.
Отже, позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюроУкраїни зводяться до відшкодування збитків, заявлені до нерезидентів та саме з цих вимог слід виходити при вирішенні справи, зокрема, питання підвідомчості спору господарським судам України.
В даному випадку позов до нерезидента пред'явлений про стягнення збитків в грошовій формі.
Згідно статті 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно частині 2 статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються судом за місцезнаходженням відповідача.
Таким чином, за законодавством України справа за позовом про стягнення збитків в грошовій формі підлягає розгляду судом за місцезнаходженням відповідача, тобто Міністерства оборони Російської Федерації.
Відносно положень міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України судова колегія вбачає наступне.
Зі змісту доказів, на яких базуються позовні вимоги позивача слідує, що їх учасниками є позивач та Міністерство оборони Російської Федераці
Статус Чорноморського флоту Російської Федерації на території України на час виникнення правовідносин, визначався Угодою між Україною і Російською Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, яка ратифікована Законом України від 24 березня 1999 року і набула чинності 12 липня 1999 року.
Відповідно до статті 2 цієї Угоди з'єднання та військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, дислоковані на території України, визначено як військові формування, тобто, вони мають статус військових формувань, а не статус підприємств чи господарських товариств. Положеннями статті 6 даної Угоди чітко визначено, що військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації.
Відповідно до статей 26, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 9 Конституції України діючі міжнародні договори є обов'язковими для виконання в Україні і є частиною національного законодавства України.
З матеріалів справи вбачається, що на момент існування між сторонами спірних правовідносин уже діяла Угода між Україною і Російською Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 10 Цивільного кодексу України якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій», господарським судам слід виходити зі встановленої частиною 3 статті 4 ХПК України пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України відносно правив, передбачених законодавством України.
Вищевказане має значення в частині визначення поняття військового формування, військової частини в міжнародному договорі та поняття підприємства у внутрішньому законодавстві іншої держави, необхідності застосування дефініцій, які визначені у міжнародному договорі.
Апеляційна інстанція також зазначає, що згідно із статтею 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 р. № 2889-XII, компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, зокрема, відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день пред'явлення позову.
Також, Вищий господарський суд України від 30 вересня 2008 року у постанові від 30 вересня 2008 року по справі № 20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172 зазначив, що спір, предметом якого є стягнення збитків з нерезидента, відповідно до статей 1, 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року повинен розглядатись судом за місцем знаходження відповідача.
Отже, положення як національного господарського процесуального законодавства України так й міжнародних договорів, ратифікованих Україною, щодо підсудності спору про стягнення збитків за участю відповідача -нерезидента не містять протиріч та вказують на підсудність такого спору суду держави за місцезнаходженням відповідача.
У статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено компетенцію господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій, в якій зокрема вказано, що: господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій. Підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими статтями 12-17 цього Кодексу. Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо: місцезнаходження філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України; іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.
Відповідно до статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом зокрема у випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону України "Про міжнародне приватне право"; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Матеріалами справи не підтверджено, що Міністерство оборони Російської Федерації, яке виступає відповідачем, рахунків, представництв, філій або нерухомості на території України не має.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що Міністерство оборони Російської Федерації має на території України підрозділи, що здійснюють господарську, а також іншу діяльність, з одночасною вказівкою на те, що шкода причинна особою, яка входила до складу військових формувань Російської Федерації на території України, оскільки Чорноморський флот має особливий статус, визначений міжнародною угодою і є специфічним суб'єктом міжнародних відносин, статус і приналежність військових формувань Чорноморського флоту слід визначати виходячи з положень міжнародної угоди.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в ухвалі від 26.11.2002 року у справі № 20-7/1864, у постанові від 17.04.2007 року, Вищий господарський суд України у постанові від 30.09.2008 року по справі № 20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172, у постанові від 11.10.2011 року по справі № 5020-6/294-1/059-4/042-7/153.
Крім того, Вищий господарський суд України у постанові від 30.09.2008 року по справі № 20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172, звернув увагу на відсутність судової перспективи виконання рішення господарського суду на території іншої держави СНД, у зв'язку із відмовою України ратифікувати угоду про порядок взаємного виконання вирішень арбітражних, господарських судів на території держав учасників СНД від 06 березня 1998 року.
Проаналізувавши заявлені позовні вимоги та письмові докази, подані в їх обгрунтування з положеннями чинного законодавства України та міжнародними угодами, дослідивши суб'єктний склад сторін учасників спірних правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, з огляду на предмет спору та суб'єктивний склад учасників спірних правовідносин, а підлягає розгляду судом за місцезнаходженням відповідача, тобто Міністерства оборони Російської Федерації.
Пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Отже, враховуючи, що господарським судом не встановлено усю сукупність обставин, які мають значення для справи, не з'ясована підсудність даного спору, рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, апеляційна скарга задоволенню, а провадження по справі припиненню по пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 80, статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (пункти 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації на рішення господарського суду міста Севастополя - задовольнити.
2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 25.07.2012 року у справі № 5020-1709/2011-185/2012 - скасувати.
3.Провадження по справі № 5020-1709/2011-185/2012 - припинити.
Головуючий суддя О.І. Проценко
Судді Л.М. Заплава
О.А.Латинін
Розсилка:
Моторне (транспортне) страхове бюро України
(Русанівський бульвар, буд. 8,Київ 154,02154)
(вул.Горького,51,Київ,03150)
(а/с272, Київ-2,02002)
Міністерство оборони Російської Федерації
(вул. Знаменка, 19,Москва,119160) - доручення
Представник Міністерства Оборони Російської Федерації
(Юридична служба флоту)
(вул.Советська,4,Севастополь)