"06" листопада 2012 р. м. Київ К-49541/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)
СуддівГашицького О.В.
Мороз Л.Л.
секретар судового засідання Паламарчук Н.О.,
за участі ОСОБА_4, розглянувши у касаційному порядку, у відкритому судовому засіданні, у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення протиправним і зобов'язання виконати певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2009 року,
У жовтні 2006 року ОСОБА_4 у Малиновському районному суді м. Одеси пред'явив позов до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення протиправним і зобов'язання виконати певні дії.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що у травні 2006 року він звернувся до Державного комітету України у справах національностей та міграції із заявою про надання йому статусу біженця в Україні.
Рішенням Комітету від 03 серпня 2006 року № 727 йому було відмовлено в наданні статусу біженця в Україні у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства або належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Вважає, що суб'єктом владних повноважень таке рішення прийнято без урахування обставин, які мають істотне значення для вирішення його заяви про надання статусу біженця.
Просив визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 03 серпня 2006 року № 727 неправомірним та зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання статусу біженця в Україні.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2007 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 03 серпня 2006 року № 727, в частині, в якій позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця в Україні, нечинним з моменту його прийняття.
Зобов'язано Державний комітет України у справах національностей та міграції надати позивачеві статус біженця в Україні.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2009 року апеляційну скаргу Державного комітету України у справах національностей та міграції задоволено повністю.
Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2007 року за адміністративним позовом ОСОБА_4 скасовано та прийнято нову постанову.
В задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити в силі постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2007 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суд першої інстанції задовольнив позов з тих підстав, що ОСОБА_4 має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в країні, де існує переслідування осіб за ознакою національності та віросповідання. У своєму рішенні він вказав, що за обставин нинішньої ситуації у країні походження належність позивача до певної національності вже сама по собі створює для нього загрозу.
В свою чергу, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що правові підстави для надання статусу біженця відсутні, оскільки немає доказів щодо наявності реальних обґрунтованих побоювань того, що позивач у випадку повернення до країни походження може стати жертвою переслідувань за ознакою національності, віросповідання, належності до певних політичних груп тощо. Оскаржуване рішення суб'єктом владних повноважень прийнято з урахуванням усіх обставин, які мають значення для його прийняття.
На думку колегії суддів, суди дійшли таких висновків поспішно, оскільки вони ґрунтуються на не повно та не всебічно встановлених обставинах справи з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про біженців" біженцем, зокрема, є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, у цій справі обов'язок доказування правомірності прийнятого щодо позивача рішення покладався на Державний комітет України у справах національностей та міграції. Останній має довести відсутність на час прийняття оскарженого рішення підстав для відмови у наданні ОСОБА_4 статусу біженця.
ОСОБА_4 вказує на те, що він за національністю є курдом та вихідцем Сирії. Курдське населення в Сирії владою країни постійно піддається переслідуванню та дискримінації за етнічними ознаками та ознаками національності, віросповідання тощо. Курдська мова та культура в Сирії заборонені. Більшість сирійських курдів є особами без громадянства, їм відмовляють в отриманні освіти, у працевлаштуванні та у реалізації інших прав, які мають громадяни Сирії.
Крім того, як він стверджує, 12 березня 2004 року у м. Камишлі проходив футбольний матч, після закінчення якого між арабськими і курдськими уболівальниками сталася сутичка, для припинення якої сили безпеки застосували зброю. Багатьох учасників сутички з боку курдського населення було заарештовано. Він також перебував на цьому матчі і, побоюючись арешту та переслідувань, змушений був залишити територію Сирії у пошуках притулку.
Він не може повернутися до Сирії внаслідок того, що має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою належності до курдської частини футбольних уболівальників та упередженим ставленням відповідних право- охоронюваних органів при з'ясуванні причин та виявленні винних у конфлікті осіб.
На інші події, як на такі, що можуть потягнути за собою репресивні заходи з боку влади Сирії, наприклад - членство у курдських громадсько-політичних об'єднаннях, активна участь у боротьбі за відстоювання прав та свобод курського населення тощо, ОСОБА_4 не вказує.
Отже, судам слід було встановити обставини, які пов'язані з наявністю у позивача побоювань стати жертвою переслідувань у зв'язку із його перебуванням на футбольному матчі або участю, якщо він таку участь брав, у міжетнічній сутичці футбольних уболівальників 12 березня 2004 року у сукупності з загальною ситуацією, яка склалася навколо курдського населення в Сирії, та надати їм правову оцінку.
Проте, суд першої інстанції обмежився оцінкою доказів щодо наявності в Сирії фактів переслідування курдського населення у цілому.
Між тим, це однозначно не вказує на те, що у країні походження у випадку повернення ОСОБА_4 може стати жертвою переслідувань.
Залишено судами обох інстанцій поза уваги й належної правової оцінки висновок Закарпатського управління міграційної служби від 24 травня 2006 року, згідно з яким у відповідності до абзацу другого статті 1 Закону України "Про біженців" пропонувалося громадянину Сирії ОСОБА_4 надати статус біженця в Україні, як особі, яка внаслідок цілком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками національності, і що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності та не бажає користуватися її захистом внаслідок таких побоювань.
Тобто, одні й ті ж обставини по різному розцінені органами, які мають повноваження щодо надання іноземцям статусу біженців.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Текст оскаржуваного рішення Державного комітету України у справах національностей від 03 серпня 2006 року № 727 не містить у собі обґрунтування й посилання на конкретні обставини та документи, з урахуванням яких прийнято рішення про відмову у наданні ОСОБА_4 статусу біженця в Україні.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.
Суди не виконали вимог вказаного процесуального закону й постановили рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати зазначене, більш повно встановити обставини у справі та у залежності від встановленого -вирішити спір.
При цьому слід мати на увазі роз'яснення Пленуму Вищого адміністративного суду України, згідно з пунктом 9 Постанови якого від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" при розгляді відповідних справ, судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статус біженця, та незалежно від неї -з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних. Державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
У пункті 21 цієї ж Постанови Пленуму міститься роз'яснення про те, що ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивними положеннями у країні та історією, яка відбулася із заявником.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2007 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2009 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей і релігії про визнання рішення протиправним і зобов'язання виконати певні дії направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді Горбатюк С.А.
Гашицький О.В.
Мороз Л.Л.