"23" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/140/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
за участю секретаря судового засідання Мартиненко І.В.,
представника позивача Мачушиної І.В., представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 у справі № 2а/1570/2425/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промринок "Котовський"
до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 04.10.2010 № 0003282301/0 та від 09.11.2010 № 0003282301/1, від 16.12.2010 № 0003282301/2, від 16.12.2010 № 0003202301/2, прийнятих за наслідками адміністративного оскарження, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 834 024,66 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити повністю.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань відповідно до спірних податкових повідомлень -рішень слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті камеральної перевірки від 18.09.2010, про порушення Товариством пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивач у перевіряємий період (лютий -липень 2010 рік) не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на те, що фінансово -господарські взаємовідносини з контрагентом (УІ СП ТОВ "Сітіторг"), за результатами яких позивачем було сформовано податковий кредит, є нікчемними, оскільки згідно акту перевірки УІ СП ТОВ "Сітіторг" зазначена юридична особа за місцем реєстрації не знаходиться та у останньої відсутні матеріально - технічні та трудові ресурси для здійснення відповідної господарської діяльності.
У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Судами встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом -продавцем податкових накладних.
При цьому, з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо нікчемності договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили, що дане твердження контролюючого органу є суто припущенням, а доказів протилежного відповідачем не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.
Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.
У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, зобов'язання за договорами, укладеним між позивачем та УІ СП ТОВ "Сітіторг" згідно наявних в матеріалах справи первинних документів (акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки, платіжні документи) виконувались сторонами належними чином. При цьому судами встановлено, що для виконання обов'язків, які складають предмет договорів, виконавець (УІ СП ТОВ "Сітіторг") має право залучати третіх осіб.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.
З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України залишає касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій -без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 у справі № 2а/1570/2425/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К Голубєва
А.О. Рибченко