"21" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/18478/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - Смоковича М.І,
суддів: Кравцова О.В., Масло І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Коломия Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та перерахунок пенсії, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Управління Пенсійного фонду України в місті Коломия Івано-Франківської області на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2010 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2011 року,
У липні 2010 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Коломия Івано-Франківської області (далі -УПФУ в місті Коломия Івано-Франківської області або відповідач) про визнання дій неправомірними та перерахунок пенсії.
Вимоги обґрунтовувала тим, що через захворювання, пов'язане із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, її визнано інвалідом ІІІ групи. Крім того, статтею 14 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Закон № 796-ХІІ) її віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі цього Закону їй призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановами Кабінету Міністрів України.
Позивач стверджувала, що статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ встановлено, що вона має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір її пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій.
Просила поновити пропущений строк на звернення до суду; визнати неправомірною відмову УПФУ в місті Коломия Івано-Франківської області щодо перерахунку їй пенсії, зобов'язати відповідача перераховувати їй пенсію як інваліду ІІІ групи відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ, виходячи з розміру основної пенсії - 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, - 50 % мінімальної пенсії за віком; зобов'язати відповідача виплатити їй недоплачену суму заборгованості по виплаті пенсії за вказаний період; зобов'язати відповідача станом на 1 квітня 2010 року встановити їй пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, та проводити відповідні перерахунки, застосовуючи правила, передбачені статтею 67 Закону № 796-ХІІ.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УПФУ в місті Коломиї Івано-Франківської області щодо відмови в перерахунку пенсії по інвалідності ОСОБА_1 у відповідності до вимог статей 49, 50, 54, 67 Закону № 796-ХІІ, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано відповідача провести перерахунок і виплатити ОСОБА_1 пенсію у вигляді недоплаченої державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статей 49, 50,54, 67, 71 Закону № 796-ХІІ, за період з 1 січня 2002 року по 31 грудня 2005 року та за період з 13 вересня 2006 року до 31 березня 2010 року включно, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановленого Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму» на 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010 роки, із врахуванням проведених виплат на вказаний період. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2011 року постанову суду першої інстанції змінено. Зобов'язано УПФУ в місті Коломиї Івано-Франківської області провести перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком ОСОБА_1, як інваліду ІІІ групи, захворювання якої пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС згідно статей 49, 50, 53, 54, 67 Закону № 796-ХІІ, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 13 вересня 2006 року по 31 грудня 2008 року та з 22 травня 2008 року до 31 березня 2010 року. В решті рішення суду залишити без змін.
УПФУ в місті Коломиї Івано-Франківської області, аргументуючи свою касаційну скаргу численними порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».
Такі висновки суду відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є постраждалою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з аварією на ЧАЕС, її визнано інвалідом ІІІ групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ її віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Однак, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи допустив порушення норм процесуального права, не застосувавши до спірних правовідносин наслідки пропущення строку позовної давності, передбачені статтею 267 Цивільного кодексу України.
Апеляційний суд Івано-Франківської області, який переглянув цю справу, у своїй постанові від 14 березня 2011 року підтримав позицію суду першої інстанції та безпідставно залишив його рішення в цій частині без змін.
За правилами, встановленими статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до частин четвертої та п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав у квітні 2010 року і не навела поважних причин пропущення строку позовної давності, а відповідач наполягав на застосуванні статті 267 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає безпідставним задоволення її позовних вимог за період часу, який передував трирічному терміну до моменту її звернення до суду із позовною заявою.
Посилання судів попередніх інстанцій на статтю 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»колегія суддів не приймає до уваги, оскільки за нормами, які міститься в абзацах першому та другому пункту 16 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. При цьому положення Закону України «Про пенсійне забезпечення»застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
З урахуванням викладеного у судів були відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки вона до визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років безпосередньо не стосується.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що спір у цій справі виник у сфері публічно-правових відносин.
За нормами статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи те, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, а саме періодів, за які відповідачу слід зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1, з урахуванням наслідків пропущення нею строку позовної давності, що має значення для правильного вирішення справи, їх рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Коломия Івано-Франківської області задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2010 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2011 року в цій справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Кравцов
І.В. Масло