"24" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/89972/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників:
позивача:Жукова Ю.А.,
відповідача:Василика Р.А.,
третіх осіб:не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2011 р.
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 р.
у справі № 2а/0270/2615/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рахнянсько-Лісовий консервний завод»
до Державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області,
треті особи, які не заявляють позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітера-Плюс»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніфон Груп»
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рахнянсько-Лісовий консервний завод»(надалі -позивач, ТОВ «Рахнянсько-Лісовий консервний завод») звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області (надалі -відповідач, ДПІ у Шаргородському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2011 р. (суддя -Загороднюк А.Г.), залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Гонтарук В.М., судді: Сапальова Т.В., Смілянець Е.С.), позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.05.2011 р. № 0000122301, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 254 521,25 грн., з яких 203 617,00 грн. за основним платежем і 50 904,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача були надані письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводяться доводи в підтримку оскаржуваних рішень.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у Шаргородському районі проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Рахнянсько-Лісовий консервний завод»з питань дотримання податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентами-постачальниками за липень-вересень 2010 року, у ході якої встановлено ряд допущених позивачем порушень, зокрема: підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168-97/ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість») у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, статей 203, 215, 216, 228, 655, 656, 674 Цивільного кодексу України, у результаті чого ТОВ «Рахнянсько-Лісовий консервний завод»занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 203 617,00 грн., у тому числі: за липень 2010 року в сумі 48 580,00 грн., за серпень 2010 року у сумі 155 037,00 грн.
Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки від 07.04.2011 р. №84/23/32636767, позивачем було подано заперечення від 13.04.2011 р. № 253.
З урахуванням заперечень позивача відповідачем складено акт від 06.05.2011 р. № 118/23/32636767 про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Рахнянсько-Лісовий консервний завод»з питань формування податкового кредиту за рахунок ТОВ «Ітера-Плюс»та ТОВ «Юніфон Груп»за липень, серпень, вересень 2010 року. Висновки, викладені в акті перевірки від 06.05.2011 р. № 118/23/32636767, аналогічні висновкам, викладеним в акті перевірки від 07.04.2011 р. № 84/23/32636767.
За результатами перевірки ДПІ у Шаргородському районі було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.05.2011 р. № 0000122301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 254 521,250 грн. (за основним платежем -203 617,0 грн., за штрафними санкціями -50 904,25 грн.).
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог обґрунтованими та винесеними на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи, виходячи з наступного.
Згідно акту перевірки від 06.05.2011 р. № 118/23/32636767 відповідачем зроблено висновок про нікчемність договорів поставки позивача з контрагентами, а саме:
- з ТОВ «Ітера-Плюс»(договір від 01.07.2010 р. № 01/07-10) щодо поставки мазуту,
- з ТОВ «Юніфон Груп» (договору від 01.08.2010 р. № 01-08-10) щодо поставки мазуту, посилаючись на те, що вони укладені з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, чим порушують публічний порядок. Такий висновок представниками відповідача зроблено на підставі того, що на момент перевірки позивачем не були надані товарно-транспортні накладні від замовників перевезення з відмітками про навантаження-розвантаження, передачу та отримання мазуту, що свідчать про факт транспортування.
Однак така позиція відповідача не відповідає нормам Закону України «Про податок на додану вартість», що був спеціальним законом в сфері визначення, нарахування та сплати податку на додану вартість, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку, у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні за липень, серпень та вересень 2010 року, виписані ТОВ «Ітера-Плюс»та ТОВ «Юніфон Груп», були надані для перевірки посадовим особам та використані позивачем при заповненні декларації з податку на додану вартість і визначенні податкового кредиту у розмірі 203 617,0 грн. Крім того, цей факт знайшов своє відображення і в пункті 3 акта перевірки від 06.05.2011 р. №118/23/32636767.
Підставою для нарахування податкового кредиту, згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону, є податкова накладна, що одночасно являється податковим та розрахунковим документом.
Правовий аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, виданих продавцем товару, є достатньою, але не вичерпною підставою для внесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаного товару.
Судами попередніх інстанцій досліджено документи, що є в матеріалах справи, які підтверджують фактичне та реальне здійснення позивачем та його контрагентами вищевказаних господарських операцій та спростовують доводи відповідача про їх безтоварність, а також підтверджують правомірність формування податкового кредиту позивачем, а саме:
- договір з ТОВ «Ітера-Плюс»від 01.07.2010 р. № 01/07-10 щодо поставки мазуту;
- договір з ТОВ «Юніфон Груп»від 01.08.2010 р. № 01-08-10 щодо поставки мазуту;
- видаткові та податкові накладні за липень, серпень та вересень 2010 року, виписані ТОВ «Ітера-Плюс»та ТОВ «Юніфон Груп»;
- товарно-транспортні накладні;
- звіти про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами за липень 2010 року, серпень 2010 року і вересень 2010 року;
- акти списання мазуту за липень вересень 2010 року.
Дослідженими судами попередніх інстанцій доказами та обставинами справи підтверджено факт поставки товару, рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, наявність у всіх учасників правочинів спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (належної державної реєстрації як юридичних осіб та реєстрація платниками податку на додану вартість), а також встановлено наявність зв'язку між фактом придбання товару з понесенням витрат та використанням цих товарів у господарській діяльності. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість економічного змісту укладених угод, що вказує на добросовісність позивача як платника податків, а відтак спростовує доводи податкового органу щодо нікчемності даних правочинів у зв'язку з їх недоведеністю.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області залишити без задоволення.
2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2011 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 р. у справі № 2а/0270/2615/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис) Шипуліна Т.М.