"24" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/9196/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників:
позивача:Плескуна О.В.,
відповідача:Звичайної Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012 р.
у справі № 2а-1670/6253/11
за позовом Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод»(надалі -позивач, ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод») звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі -відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 р. (суддя -Є.Б. Супрун), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Т.С. Перцова, судді: С.П. Жигилій, Я.В. П'янов) позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 06.05.2011 № 0004382301/67; стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»3,40 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, за результатами якої 16.03.2010 складено акт №1264/23-308/05763814 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим платнику зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 у сумі 21 097 362,00 грн., що у свою чергу призвело до зменшення суми податку, яка підлягала бюджетному відшкодуванню за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 у розмірі 13 825 904,00 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за результатами перевірки (рядок 26 Декларації) на загальну суму 5 112 758,00 грн.
Не погоджуючись з висновками акта позивач надав заперечення на вказаний акт до контролюючого органу, у зв'язку з чим у період з 30.03.2001 по 19.04.2011 представниками Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»з питань, викладених у запереченнях. За результатами перевірки 27.04.2011 складено акт № 2596/23- 308/05763814.
В акті № 2596/23- 308/05763814 відображено порушення ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», через які позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 (рядок 21 Декларації) у сумі 11 365 961,00 грн., що у свою чергу призвело до зменшення суми податку, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 - рядок 25.1 Декларації (з урахуванням результатів акта позапланової невиїзної перевірки від 31.03.2011 №1824/23- 309/05763814) у розмірі 4 360 519,00 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за результатами перевірки (рядок 26 Декларації) на загальну суму 6 879 541,00 грн. (з урахуванням результатів акта позапланової невиїзної перевірки від 31.03.2011 №1824/23-309/05763814.
На підставі висновків акта від 16.03.2011 №1264/23-308/05763814 прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2011 №0004382301/67, яким ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 4 360 519,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 37 654,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що укладені між позивачем та його контрагентами договори, у період, що перевірявся, мали реальний характер, а сформований, за результатами їх виконання, податковий кредит не суперечить нормам податкового законодавства.
Так, судами встановлено, що однією з підстав для висновку про завищення позивачем податкового кредиту слугувало твердження відповідача про наявність розбіжностей у загальному розмірі 177 030 252,32 грн. між сумами податкових зобов'язань контрагентів позивача ТОВ «Альянс-7», ТОВ «Газопостач», ТОВ «Російський прокат», ПП «ПІАР КВАДРАТ», ТОВ «Світлодніпровське», ПП «ТК-Арматура ЛТД», ТОВ «АВВІ», ТОВ ТД «Лисичанський завод ГТВ», ПП «Ромб», МПП «Запоріжекологія», ЗАТ ВБК «Дніпро-інвест-буд», ТОВ «Інженерно-технічні системи», ТОВ «Мегаполіс 2001», ТОВ «Вінтком ЛТД», та податкового кредиту позивача, причиною якої, на думку, відповідача, є відсутність у підприємств-постачальників податкової звітності (податкових декларацій з податку на додану вартість) або визнання податкової звітності податковими органами як «недійсна»або «до відома».
Беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, суди зазначили про необґрунтованість таких висновків відповідача, з огляду на наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за договорами, укладеними з наступними контрагентами: ТОВ «Альянс -7»у сумі 1 701 813,00 грн. у квітні 2010 року за договором від 20.11.2008 № 45; ТОВ «Газ постач»у сумі 4 663 942,50 грн. у жовтні 2009 року - березні 2010 року за договором від 23.02.2009 № 63/09; ТОВ «Вінтком ЛТД»у сумі 716 025,67 грн. у березні - вересні 2010 року за договором від 21.09.2009 № 620; ТОВ «Мегаполіс 2001»у сумі 304 228,00 грн. у травні - вересні 2010 року за договором від 29.04.2009 № 432; ТОВ «Інженерно-технічні системи»- у сумі 295 308,28 грн. у липні - серпні 2010 року за договором від 14.10.2009 № 639; ЗАТ «ФБК Дніпро-інвест-буд»у сумі 204 313,50 грн. у грудні 2009 року за договором від 30.06.2008 № 34- 1-112 юр-200; МПП «Запоріжекологія»у сумі 33 200,00 грн. у серпні 2010 року за договором від 15.01.2010 № 15/01; ТОВ «Світло дніпровське»у сумі 5 386,67 грн. у квітні 2010 року за договором від 13.04.2010 № 520; ПП «Ромб»у сумі 3 615,00 грн. у серпні 2010 року за договором від 16.11.2007 №70; ТОВ «ТД Лисичанський завод ГАВ»у сумі 44 906,53 грн. у листопаді 2009 року - липні 2010 року за договором від 12.01.2009 № 6/2009; ТОВ «АВВІ»у сумі 3 270,00 грн. у серпні 2010 року за договором від 09.08.2010 № 25/5-173; ПП «ТК -Арматура»у сумі 3 944,23 грн. у вересні 2010 року за договором від 13.11.2008 №39; ПП «Піар квадрат»у сумі 6 733,34 грн. у червні 2010 року за договором від 27.05.2010 № 557; ТОВ «Російський прокат»у сумі 1 449,00 у вересні 2010 року за договором від 06.09.2010 №633.
Факт реальності здійснення господарських операцій за переліченими договорами повністю підтверджено наданими до матеріалів справи первинними документами (специфікаціями, накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання-передачі, виконаних підрядних робіт, підсумковими відомостями ресурсів).
Матеріалами справи підтверджено, що податкові накладні, виписані контрагентами ТОВ «Альянс-7», ТОВ «Газ постач», ТОВ «Вінтком ЛТД», ТОВ «Мегаполіс 2001», ТОВ «Інженерно-технічні системи», ЗАТ «ФБК «Дніпро-Інвест-Буд», МПП «Запоріжекологія», ТОВ «Світло дніпровське», ПП «Ромб», ТОВ «Світловодський машинобудівний завод», ТОВ «ТД Лисичанський завод ГАВ», ТОВ «АВВІ», ТОВ «ТК-Арматура ЛТД», ПП «Піар квадрат», ТОВ «Російський прокат», оформлені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак, є з урахуванням реальності відображених ними господарських операцій, є достатньою підставою для віднесення зазначених у них сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Що стосується посилання податкового органу на неточності у заповненні товарно-транспортних накладних, то, на думку судів, вони не спростовують факту транспортування товару, враховуючи підтвердження господарських операцій іншими (вище переліченими) первинними документами, та не впливають на формування позивачем податкового кредиту.
А відтак, суди дійшли правильного висновку, що встановлені обставини у справі, підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту за жовтень 2009 року вересень 2010 року.
Крім того, судами встановлено, що відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту за рахунок віднесення до його складу сум податку на додану вартість по взаємовідносинам із ПП «Авто-СВ-2009»та ПП «Альпарі-Т» , які, за твердженням Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області, не знаходяться за юридичною адресою. Крім того, відповідач вказаний висновок мотивував тим, що за фактом створення та використання суб'єкта господарювання ПП «Авто-СВ-2009»порушено кримінальну справу. Посилаючись на матеріали перевірки Балтської ОДПІ Одеської області, відповідач стверджує про нікчемність угоди між позивачем та ПП «Альпарі-Т». У зв'язку з чим, податковий орган вважає, що податкові накладні, виписані вказаними контрагентами, складені з порушенням вимог чинного законодавства та не є підставою для формування податкового кредиту.
Суди попередніх інстанцій вважають висновок помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи.
Зокрема, судами встановлено, що 15.10.2009 між позивачем та ПП «Авто-СВ-2009»укладено договір постачання автошин № 640. На викання умов договору ПП «СВ-Авто-2009»поставлено позивачу автошини відповідно до специфікацій № 1, 2 до вказаного договору, що підтверджується копіями подорожнього листа вантажного автомобіля від 26.10.2009 № 532940, прибуткових ордерів від 31.10.2009 № 37, від 20.11.2009 № 40, від 31.03.2010 № 8/134.
Факт оплати позивачем товару, згідно умов укладеного договору, підтверджено платіжними дорученнями від 29.10.2009 №25/9434, від 03.11.2009 № 25/9698, від 10.11.2009 №25/9970. Поставка контрагентом ПП «Авто- СВ-2009»товару відбулась у жовтні 2009 та листопаді 2009 року.
У свою чергу ПП «Авто-СВ-2009»виписало позивачу податкові накладні від 26.10.2009 № 35/1, від 13.11.2009 № 41/1.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 02.12.2009 між позивачем та ПП «Альпарі-Т»укладено договір № 679 на постачання наконечників зварювальних Мб х 1,4 х 25 у кількості 10 000 шт. та наконечників зварювальних М10 х 1,8 х 25 у кількості 60 000 шт.
Виконання умов договору підтверджено видатковими накладними рахунками фактурами, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, податковими накладними.
Як встановлено судами та не заперечувалося відповідачем, як ПП «Авто-СВ-2009», так і ПП «Альпарі-Т»на момент укладення згаданих договорів з позивачем були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
З огляду на фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що зобов'язання за спірними договорами купівлі-продажу між ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»та ПП «Авто-СВ-2009»і ПП «Альпарі-Т» були виконані у повному обсязі та належним чином, що було підставою вважати такі договори укладеними та такими, що мали реальний характер.
При цьому суди зауважили, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладено на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).
Отже, враховуючи наведені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»були виконані всі передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»умови для формування податкового кредиту в розмірі 33777,92 грн. у жовтні-грудні 2009 року та січні-березні 2010 року внаслідок здійснення господарських операцій з купівлі товарів у ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т».
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу викладеної норми вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.
В свою чергу, суди передніх інстанцій, визнаючи правомірним формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними операціями позивача з ПП «Авто-СВ-2009»та ПП «Альпарі-Т», надали поверхневу правову оцінку факту використання придбаних у вказаних контрагентів товарів у мажах власної господарської діяльності.
Зокрема, судам першої та апеляційної інстанцій у даному випадку необхідно було встановити зв'язок між придбаними товарами та господарською діяльністю позивача.
Водночас судам слід враховувати, що у разі, якщо придбані позивачем товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Що стосується висновку акта перевірки про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого за договорами факторингу із ПАТ «Класикбанк», у сумі 3 333 331,50 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.03.2010 між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»(Постачальник) та ТОВ «Укррослізинг»(Покупець) укладено договір поставки № 7610/010/005, за умовами якого Постачальник зобов'язався виготовити, поставити та передати у власність, а покупець оплатити та прийняти товар (головні вагони метро моделі 81-8021 та проміжні вагони метро моделі 81-7022), призначені для подальшої його передачі в лізинг КП «Київський метрополітен»(Лізингоодержувач). Загальна сума договору склала 199 999 890,00 грн.
У матеріалах справи наявні акти прийому-передачі, підписані посадовими особами Продавця (ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»), Покупця (ТОВ «Укррослізинг») та Лізингоодержувача (КП «Київський метрополітен») від 19.03.2010, 26.04.2010, 14.09.2010, 28.10.2010 та 07.12.2010.
Також судами встановлено, що між ПАТ «Класик банк»(Фактор) та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»(Клієнт) було укладено договори факторингу від 31.03.2010 № 01 та від 27.04.2010 № 02, за умовами яких Фактор зобов'язався надати грошові кошти (факторингове фінансування) у розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язався відступити Фактору своє право грошової вимоги до ТОВ «Укррослізинг», що виникло за договором поставки від 15.03.2010 № 7610/010/005, укладений між Клієнтом та ТОВ «Укррослізинг»(Боржник).
Сума права грошової вимоги, яка відступлена Клієнтом Фактору за Договором поставки, по кожному з укладених договорів факторингу, склала 39 999 978,00 грн.; сума грошових коштів, яка надавалася Фактором у розпорядження Клієнту, склала 39 999 978,00 грн.; за здійснення послуги з факторингу Клієнт зобов'язався перерахувати Клієнту плату у розмірі 8 333 328,75 грн., а також податок на додану вартість -1 666 665,75 грн., всього до сплати 9 999 994,50 грн. (по кожному з укладених договорів факторингу).
На виконання умов договорів факторингу сторонами підписано відповідні акти приймання-передачі послуг від 31.03.2010 № 1, від 27.04.2010 № 2, акти прийому-передачі документів (договір поставки, рахунок-фактура, накладні на відпуск готової продукції), ПАТ «Класикбанк»виписало позивачу податкові накладні на послуги з факторингу, від 31.03.2010 № 1 на суму податку на додану вартість 1 666 665,75 грн., та від 27.04.2010 № 5 на суму податку на додану вартість 1 666 665,75 грн.
Відповідач вважає безпідставним віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість у складі вартості послуг факторингу, оскільки, на його думку, немає економічної доцільності укладення договорів факторингу, а відтак, їх зв'язку із господарською діяльністю позивача.
Крім того, за твердженням відповідача, укладені позивачем договори факторингу є удаваними, та являють собою приховані договори кредитування, операції з якого у відповідності до підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а відтак, ПДВ, сплачене у ціні послуг ПАТ «Класикбанк», не підлягало включенню до складу податкового кредиту.
На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважають такі висновки відповідача помилковими, з огляду на наступне.
Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Відповідно до статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Положеннями статті 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Статтею 43 Господарського кодексу України встановлено принцип свободи підприємницької діяльності, згідно з яким підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Аналізуючи викладені норми, суди зазначили, що право визначати економічну доцільність або недоцільність певних господарських операцій законодавцем надано виключно платнику податків, а не органам державної податкової служби.
Крім того, позивачем надано достатнє обґрунтування економічної доцільності укладення договорів факторингу з метою отримання невідкладного фінансування для поповнення обігових коштів підприємства та підтримання роботи підприємства.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, отримані позивачем за договорами факторингу грошові кошти у розмірі 79 999 956,00 грн., використані у господарській діяльності ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», а саме на поповнення обігових коштів позивача.
Проте, наведені позивачем докази доцільності укладення спірних договорів факторингу (наявність значної кредиторської заборгованості, значна капіталомісткість виробництва, нагальна потреба невідкладних фінансових надходжень) не були враховані відповідачем при проведенні перевірки.
Також суди обґрунтовано відхилили твердження відповідача про те, що укладені позивачем договори факторингу насправді є договорами кредитування, з огляду на наступне.
У відповідності до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Колегія суддів зазначає, що за умовами договорів ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»із ПАТ «Класикбанк»грошові кошти, надані останнім у розпорядження позивача, поверненню не підлягали; розрахунок між сторонами договору здійснювався одразу, шляхом передачі права грошової вимоги, а не суми грошових коштів, та сплати винагороди замість процентної ставки.
За правилами статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до пункту 1.31 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість»продаж результатів робіт (послуг) будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію.
А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем було укладено саме договори факторингу, які за своєю правовою природою є договорами з надання послуг, а відтак, обмеження на включення сум податку на додану вартість за даними договорами, що випливають зі змісту підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», на спірні правовідносини не поширюються.
Отже, позивачем було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту та зараховано до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість коштів, сплачених у складі вартості послуг факторингу за договорами, укладеними із ПАТ «Класикбанк», на суму 3 333 331,50 грн.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що оскільки під час вирішення даної справи судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки господарським операціям позивача з ПП «Авто-СВ-2009»та ПП «Альпарі-Т», а наявні матеріали справи не дають можливості суду касаційної інстанції виокремити із складу загальної суми зменшення бюджетного відшкодування суми, яка пов'язана з вказаними правовідносинами, дана справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для правильного вирішення справи по суті.
Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
З огляду на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012 р. у справі № 2а-1670/6253/11 скасувати.
Справу № 2а-1670/6253/11 направити на новий розгляд.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис) Шипуліна Т.М.