Cправа № 2a-0770/1405/12
Рядок статзвітності № 10.3.4
Код 2
15 листопада 2012 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С.А.
при секретарі судового засідання - Лумей В.Г.
сторони в судове засідання не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, якою просить суд стягнути з відповідача 5625,00 грн. адміністративно - господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 30,51 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані наступним. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII, із змінами і доповненнями, для підприємств, установ і організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 ст. 19 Закону України № 875, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав звільнення від виконання обов'язку Закон не містить. Відповідачем подано до відділення звіт форми №10-ПІ річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2011 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2011 року середньооблікова кількість інвалідів становила 0 осіб. Згідно ст.20 Закону підприємства де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня 2012 року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2011 році становила 11250,00 грн. то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 11250,00 : 2 = 5625,00 грн. Однак відповідач до 15.04.2012 року, строк встановлений законом, самостійно не сплатив. Згідно ст. 20 Закону «Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування нені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк».
Станом на 14.05.2012р. строк прострочення платежу становить 27 днів, а отже пеня, при обліковій ставці НБУ 7.50% становить 30,51 грн., оскільки строк сплати збігається з вихідним (святковим) днем, то останнім днем граничного строку сплати вважається перший робочий день після вихідного (святкового) дня, а пеня нараховується, починаючи з другого робочого дня після вихідного (святкового) дня.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Однак, представником позивача через канцелярію суду було надано заяву, якою позивач просить суд розглядати справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю з мотивів наведених у позовній заяві та просить суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про дату час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень КАС України розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А оскільки сторони в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу не здійснюється.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 N 1434 є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).
Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.
Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону).
З огляду на викладене та відповідно до пункту 1 частини першої статті 3, пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.
Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач в позовній заяві доводив, що не дивлячись, що підприємцем подано до відділення звіт форми №10-ПІ річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік», однак в силу вимог ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, з якого випливає, що Відповідач вимогу Закону не виконав.
В ході судового розгляду, судом встановлено, що відповідачем подано до відділення Фонду звіт "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік" за формою державної статистичної звітності №10-ПІ поштова - річна за 2011 рік середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві Відповідача становила у звітному періоді 8 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 1 особа, у той час коли фактично у звітному році Відповідачем не було працевлаштовано жодної особи, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, що не заперечується позивачем, так як він зазначає в своєму позові.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в ході судового розгляду судом було зроблено відповідний запит до Берегівського міськрайонного центру зайнятості щодо подання відповідачем звітів форми 3 -ПН протягом 2011 року та щодо направлення осіб з обмеженими фізичними можливостями для можливості працевлаштування у відповідача.
13.11.2012 року судом отримано лист -відповідь №676 від 07.11.2012 року на вищезазначений запит, в якому зазначено, що відповідачем щомісячно подавались звіти форми 3 - ПН до Берегівського міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансій у відповідача для можливості працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, проте протягом січня-грудня 2011 року Берегівським МРЦЗ інваліди не направлялись до відповідача для можливості заповнення вакантних робочих місць, що підтверджується відповідним листом наявним в матеріалах справи.
Відповідно до частин другої, третьої статті 19 цього Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.
Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.
Аналіз положень чинного законодавства, дає підстави для висновку про те, що виключним обов'язком підприємства є вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, до яких належить створення в установленому порядку робочих місць інвалідів у межах нормативу та інформування органів державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до п.4.4 рекомендацій президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 року при розгляді даної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини:
- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;
- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);
- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;
- причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.
Постановою Верховного Суду України від 02 лютого 2010 року, що ухвалена у справі за № 10/03, викладено правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», яка полягає у наступному. Суди, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Відповідно до статті 161 частини 2 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду адміністративної справи.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" одним із з основних елементів вказаного правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися або за відсутності безпосереднього звернення інваліда для працевлаштування та враховуючи, що Позивачем і наданими матеріалами справи не доведено, що в діях або бездіяльності роботодавця є склад правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарської санкції.
Статтею 71 КАС визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Так як при розгляді справи встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення за невиконання нормативу робочих місць, а тому суд приходить до висновку, що є незаконною вимога позивача про застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача і в задоволенні даного позову слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 11, 70, 71, 72, 86, 160-163,254 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 5625,00 грн. адміністративно - господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 30,51 грн. пені -відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Гебеш С.А.