м.Вінниця
13 листопада 2012 р. Справа № 2-а-5243/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
Суддів: Альчука Максима Петровича
Поліщук Ірини Миколаївни
за участю:
секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича
представників позивача: Волошенюк О.В., Томенка Р.Д.
представників відповідача: Герасименка Д.А., Терепи С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС"
до: Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги мотивовані наступним. Посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо здійснення господарських операцій з ПСП "Каїсса", правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з вищевказаним контрагентом за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року. Так, перевіркою зроблено висновок про нікчемність правочинів на придбання олії соняшникової дезодорованої з посиланнями на висовки зустрічної перевірки підприємства -контрагена позивача, при цьому, не взято до уваги документів, які підтверджують реальність вказаних в податкових деклараціях операцій.
Позивач не погодєжується із висновками акту перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані рішення, вважає, що вони суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи та за таких обставин звернувся до суду з їх оскарженням.
Під час розгляду справи у Вінницькому окружному адміністративному суді представником позивача було заявлене клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи (т.4, а.с. 221-222).
05.10.2012 року на адресу суду надійшли висновки експертизи № 05-03/102, які спростовують висновки податкового органу, щодо заниження податку на прибуток за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року, заниження суми бюджетного відшкодування за червень 2009 року, завищення суми бюджетного відшкодування за період з серпня 2009 року по листопад 2009 року, завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2009 року, завищення дозволеної суми податкового кредиту за період з серпня 2008 року по жовтень 2009 року, завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 30.11.2009 року, заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити адміністративний позов.
Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на правильність висновків перевіряючого, викладених в акті перевірки.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та розглянувши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" взято на податковий облік в ДПІ м. Вінниці 26.11.1991 року за № 114/15-525. Позивач являється платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва № 1846641 від 06.03.2003 року виданого ДПІ у м. Вінниці.
Основним видом діяльності підприємства є виробництво прянощів та приправ, маргарину та аналогічних харчових жирів, мінеральних вод та прохолодних напоїв, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля з лотків та на ринках, діяльність автомобільного вантажного транспорту (т.1 а.с.21).
19.08.2010 року головним державним податковим ревізором-інспектором радником податкової служби ІІІ рангу Шаталюком С.В. та старшим державним податковим ревізором-інспектором радником податкової служби ІІ рангу Мельник О.В., на підставі направлення від 19.08.2010 року №1950/23 та від 22.10.2010 № 2710/23 було проведено позапланову документальну виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" з питань здійснення господарських операцій з ПСП "Каїсса", правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з вищевказаним контрагентом за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року.
Результати зазначеної перевірки знайшли своє відображення в акті №2508/23-01/13304871 від 02.11.2010 року. (т.1а.с. 117-131).
На підставі вищезазначеного акта перевірки ДПІ у м. Вінниці були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.11.2010 № 0001042310/0, якими визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 6050112,00 грн., №0001052310/0 - по податку на додану вартість у сумі 1514721,00 грн., №0001072310/0 - по податку на додану вартість у сумі 1300191,00 грн. (т.1 а.с. 132-134).
01.12.2010 року позивач оскаржив зазначені податкові повідомленні-рішення у адміністративному порядку до ДПІ у м. Вінниці, проте на час звернення позивача до суду, податковий орган не надав позивачу рішення про результати розгляду скарги.
За таких обставин, позивач звернувся до суду з оскарження вищезазначених рішень відповідача.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2010 року головним державним податковим ревізором-інспектором радником податкової служби ІІІ рангу Шаталюком С.В. та старшим державним податковим ревізором-інспектором радником податкової служби ІІ рангу Мельник О.В., на підставі направлення від 19.08.2010 року №1950/23, від 22.10.2010 № 2710/23 виданих ДПІ у м. Вінниці проведено позапланову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" з питань здійснення господарських операцій з ПСП "Каїсса", правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з вищевказаним контрагентом за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року.
За наслідками проведеної перевірки, відповідачем було складено акт №2508/23-01/13304871 від 02.11.2010 року, яким встановлено порушення п.п.7.7.1, 7.7.2, 7.7.3, 7.7.7 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.3.1 ст.3, п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства".
Як вбачається із висновків , викладених у акті перевірки, позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року на загальну суму 2891952 грн.; занижено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за червень 2009 року на 52173 грн.; завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за період з серпня 2009 року по листопад 2009 року; завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2009 року на 494841 грн.; завищено дозволену суму податкового кредиту за період з серпня 2008 року по жовтень 2009 року; завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 30.11.2009 року у сумі 435697 грн.; занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду.
Так, на сторінці 9 акту перевірки, у п. 3.1.1 зазначено, що попередньою перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року не встановлено його заниження, або завищення. Також, згідно акту попередньої планової перевірки від 26.02.2010 року № 63/2301/13304871 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року порушення щодо правильності формування валових витрат з ПСП "Каїсса" не відображено. ( т.1 а.с. 25-26).
Також із акту перевірки вбачається, що позивач надав до перевірки всі первинні документи, на підставі яких ним було віднесено до складу валових витрат придбання сировини ( олії рафінованої).
Крім того, на ст.17-22 акту перевірки податковим органом надається оцінка договорам купівлі-продажу, укладених між ТОВ підприємство "АВІС" та ПСП "Каїсса", на підставі яких здійснювались господарські операції (т.1 а.с.33-39).
Проте, надалі, перевіряючі у акті перевірки роблять висновок про те, що позивач протягом перевіряємого періоду здійсював операції з придбання товару, якого фактично не існувало, та посилаючись на положення Цивільного кодексу України, які регулюють договірні відносини купівлі-продажу, приходять до висновку про нікчемність вищезазначених правочинів.
Свої висновки податковий орган вмотивовує обставинами, викладеними у акті перевірки ДПІ у м.Херсоні № 1653/23-4/14115089 від 09.04.2010 про результати перевірки ПСП "Каїсса". Так, узазначеному акті містяться висновки про порушення котрагентом позивача "вимог цивільного законодавства в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах з покупцем ТОВ "АВІС" ".
Крім того, ще одним порушенням, яке на думку податкового органу вплинуло на правомірність формування валових витрат з вищезазначеним конрагентом, зазначено порушення ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (т.1 а.с.39).
Так, під час перевірки, на підтвердження факту переміщення товару та реальності здійснення господарських операцій, позивачем були надані товарно-транспортні накладні. Як вбачається із акту перевірки, у зазначених товарно-транспортних накладних замовником (платником) є "ПСП "Каїсса", вантажовідправником -"ЗАТ "Чумак", а вантажоодержувачем - ПСП "Каїсса". На думку податкового органу, зазначені документи не є документами, що призначені для оприбуткування, складського та бухгалтерського обліку для підприємства позивача. Тому, податковий орган робить висновок про те, що позивачем не доведено та не підтверджено належними документами виконання факту умов поставки, а господарські операції проведені без мети реального настання правових наслідків та з метою формування податкового кредиту для інших субєктів господарювання, а відтак, з посиланями на ст.202, 203, 215 та 216 Цивільного кодексу України приходить до висновку про нікчемніть та недійсність господарських операцій між позивачем та ПСП "Каїсса".
Суд, не погоджуючись з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено ст. 203 ЦК України, зокрема:
1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.
Як вбачається із акту перевірки, позивач використав в акті перевірки та адміністративному позові такий термін, як "нікчемний правочин". Проте згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Таким чином, позивачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не взято до уваги те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.
Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин , який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Позивач та його представники у судовому засіданні зауважили, що правочин є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійсними" зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акту перевірки однією із підстав визнання правочинів, укладеними між відповідачем та ПСП "Каїсса", нікчемним є висновки акту перевірки ДПІ у м.Херсоні № 1653/23-4/14115089 від 09.04.2010 про результати перевірки ПСП "Каїсса". Так, згідно даного акту, не підтверджується здійснення фінансово-господарських операцій між ПСП "Каїсса" та ПП "Муссон-2009" , ФОП ОСОБА_8, ПП "Фарас-Агротрейд" ПП ІБТ "Теза-А", "Ост-Вест-Компани АК , що в силу положень пп.1,2 ст.215 пп.1,5 ст.203 ЦК України є нікчемними та недійсними. Також, згідно вищезазначеного акту ДПІ у м. Херсоні , на ст.46 містяться висновки про порушення ПСП "Каїсса" "вимог цивільного законодавства в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах з покупцем ТОВ "АВІС" ".
Відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, діючого на момент виникнення правовідносин, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Пунктом 1.7 вказаного Порядку визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Розділом 2 Порядку визначений зміст акту перевірки.
Проте, у порушення вказаних норм, акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно невиконання фінансово-господарських зобовязань позивача щодо його конрагена, а викладені у ньому висновки не грунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Таким чином, висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі відповідних норм Цивільного кодексу України. При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення товариством у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав. Лише з наведених обставин висновки акту не можуть бути об'єктивними.
Разом з тим, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, суд виходив з того, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ - підприємство "АВІС" та ПСП "Каїсса" було укладено ряд договорів купівлі-продажу олії соняшникової рафінованої дезодорованої та додаткові угоди до них, що знайшло своє відбраження у акті перевірки та підтверджується матеріалами справи.
Так, договори № 30/07-01 від 30.07.2008 року, № 01/08-01 від 01.09.2008 року та № 19/08-02 від 19.09.2008 року є типовими. ( т.1 а.с.135-140).
Відповідно до п. 1.1 вищезаначених договорів, продавець - ПСП "Каїсса" зобовязувалось передати, а покупець - ТОВ "АВІС" зобовязувалось прийняти та оплати олію рафіновану дезодоровану згідно умов цього договору.
Відповідно до п.3.1 договорів доставка товару здійснюється транспортом продавця на склад покупця.
Крім того, між сторонами також був укладений договір купівлі-продажу № 21/08-01 від 21.08.2008 року, відповідно до умов якого постачання кожної окремої партії товару здійснювалось за додатковими угодами. Так, відповідно до п. 3.1 та 4.2 цього договору між позивачем та ПСП "Каїсса" було укладено 36 додаткових угод.
Суд констатує той факт, укладення додаткових угод не суперечить нормам цивільного законодавства та узгоджується з умовами основного договору.
Так, відповідно до п.4.2, 4.3 та п. 2 додаткових угод постачання товару здійснюється транспртом продавця на склад покупця.
Виконання зазначених договорів підтверджується видатковими та податковими накладними (т.2 а.с.40-119, 202-250; т.3 а.с.1-31), а також платіжними дорученнями про оплату товару.
Крім того, на підтвердження реальності виконання договорів, позиваче до матеріалів справи надано копії товарно-транспортних накладних (т.1 а.с.120-201). Податковий орган під час перевірки виявив, що вони не відповідають нормативним документа і зробив висновок про безтоварність операцій.
Суд критично ставиться до таких висновків податкового органу з огляду на наступне. Так, наявність товарно-транспортних накладних як підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей не впливає на формування податкового кредиту, оскільки, наявність товарно-транспортних накладних передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Таким чином, відсутність, а у даному випадку наявність невідповідностей під час заповнення такої накладної, само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.
У судовому засіданні представник позивача звернув увагу суду ще на одну обставину, яка підтверджує реальність здійснення зазначених операцій.
Так, у матеріалах справи містяться договори позивача з охоронною ПП "Ельба-Інвест", яка в свою чергу надає послуги по охороні виробничих площ підприємства позивача та веде журнал конролю за переміщенням транспорту по ввозу та вивозу матеріальних цінностей. У зазначеному журналі містяться відомості про отримання олії рафінованої дезодорованої із м. Каховка від ЗАТ "Чумак" за реквізитами, зазначеними у товарно-транспортих накладних ( т.4 а.с.32-55).
Крім того у матеріалах справи містяться копії головної книги, оборотно-сальдових відомостей, журналів ордерів, карток- рахунків, аналіз рахунків за відповідні періоди 2008 та 2009 років, які підтверджують відображення зазначених операцій у бухгалтерському обліку товариства, а як наслідок і їх реальність.
В свою чергу порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Законом України "Про податок на додану вартість" (чинним на момент вчинення правочинів). За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 даного Закону, податковий кредит - це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання у господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включається до складу податкового кредиту.
Водночас, як вже зазначалось, суду надані копії наступних документів: договорів купівлі-продажу олії соняшникової рафінованої дезодорованої, додаткових угод, видаткових та податкових накладних , товароно-транспортних накладних.
Таким чином, в матеріалах справи наявні всі первинні документи, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік - обов'язковий вид обліку, який ведеться підприємством (стаття 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"). Податкова звітність ґрунтується саме на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи, в даному випадку, надано на підтвердження всіх господарських операцій, кожна з яких свідчить про реальність проведених господарських операцій між ТОВ - підприємство "АВІС" та ПСП "Каїсса".
Так, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, встановлює, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснювальних як компенсація вартості товарів (робот, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Як вбачається із матеріалів справи, основним видом діяльності підприємства є виробництво прянощів та приправ, маргарину та аналогічних харчових жирів, мінеральних вод та прохолодних напоїв, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, а тому витрати понесені ТОВ - підприємством "АВІС" на придбання олії соняшникової рафінованої дезодарованої у ПСП "Каїсса" правомірно відображені в бухгалтерському обліку товариства, а сплачені суми податку на додану вартість у складі вартості товару віднесено до податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних.
Крім того, у матеріалах справи місяться висновки судово-бухгалтерської експертизи, яка була призначена з метою встановлення правомірності формування позивачем валових витрат з ПСП "Каїсса" за період 01.07.2008 року по 31.12.2009 року, а також підтвердження або спростування доводів податкового органу про завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаний період з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду.
Так, відповідно до виновку експертизи, в матеріалах справи та в додатково наданих судом на дослідження доказах наявні документи, що підтверджують здійснення ТОВ підприємством "АВІС" валових витрат за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р. в загальній сумі 11567811 грн., у тому числі за III квартал 2008 року у сумі 2613035 грн., за IV квартал 2008 року в сумі 2436034 грн., за II квартал 2009 року в сумі 2802359 грн., за III квартал 2009 року в сумі 2942282 грн., за IV кватрал 2009 року 774101 грн., а тому заниження податку на прибуток за вказаний період на суму 2891952 грн. щодо господарських операцій, здійснених ТОВ-підприємством "АВІС" з ПСП "Каїсса" у перевіреному ДПІ у м. Вінниці періоді з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року документально не підтверджується.
Також, завищення ТОВ-підприємством "АВІС" заявленої суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за серпень 2009 року на 316526 грн. за вересень 2009 року на 162268 грн, за жовтень 2009 року на 175292 грн, за листопад 2009 року на 398052 грн (в тому числі на 246788 грн за результатами виїзної позапланової перевірки з питань достовірності шя суми бюджетного відшкодування за період з 01 жовтня 2009 року, акт від 22 квітня 2010 року № 157/0701/13304871) документально не підтверджується.
Крім того, документально не підтверджується завищення позивачем суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов"язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2009 року на 494841 грн, встановлене в акті перевірки № 2508/23-01/13304871 від 02 листопада 2010року .
Так, даними бухгалтерського та податкового обліку товариства підтверджується віднесення сум податку на додану вартість по податкових накладних, одержаних від ПСП "Каїсса" до податкового кредиту за серпень 2008 року на 16797 грн, за вересень 2008 року на 326874 грн, за жовтень 2008 року на 17466676 грн, за листопад 2008 року на 341067 грн, за травень 2009 року на 494841 грн, за липень 2009 року на 316526 грн, за серпень 2009 року на 162268 грн, за вересень 2009 року на 175293 грн, за жовтень 2009 року на 154820 грн. по придбаній олії рафінованій дезодорованій.
Також, висновками експерта спростовується висновок податкового органу про завищення позивачем дозволеної суми податкового у за серпень 2008 року на 167197 грн, за вересень 2008 року на 326874 грн., за жовтень 2008 року на 174676 грн, за листопад 2008 року на 341067 грн, за травень 2009 року на 494841 грн, за липень 2009 року на 316526 грн, засерпень 2009 року на 162268 грн, за вересень 2009 року на 175293 грн, за жовтень 2009року на 154820 грн.
Крім того, висновки податкового органу щодо завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року на 435697 грн, в тому числі за жовтень 2009 року на суму 243232 грн, за листопад 2009 року на суму 192465 грн також не знайшли свого документального підтвердження.
Також, документально не підтвердились висновки відповідача про заниження ТОВ підприємством "АВІС" суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від"ємного значення попереднього звітного періоду (ряд.27 податкової декларації з ПДВ) на 1009814 грн. в тому числі за серпень 2008 року на 167197 грн, за вересень 2008 року на 326874 грн, за жовтень 2008року на 174676 грн, за листопад 2008року на 341067грн (п. 4.5 розділу 4 "Висновки"акту перевірки №2508/23-01/13304871.
Крім того, у судовому засіданні 13.11.2012 року представник позивача надав суду копії постанов від 10.08.2011 року Комсомольського районного суду м. Херсона у справах № 4-625/11, 4-623/11 та 4-622/11, які набрали законної сили та містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Представники відповідача проти залученння згаданих постанов у якості доказів не заперечували.
Як вбачається із зазначених постанов, у ході проведення перевірки прокуратурою Херсонської області встановлено, що у таких покупців як ПСП "Каїсса", ЗАТ "Чумак", ТОВ "Поділляарготранс" в є наявності товарно-транспортні гакладні, які підтверджують здійснення поставки товару. Також, у зазначених постановах суд приходить до висновку , що службовими особами ДПІ у м. Херсоні висновки про нікчемність правочинів між ПСП "Каїсса" та його покупцями зроблено без дослідження обставин транспортування товару. Такж, суд зазначив, що не може бути підставою для визначення податкового зобовязання позивачу порушення податкового законодавства іншими котрагентами по ланцюгу постачання.
Таким чином, вищезазначеними постановами Комсомольського районного суду м. Херсона встановлені обставини, які спростовують довиди податкового органу про відсутність у ТОВ "Поділляагротранс" товарно-транспортних накладних, а також те, що правочини мід позивачем та ПСП "Каїсса" є нікчемними.
Відтак, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення товариством валових витрат та податкового кредиту за господарськими угодами із ПСП "Каїсса" за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009р., не можливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 3,40 грн. судового збору, 35207,00 грн. за проведення економічної експертизи, а тому данні суми мають бути стягнуті на його користь з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати нечинними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 12 листопада 2010 року № 0001042310/0, №0001052310/0, №0001072310/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" судові витрати, шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддів: Альчука Максима Петровича
Поліщук Ірини Миколаївни