ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-34/12323-2012 07.11.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Сервіс Л"
до 1) Публічного акціонерного товариства "Комфорт-Сервіс"
2) Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"
про визнання недійсною додаткову угоду №4 від 21.04.2010 року
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача 1- не з'явився;
від відповідача 2 - Презлята С.З., представник за довіреністю.
У вересні 2012 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Сервіс Л" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Комфорт-Сервіс" (далі -відповідач-1 або ПАТ «Комфорт-Сервіс»), Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі -відповідач-2 або ПАТ «ВТБ Банк») про визнання недійсним додатку №4 до договору про передачу активів від 21.04.2010.
Позивач вважає, що положення додаткової угоди №4 від 21.04.2010 ставлять ПАТ «Комфорт-Сервіс»у вкрай невигідних умовах, а враховуючи те, що ПАТ «Комфорт-Сервіс» водночас зазнав тяжких обставин, то кредитний договір в частині змін, внесених угодою №4 від 21.04.2010 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.
На обґрунтування позовних вимог позивач також зазначає, що:
- зі сторони Позичальника додаткова угода №4 від 21.04.2010 не підписана та не завірена печаткою; повноваження Банку не підтверджені (відсутня нотаріальна довіреність);
- п.п. 4.3.11.1, 4.3.2 Кредитного договору у редакції Додаткової угоди №4 від 21.04.2010 нав'язують придбання додаткових послуг в конкретно визначеного суб'єкта, передбачає односторонню зміну умов договору;
- приписом п. 6 ст. 1056-1 ЦК України (враховуючи зміни внесені Законами України №661 від 12.12.2008, №1822 від 21.01.2010, №3795 від 22.09.2011) встановлено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки, чого вказано не було;
- тяжкість обставин також підтверджується світовою фінансовою кризою в Україні, що ж суттєвою зміною обставин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2012 порушено провадження у справі № 5011-34/599-2012 та призначено розгляд справи на 01.10.2012.
У поданому до суду відзиві відповідач-2 заперечив проти позову з підстав його необґрунтованості та безпідставності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
07.12.2007 між Відкритим акціонерним банком ВТБ Банк та Відкритим акціонерним товариством "Комфорт-Сервіс", було укладено кредитний договір №49/01/07 (далі -Кредитний договір).
Згідно із пунктом 1.1 Кредитного договору предметом Кредитного договору є надання Банком Позичальнику грошових коштів (кредит) на таких умовах: сума кредиту -2 000 000 дол. США; строк кредитування -до 05 грудня 2014 року; відсотки за користування кредитом - 12 відсотків річних.
Додатком №1 до Кредитного договору визначений графік погашення заборгованості по кредитному договору.
18.08.2008 внесені зміни до умов Кредитного договору, викладено в іншій редакції п.4.5.
03.10.2008 відповідачами укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Кредитного договору, відповідно до якої змінено відсоткову ставку з 12% річних на 14% річних.
22.04.2009 відповідачами укладено Додаткову угоду 2 про внесення змін до кредитного договору, відповідно до якої змінено п.1.1 Кредитного договору, а саме визначено, що відповідно до п.1.1 предметом Кредитного договору є надання Банком Позичальникові грошові кошти (кредиту) у вигляді кредитної лініях на таких умовах: сума кредиту -2 000 000 дол. США; строк кредитування -до 05.12.2014; відсотки за користування кредитом -14% річних. При цьому в період до 01.09.2009 лінія є відновлювальною, з 01.09.2009 лінія є невідновлювальною. В межах кредитного договору допускається видача траншу в розмірі 30 768 дол. США.
Крім того, визначені сторонами рахунки для обліку кредитної заборгованості та визначена мета отримання кредиту, а саме для придбання земельної ділянки та фінансування поточної діяльності.
Визначений порядок перерахування плати за користування кредитом на відповіді рахунки.
Пункт 8.2, п.4.8., 4.9. викладені в новій редакції. Визначено новий графік погашення заборгованості.
30.09.2009 відповідачами було укладено Додаткову угоду №3 про внесення змін до Кредитного договору, відповідно до якої пункт 1.1 Кредитного договору викладений в новій редакції, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що предметом кредитного договору є надання Банком Позичальнику грошових коштів (кредиту) у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на таких умовах: сума кредиту -2 000 000 дол. США, строк кредитування -по 05.12.2014, плата за користування кредитом -14% річних.
Даною угодою також визначені рахунки для обліку кредитної заборгованості, визначений порядок та графік погашення кредитної заборгованості.
21.04.2010 відповідачами укладена Додаткова угода №4 до Кредитного договору відповідно до якої сторони виклали кредитний договір №49/01/07 від 07.12.2007 у новій редакції.
Звертаючись до суду з позовними вимогами позивач просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 21.04.2010 до Кредитного договору №49/10/07 від 01.12.2007, якою кредитний договір викладено в новій редакції.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до положень частини 1 статті 638 ЦК України істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пункту 8 статті 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Згідно з статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
За умовами частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, договірні зобов'язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.
Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови наведені в частині 2 статті 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору.
Структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Правомочність вказаних правових висновків підтверджується і Верховним Судом України (у постанові від 05.02.2008 у справі № 22/268), і Національним банком України (у листі від 18.08.2004 № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності»).
Укладаючи Кредитний договір та Додаткову угоду №4 від 21.04.2010 в якій кредитний договір викладено в новій редакції сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Посилання позивача на те, що Додаткова угода № 4 зі сторони Позичальника не підписана не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується наявністю підпису Позичальника скріпленого печаткою на вказаній оспорюваній додатковій угоді, належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи, а оригінал якої досліджувався судом у судовому засіданні.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 233 ЦК України визначаються правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, за якою правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
ПАТ «Комфорт-сервіс»є юридичною особою, яка діє в організаційно-правовій формі - акціонерне товариство, а отже позивач здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, яка є підприємництвом.
Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі: самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику та ін.
Отже, в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власник ризик, а тому, користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків укладення відповідних правочинів та самостійно нести власний комерційний ризик несприятливих наслідків, що можуть настати в результаті таких правочинів.
Пунктом 14 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 зокрема зазначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім"ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти таких правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було в вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Позивачем не надано доказів того, що на момент укладення спірних угод позичальник перебував у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалось у відсутності коштів для нормального ведення господарської діяльності, чи для нього існувала загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин.
Посилання позивача на положення пункту 6 статті 1056-1 ЦК України (в редакціях внесених Законами України №661 від 12.12.2008, №1822 від 21.01.2010, №3795 від 22.09.2011) суд не бере до уваги, оскільки стаття 1056-1 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення оспорюванної додаткової угоди не передбачала обов'язку Банку визначати максимальний розмір процентної ставки.
Пунктом 28 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 визначено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.
Жодних змін в односторонньому порядку до кредитного договору не вносилось, та право внесення таких змін не передбачалося жодною із додаткових угод, укладених з Позичальником.
Таким чином, всупереч вимогам, передбаченим статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач не навів жодних фактів, та не надав доказів, що підтверджують вчинення спірних угод з боку відповідача-1 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.
З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
З огляду на відмову у позові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.11.2012
СуддяР.Б. Сташків