"12" листопада 2012 р. Справа № 5011-32/908-2012
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіПрокопанич Г.К.,
суддівВладимиренко С.В.,
Євсікова О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 р. (головуючий суддя: Майданевич А.Г., судді: Гаврилюк О.М., Мальченко А.О.)
на рішенняГосподарського суду міста Києва від 08.06.2012 р. (головуючий суддя: Підченко Ю.О., судді: Любченко М.О., Капцова Т.П.)
у справі№ 5011-32/908-2012 Господарського суду міста Києва
за позовомДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Укроборонсервіс"
доМіністерства оборони України
провчинення певних дій,
за участю представників
позивачаМогильна Я.Я.,
відповідачаГомон О.О.,
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Міністерства оборони України ук?ласти Додаткову угоду на пере?дачу Дочірньому підприємств?у Державної компанії «Укрспецекспорт»- Державному підпри?ємству «УКРОБОРОНСЕРВІС» на ут?илізацію боєприпасів на умов?ах, визначених Генера?льним договором № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 р., з п?ереліком боєприпасів, визнач?ених Специфікацією ( Додаток №? 1 до позовної заяви), та відповідно до наданого проекту вказаної Додаткової угоди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2012 р. у справі № 5011-32/908-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 р., позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" до Міністерства оборони України про вчинення певних дій задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 6 ЦК України та ст. 19 Конституції України. Скаржник стверджує, що судами не взято до уваги фактичну відсутність у відповідача правових підстав для передачі вищевказаних боєприпасів позивачу.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.12.2004 р. між Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним підприємством "Укроборонсервіс" (далі - виконавець) та Міністерством оборони України (далі - замовник) було укладено генеральний договір № 220/2793-Д29-3.3/1418 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався, маючи відповідний дозвіл, з дотриманням необхідних заходів безпеки, виконати роботи, пов'язані з утилізацією 300.000 тонн боєприпасів Збройних Сил України, непридатних для подальшого використання і зберігання (далі -вироби), та реалізувати отримані в ході виконання робіт продукти утилізації на умовах комісії. Номенклатура та кількість виробів наведена у додатку № 1 до договору і може уточнюватися в процесі роботи.
Терміни та порядок виконання робіт визначено сторонами у пункті 2.1 та 2.2 договору. Факт проведення робіт за договором підтверджується сторонами відповідно до вимог пункту 2.4 шляхом складення актів приймання-здачі виконаних робіт за формами, визначеними у додатку № 2, та в терміни і порядку, визначеними додатковими угодами. Фінансування та вартість робіт визначена сторонами згідно з пунктом 3.1 договору.
Відповідно до п. 4.1 договору замовник зобов'язався щорічно укладати додаткові угоди з виконавцем на виконання робіт з утилізації виробів.
За умовами 4.3 генерального договору відповідач зобов'язався згідно з додатковими угодами на виконання робіт передати позивачу вироби на утилізацію за нарядами, що видаються не пізніше 10 діб з моменту підписання додаткових угод.
Між сторонами було укладено три додаткові угоди: додаткова угода № 1 УБПС-Д/У 29-6.22/805 від 05.10.2005 р., додаткова угода № 2 УБПС-Д/У 29-6.22/1309 від 26.12.2005 р., додаткова угода № 3 УБПС-Д/У 29-6.22/1310 від 26.12.2005 р.
На підставі виданих нарядів боєприпаси на утилізацію в повному обсязі у встановлені календарним планом строки (до 01.01.2007 р.) передані позивачу не були.
Міністерство оборони України з посиланням на ст. 66 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" повідомило позивача про зупинення з власної ініціативи дії генерального договору № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 р. та додаткових угод до нього листами № 256/4/1224 від 26.07.2006 р. та № 252/2653 від 11.09.2006 р. Підставою зупинення договору за приписами вказаної статті визначено заборону проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, в тому числі шляхом проведення взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних вимог у фінансових установах тощо.
У липні 2007 року позивач звернувся з позовною заявою до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача пені та зобов'язання передати непридатні для подальшого використання боєприпаси для виконання позивачем робіт з комплексної утилізації за генеральним договором № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 р.
Між позивачем і відповідачем 19.08.2008 р. підписано мирову угоду, за якою Міністерство оборони України зобов'язалось виконати умови Генерального договору №220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 р. та забезпечити видачу боєприпасів, зазначених в додатку № 2 до мирової угоди.
В результаті проведення робіт з утилізації боєприпасів відповідно до додаткових угод № 2 та № 3 затратна частина позивача значно перевищила вартість надходжень від реалізації продуктів утилізації боєприпасів.
Пунктом 4.6 додаткових угод № 2 та № 3 до договору визначено, що у разі перевищення вартості робіт з комплексної утилізації боєприпасів, витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції утилізації, та комісійної плати над загальною сумою вартості реалізації продуктів утилізації, рішення про компенсацію різниці оформляється сторонами окремо додатковою угодою шляхом передачі на утилізацію додаткової номенклатури боєприпасів.
Відповідач відмовляється від укладення такої додаткової угоди, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору підряду (виконання робіт).
Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (виконавець) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Нормами статті 638 Цивільного кодексу України регламентовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Необхідність укладення додаткової угоди, проект якої надано позивачем, підтверджено фактичними обставинами справи та поданими доказами, кореспондується з положеннями статті 187 ГК України, згідно з якою спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Сторонами підтверджено наявність у місці знаходження номенклатури та кількості виробів, що підлягають утилізації в період з 22.03.2012 р. по 29.03.2012 р. За наслідками перевірки було складено акт від 05.04.2012 р., з якого вбачається, що вироби, наведені у додатку до позовної заяви, непридатні для подальшого використання і підлягають утилізації.
Відповідно до вимог ст. 181 ЦК України передбачено порядок укладення господарських договорів, в тому числі додаткових угод до них.
На думку колегії суддів, суди, встановивши фактичну наявність основного зобов'язання, яким є генеральний договір, обґрунтовано визнали посилання відповідача на припинення зобов'язань хибним, адже виконання сторонами мирової угоди від 19.08.2008 р. не тягне за собою припинення дії основного договору, оскільки обов'язки за ним не виконанні відповідачем у повному обсязі. Строк дії договору не закінчився, його не розірвано, не визнано недійсним тощо, а тому вказаний договір діє до повного виконання сторонами його умов.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом відповідно до вимог ст. 598 ЦК України. Господарське зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином у випадках, передбачених ст.ст. 202-205 ГК України.
Таким чином, судами вірно встановлено, що договір та додаткові угоди до нього є чинними, а посилання відповідача на зупинення його дії спростовується тим, що заборона застосування у господарських відносинах певної форми розрахунків не є форс-мажорними обставинами, як це зазначено у розділі 6 договору, і які надають право сторонам зупинити дію правочину (винятком є обставини для його розірвання, встановлені пунктом 6.6 договору).
Крім того, судами встановлено, що на виконання умов пунктів 3.2, 11.3 договору сторонами не проведено остаточної звірки розрахунків відповідно до форми, визначеної у додатку № 3 договору. Позивачем, у свою чергу, дотримано порядок внесення змін до спірного договору, надіслано на адресу відповідача проект додаткової угоди № 5, який відповідач не прийняв, у встановлений законом строк до суду не звернувся.
Відповідно до пункту 4.6 додаткових угод № 2 та № 3 до договору у випадку перевищення вартості робіт з комплексної утилізації боєприпасів, витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції утилізації, та комісійної плати над загальною сумою вартості реалізації продуктів утилізації, рішення про компенсацію різниці оформляється сторонами окремо додатковою угодою шляхом передачі на утилізацію додаткової номенклатури боєприпасів.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи положення ст. 599 ЦК України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого та апеляційного судів про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 р. у справі № 5011-32/908-2012 -без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
суддіС.В. Владимиренко
О.О. Євсіков