"13" листопада 2012 р. Справа № 13/156
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Плюшка І.А.,
суддівКочерової Н.О., Самусенко С.С.,
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.09.2012 р.
у справі№ 13/156 господарського суду міста Києва
за позовомпублічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Мангуст-Безпека",
третя особа - ОСОБА_4,
провідшкодування шкоди в порядку регресу
за участю представників сторін:
від позивача: Бабчинецер К.Є., дов. від 23.12.2011
від відповідача: Саченок В.О., дов. від 22.06.2012
від третьої особи: не з'явились
У березні 2010 року відкрите акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в особі Центральної філії ВАТ "УСК "Дженералі Гарант", звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мангуст-Безпека" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 15 815,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що виплативши страхувальнику відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу страхове відшкодування, він зазнав збитків та набув відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" права зворотної вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток, якою є відповідач, як роботодавець винної у скоєнні ДТП особи та який зобов'язаний відповідно до ст.ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України відшкодувати матеріальну шкоду -суму виплаченого страхового відшкодування та витрати на проведення автотоварознавчої експертизи.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. (суддя Курдельчук І.Д.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Мангуст-Безпека" на користь відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в особі центральної філії ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" 15815, 26 грн. заборгованості, 158,15 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012р. (судді: Шипко О.М., -головуючий, Скрипка І.М., Остапенко О.М) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мангуст-Безпека" задоволено. Рішення місцевого господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мангуст - Безпека" 830 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що автомобіль ВАЗ 2107, д.н. НОМЕР_1, на момент вчинення ДТП не був у володінні відповідача, а перебував в оренді іншої юридичної особи, а водій зазначеного автомобіля, визнаний відповідно до постанови суду винним у вчиненні ДТП, не був працівником відповідача, а перебував у трудових правовідносинах із ПП "Булат- 2003".
В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 15.12.2006р. між відкритим акціонерним товариством страховою компанією "Гарант-АВТО", (перейменовано на ВАТ "УСК "Дженералі Гарант") (страховик, позивач) та ОСОБА_9 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності (поліс № 19-3380167). Застрахованим транспортним засобом за цим полісом є автомобіль марки Honda Accord 2.4, д.н. НОМЕР_2.
08.02.2007р. в м. Києві на пр. 40-річчя Жовтня, 70 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля Honda Accord 2.4, д.н. НОМЕР_2, під керуванням власника -ОСОБА_9 та автомобіля ВАЗ 2107, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль Honda Accord 2.4, д.н. НОМЕР_2.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.02.2007р. у справі № 3-6314/8,2007р. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17, 00 грн.
На виконання умов договору добровільного страхування транспортного засобу № 19-3380167 від 15.12.2006р. позивачем виплачено власнику застрахованого автомобіля Honda Accord 2.4, д.н. НОМЕР_2, страхове відшкодування у сумі 15 445, 26 грн., що
підтверджується платіжним дорученням № 1827 від 14.03.2007р. Крім того, позивачем сплачено 370,00 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження, що підтверджується платіжним дорученням № 3658 від 24.05.2007р.
Позивач, вважаючи, що шкоду застрахованому автомобілю Honda Accord 2.4, д.н. НОМЕР_2, було завдано з вини працівника відповідача, звернувся до останнього з претензією. Однак, відповіді на претензію відповідач не надав, виплачене страхове відшкодування не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, після сплати своєму страхувальнику страхового відшкодування за завдану внаслідок ДТП шкоду автомобілю Honda Accord 2.4, д.н. НОМЕР_2, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, винною у скоєнні 08.02.2007р. ДТП особою відповідно до Постанови Голосіївського районного суду від 22.02.2007р. у справі № 3-6314/8,2007р., є водій автомобіля ВАЗ 2107, д.н. НОМЕР_1, - ОСОБА_4
Вина є умовою відповідальності за правопорушення. Відповідно частини другої ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відповідальності, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У зв'язку з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що 01.01.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Мангуст-Безпека" (орендодавець) та приватним підприємством "Булат-2003" (орендар) укладено договір оренди транспортного засобу, відповідно до умов якого орендавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування транспортний засіб -автомобіль ВАЗ 2107, д.н. НОМЕР_1.
Пунктом 6 вказаного договору оренди транспортного засобу сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання, тобто з 01.01.2007р. і діє до 31.12.2007р.
Крім того, судом також встановлено, що відповідно до наказу ПП "Булат-2003" № 27-к по особовому складу від 24.11.2006р., копія витягу з якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_4 з 23.11.2006р. прийнято на посаду водія ПП "Булат-2003" за сумісництвом з випробувальним терміном 1 місяць. Наказом ПП "Булат-2003" № 31-к по особовому складу від 30.07.2007р., копія витягу з якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_4 звільнено з 01.08.2007р. з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Відтак, на підставі зазначених доказів судом встановлено, що станом на 08.02.2007р. (дата виникнення ДТП) водій автомобіля ВАЗ 2107, д.н. НОМЕР_1, ОСОБА_4 не був працівником ТОВ "Мангуст-Безпека", а перебував у трудових правовідносинах із ПП "Булат- 2003".
Відтак, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач на момент виникнення ДТП не був ні володільцем автомобіля ВАЗ 2107, д.н. НОМЕР_1, ні роботодавцем особи винної у вчиненні 08.02.2007р. дорожньо-транспортної пригоди, що не передбачає відповідальності відповідача відповідно до частини 1 ст. 1172 та частини 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що відповідач не є особою відповідальною за заподіяний автомобілю Honda Accord 2.4, д.н. НОМЕР_2 збиток в результаті його пошкодження під час ДТП, оскільки відповідач довів належними та допустимими доказами, що на момент виникнення ДТП автомобіль ВАЗ перебував в оренді у іншої юридичної особи, а водій зазначеного автомобіля, що є винним у спричиненні ДТП (ОСОБА_4) перебував трудових відносинах з ПП "Булат-2003", а не з відповідачем.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Однак, позивач будь-яких доказів на спростування обставин, викладених вище, не надав.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Посилання скаржника на порушення норм процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012р. у справі № 13/156 без змін.
Головуючий І. Плюшко
Судді Н. Кочерова
С. Самусенко