Головуючий у 1-й інстанції: Сингаївський О.П.
Суддя-доповідач:Бондарчук І.Ф.
іменем України
"03" травня 2012 р. Справа № 2а-17/12
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Бондарчука І.Ф.
суддів: Моніча Б.С.
Хаюка С.М.,
при секретарі Феськовій М.Ю. ,
за участю сторін
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "07" лютого 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Житомирської міської ради про визнання протиправним рішення міської ради та скасування державного акту про право власності на землю ,
У липні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення 32 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 29.05.2009р. №986 в частині передачі ОСОБА_4 у безоплатну власність земельної ділянки площею0,0667 га, з цільовим використанням - для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 площею 0,0667 га від 17.07.2009 р. №010920900469, виданий на ім'я ОСОБА_4 Позовні вимоги обгрунтовував тим , що оскаржуване рішення прийняте із значними порушеннями Земельного кодексу України.
Постановою Корольовського районного суду м.Житомира у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст.195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того , що оскаржуване рішення прийнято у відповідності з вимогами діючого законодавства, в межах компетенції органу місцевого самоврядування та на підставі угод про порядок використання та розпорядження спільною земельною ділянкою, укладених між співвласниками будинковолодіння, у тому числі позивачем, а тому правові підстави для скасування оскаржуваного рішення Житомирської міської ради відсутні.
Проте , з таким висновком суду погодитися не можна , виходячи з наступного .
Встановлено , що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору про поділ житлового будинку від 24.02.2009 року.
У власності позивача, також знаходиться земельна ділянка площею 0,0176 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за цією ж адресою на підставі державного акту про право приватної власності на землю від 01.12.1998 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів про право приватної власності на землю за № 4297 .
Відповідач являється власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору про поділ житлового будинку від 24.02.2009 року.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12.11.1998 р. № 538 (п.13 додатку 1) за домоволодінням АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 0,0843 га.. На земельну ділянку позивачем була укладена угода про розподіл земельної ділянки із ОСОБА_5.
Згідно п.51 додатку 1 до Рішення 32 сесії 5 скликання Житомирської міської ради № 986 від 29.05.2009 року ОСОБА_4 передана замельна ділянка площею 0,0667 га..
Вирішуючи спір по суті, суд керувався тим, що справа, яка розглядається, є адміністративною. Проте цей висновок обґрунтованим визнати не можна.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України (далі ЗК) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб"єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України).
Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов"язковими до виконання на відповідній території.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 80 ЗК встановлено, що субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об"єкти комунальної власності (частини перша, друга статті 83 ЗК).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб"єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб"єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України (далі ЦК) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб"єкти публічного права.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов"язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК).
Міськрада у справі, яка розглядається, є суб"єктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, Міськрада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб"єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому (Міськрада), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Ці положення Основного Закону кореспондуються з пунктом "в" статті 5 ЗК, згідно з яким земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини шостої статті 319 ЦК держава не втручається у здійснення власником права власності. Тобто пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.
Суд не звернув увагу на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку. Міськрада як власник землі вільна у виборі субєкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом. Водночас, відповідач владних управлінських функцій не здійснював і субєктом владних повноважень у цих відносинах не був.
Враховуючи наведене, суд дійшов помилкового висновку про те, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС.
Тому рішення у цій справі підлягають скасуванню внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 195,198,203,205,207Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "07" лютого 2012 р. скасувати .
Провадження у справі закрити .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя І.Ф.Бондарчук
судді: Б.С. Моніч С.М.Хаюк
Повний текст складено 07.05.2012 р.
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1
3- відповідачу ОСОБА_4 АДРЕСА_3