79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.01.12 Справа№ 14/126
За скаргою ( стягувача): Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», м.Миколаїв
Боржник : закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту», м.Львів
Суб»єкт оскарження : підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області
Скарга на постанову головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу від 13.12.2011 року).
Суддя Кітаєва С.Б.
Секретар Дубенюк Н.А.
Представники сторін:
від скаржника - Значок В.М. -представник ( довіреність від 15.11.2011 року №2091)
від боржника : не з»явився
від ВДВС : не з»явився
Права та обов»язки, передбачені ст.ст.20,22 ГПК України , судом роз»яснив представнику скаржника. Заяви про відвід судді не надходили.
Суть справи: Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», м.Миколаїв, звернулось до суду із скаргою від 22.12.2011 року №2271 ( вх.№3098/11 від 27.12.11 р) на постанову головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу від 13.12.2011 року).
Скарга подана відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).
Ухвалою суду від 20.12.2011 року скарга прийнята до розгляду; судове засідання по розгляду скарги призначено на 31.01.2012 року.
Скаржник отримав ухвалу суду від 30.12.2011 року 10.01.2012 року, боржник -05.01.2012 року, суб»єкт оскарження -05.01.2012 року, що підтверджують наявні у справі повідомлення про вручення рекомендованої поштової кореспонденції.
Відповідно до ч.2 ст.121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
В судове засідання 31.01.2012 року явку повноважного представника забезпечив скаржник. Боржник та суб»єкт оскарження явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили; із заявами, клопотаннями до суду не звертались; витребуваних ухвалою від 30.12.2011 року документів суду не подали.
Відповідно до ст.75 ГПК України скарга розглядається за наявними у справі документами.
З підстав, наведених у скарзі , представник скаржника просить скаргу задоволити. Постанову Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 13.12.2011 року просить визнати протиправною та скасувати. Крім того, просить зобов»язати Суб»єкта оскарження відкрити виконавче провадження та вжити заходи щодо примусового виконання судового рішення.
Скаржник стверджує , що на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 13.10.2009 року по справі №14/126, яким зобов»язано Закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту»(м.Львів, вул..Стрийська,45) передати власнику-Комунальному підприємству Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс»( м.Миколаїв, вул.Андрієва,17) два тролейбуси марки Е183D-01 p з номерами кузовів Y8FT183D180100120 та Y8FT183D180100128, 02.11.2009 року господарським судом Львівської області видано наказ. Підтверджує, що постановою від 17.11.20098 року суб»єктом оскарження відкрито виконавче провадження, але 20.05.2010 року ним ухвалена постанова про повернення виконавчого документу до органу, що його видав, мотивуючи тим, що без участі боржника виконати судове рішення неможливо. Як зазначив скаржник у скарзі : «незважаючи на те, що постанова по своїй суті є безглуздою, оскільки Боржник нікуди не зникав, він знаходиться і працює за вище вказаною адресою , Стягувач не став оскаржувати ці незаконні дії суб»єкта оскарження до суду». Листом №2154 від 30.11.2011 року стягувач знову звернувся до суб»єкта оскаржування з проханням виконати рішення суду та надав йому оригінал наказу господарського суду Львівської області від 02.11.2009 року. Відповідно до поштового повідомлення суб»єкт оскарження отримав виконавчий документ 05.12.2011 року. Скаржник вважає, що на підставі ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»суб»єкт оскарження повинен був на протязі трьох днів відкрити виконавче провадження або відмовити в цьому, тобто до 09.12.2011 року. Однак, порушуючи вище наведені вимоги чинного законодавства лише 13.12.2011 року суб»єктом оскарження ухвалено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмова в прийнятті до провадження виконавчого документу), при цьому в постанові вказується нібито заява про примусове виконання подана 09.12.2011 року, коли насправді заява надійшла до суб»єкта оскарження 05.12.2011 року. Скаржник в підтвердження зазначеного покликається на те, що у супровідному листі №09-01-45/934/В4/17822 до постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження вказується справжня дата отримання документів -05.12.2011 року, оскільки на листі міститься дата - 05.12.2011 року, але постанова державного виконавця про відмову винесена 13.12.2011 року.
Постанову державного виконавця від 13.12.2011 року з супровідним листом від 05.12.2011 року стягувач ( скаржник) отримав 16.12.2011 року, про що свідчить вхідний №815 реєстрації вхідної кореспонденції на підприємстві стягувача. Із врахуванням наведено скаржник обґрунтовує строк на оскарження , передбачений ст.121-2 ГПК, - 10 днів з дня отримання постанови, тобто до 26.12.2011 року.
Скаржник вважає, що суб»єкт оскарження, відмовляючи в прийнятті до провадження виконавчого документу , мотивуючи закінченням виконавчого провадження і що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову на підставі ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», в цьому випадку порушив Основний Закон держави -Конституцію України, ст.115 ГПК України. Так, відповідно до ст.124 Конституції України , ст.115 ГПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов»язковими до виконання на всій території України.
Вважає, що наказ суду від 02.11.2009 року він має право пред»явити до виконання.
Розглянувши подані до скарги докази, наявні в судовій справі матеріали в їх сукупності, заслухавши пояснення представника скаржника , суд встановив наступне.
Рішенням господарського суду Львівської області від 13 .10.2009 року у справі №14/126 за позовом Прокурора м.Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», м.Миколаїв до відповідача, Закритого акціонерного товариства «Завод Комунального транспорту», м.Львів, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські комерційні автомобілі», м.Київ, про зобов»язання передати власнику належне йому майно, із врахуванням поданого уточнення позовних вимог, - уточнені позовні вимоги задоволено: зобов»язано ЗАТ «Завод комунального транспорту»(м.Львів) передати власнику -КП ММР «Миколаївелектротранс»( м.Миколаїв) тролейбуси марки Е183D-01 p з номерами кузовів Y8FT183D180100120 та Y8FT183D180100128 ( п.2 резолютивної частини рішення).
Рішення від 13.10.2009 року у справі №14/126 не оскаржувалось і набрало законної сили.
02.11.2009 року на виконання п.2 резолютивної частини рішення від 13.10.2009 року у справі №14/126 , суд видав стягувачу наказ.
З наявних у справі документів вбачається наступне.
18.11.2009 року за вх..№23819 в канцелярії суду зареєстровано лист від 17.11.2009 року №09-01-15/1869/В4/11807, підписаний начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Кошева Н.І, в додаток до якого до суду скеровано постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 17.11.2009 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 02.11.2009 року №14/126, виданого господарським судом Львівської області про зобов»язання ЗАТ «Завод комунального транспорту»передати власнику-Комунальному підприємству Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» витребуване майно, а саме тролейбуси марки Е183D-01 p з номерами кузовів Y8FT183D180100120 та Y8FT183D180100128 . У постанові встановлений строк для добровільного виконання - до 24.11.2009 року. Як вбачається зі змісту листа від 17.11.2009 року №09-01-15/1869/В4/11807 його примірники скеровані як стягувачу, так і боржнику.
28.05.2010 року за вх..№10251 в канцелярії господарського суду зареєстровано лист від 21.05.2010 р №09-01-45/681/В4/5438, підписаний начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Кошева Н.І, в додаток до якого до суду скеровано постанови підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 20.05.2010 року про повернення виконавчого документа та про закінчення виконавчого провадження та наказ суду.
06.09.2011 року за вх..№20161/11 в канцелярії господарського суду зареєстровано Заяву №1623 від 25.08.2011 року Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», у якій стягувач просив направити на його адресу наказ суду №14/126 від 02.11.2009 року, який знаходився на виконанні в підрозділі примусового виконання рішень відділу ДВС головного управління юстиції у Львівській області та був повернутий до суду згідно постанови про повернення від 20.05.2010 року пояснюючи прохання тим, що підприємство має намір звернутися до виконавчої служби для виконання рішення суду з метою повернути майно підприємства. До зазначеної заяви додавались : копія наказу суду та копія постанови ВДВС від 20.05.2010 року про повернення виконавчого документа (ВП №15908049).
03.10.2011 року Комунальному підприємству Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», в додаток до листа №5015/14/126/2/11, господарський суд направив оригінал наказу у №14/126 від 02.11.2009 року ( копія з оригіналу наказу з відміткою ВДВС наступного змісту :«Повернуто в суд, ч.3 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження».20.05.2010 р підпис Стельмащук П.Я.», залишена у матеріалах судової справи.
01.12.2011 року КП ММР «Миколаївелектротранс» скерував Начальнику підрозділу примусового виконання судових рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області ( м.Львів, вул..Шашкевича,1) Заяву від 30.11.2011 року №2154 про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом наказу суду від 02.11.2009 року по справі №14/126. Документи отримані суб»єктом оскарження 05.12.2011 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Листом від 05.12.2011 року №09-01-45/934/В4/17822 , підписаним начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, скаржнику скеровано наказ №14/126 виданий 02.11.2009 року господарським судом Львівської області та копію постанови головного державного виконавця від 13.12.2011 року ( про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) , ВП №30331316.
З мотивувальної частини постанови вбачається покликання суб»єкта оскарження на наступні обставини: »Згідно відмітки на виконавчому документі та даних єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, поданий виконавчий документ вже перебував на виконанні у підрозділі примусового виконання рішень. Постановою державного виконавця від 20.05.2010 року виконавче провадження було закінчено на підставі ч.3 статті 76, п.11 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»( в редакції, чинній до 08.03.2011 р). Згідно ст.38 Закону України «Про виконавче провадження»( в редакції чинній до 08.03.2011 року) та статті 50 чинного Закону України «Про виконавче провадження», завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом». Враховуючи викладене, керуючись п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження«, державний виконавець постановив відмовити в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу №14/126, виданого 02.11.2009 року Господарським судом Львівської області про зобов»язання ЗАТ «Завод комунального транспорту»передати власнику - Комунальному підприємству Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» витребуване майно, а саме тролейбуси марки Е183D-01 p з номерами кузовів Y8FT183D180100120 та Y8FT183D180100128.
Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс»звернулось до господарського суду Львівської області із скаргою, яка розглядається.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, наявні у судовій справі матеріали, заслухавши пояснення представника скаржника, суд дійшов висновку , що доводи скаржника слід визнати неправомірними і скаргу відхилити
При цьому суд виходив із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов"язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Частина 3 названої статті містить вимогу щодо форми судових рішень. Усі судові рішення ( рішення, постанови, ухвали) господарський суд виносить в письмовій формі.
Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність , встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Частина 1 ст.82 ГПК України встановлює, що вирішення спору по суті у суді першої інстанції повинно закінчуватись винесенням судового акта, який називається рішенням . Постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і грунтується на нормі права, що застосована судом.
Судове рішення містить остаточний висновок відносно прав і обов"язків сторін , приписує їм певну поведінку на майбутнє. Окрім того, судове рішення являє собою імперативне веління, яке адресується не тільки учасникам процесу, а й органам державної влади, до сфери компетенції яких входить виконання судових рішень.
Стаття 115 ГПК України встановлює обов"язковість рішень, ухвал, постанов господарського суду, що набрали законної сили -обов"язковість судових рішень. Судові рішення є обов"язковими на всій території України. Ця норма є відтворенням норми ст.124 Конституції України, згідно з якою судові рішення, ухвалені іменем України, є обов"язковими до виконання на всій території України.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду (судові рішення), що набрали законної сили, виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 р ( з наступними змінами і доповненнями), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку.
Статтею 2 Закону визначено органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до ст.4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів ( посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції, чинній до 08.03.2011 року) контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу . Керівник органу державної виконавчої служби при здійсненні контролю за діями державного виконавця під час виконання рішень, якщо вони суперечать вимогам Закону, вправі своєю постановою скасувати постанову, акт, інший процесуальний документ, винесений у виконавчому провадженні державним виконавцем, який йому підпорядкований, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, передбаченому цим Законом. Постанова керівника органу державної виконавчої служби може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду в 10-денний строк з моменту її винесення.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції, чинній до 08.03.2011 року ) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення .
Відповідно до ст.11-1. Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції, чинній до 08.03.2011 року ) сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом. Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа. Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами. За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно. Сторони зобов'язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи . Боржник зобов'язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з'явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 2-1) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом ; 3) в інших передбачених законом випадках .
Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження ( в редакції до 08.03.2011 року), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.
Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються: п 2) для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили .
Відповідно до ст.24 Закону України «Про виконавче провадження « ( в редакції до 08.03.2011 року) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом .
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про виконавче провадження «( в редакції, чинній до 08.03.2011 року) Державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачузгідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.
Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» в зазначеній вище редакції, регулює порядок направлення документів виконавчого провадження : копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.
Відповідно до ст.37 Закону України про виконавче провадження «( в редакції, чинній до 08.03.2011 року) виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:
1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;
6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення;
7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом;
8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконане, відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.
Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.
Відповідно до ст.38 Закону України «Про виконавче провадження»( в редакції, чинній до 08.03.2011 року) , якою передбачались наслідки завершення виконавчого провадження , у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що 20.05.2010 року Суб»єктом оскарження винесено Постанову про повернення виконавчого документа органу, що його видав .
20.05.2010 року Суб»єктом оскарження винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, відповідно до п.11 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначені постанови скеровані Підрозділом примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області до господарського суду Львівської області, їх надходження зареєстровано у встановленому порядку ; постанови знаходяться в матеріалах справи №14/126.
Як встановлено, постанова про повернення виконавчого документа, як і постанова про закінчення виконавчого провадження від 20.05.2010 року скаржником (стягувачем) не оскаржувались; не скасовані а відтак є чинними як станом на момент звернення скаржника до суб»єкта оскарження із Заявою від 30.11.2011 року №2154 про відкриття виконавчого провадження, так і станом на даний час.
Зазначені постанови прийняті під час дії Закону України «Про виконавче провадження» в редакції ( до 08.03.2011 року), відповідно до ст.38 якого завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом .
Суд не досліджує в даному судовому процесі правомірність дій державного виконавця при винесенні постанов від 20.05.2010 року, їх відповідність вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки такі дії, як і самі постанови не є предметом дослідження за скаргою, яка розглядається .
Слід зазначити, що у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій стягувачем чи боржником , передбачено зазначеним Законом подання скарги до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду .
Відповідно до ст.40-1 Закону України «Про виконавче провадження»( в редакції, чинній до 08.03.2011 року) якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника або керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальника відповідного органу державної виконавчої служби. За наявності обставин, передбачених частиною сьомою статті 80 цього Закону, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня надходження до державного виконавця відповідної заяви стягувача. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копія якої не пізніше наступного дня надсилається до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
Однак скаржник правом на подання скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішення суду у даній справі , у зв»язку із прийняттям постанов від 20.05.2010 року про повернення виконавчого документа та про закінчення виконавчого провадження не скористався. Як пояснює у скарзі , -з тих мотивів, зокрема, що вважав постанову від 20.05.2010 року про повернення виконавчого документа «безглуздою», що не свідчить про поважність причин таких дій скаржника. Правом на визнання постанов,зокрема, недійсними чи її скасування, в силу положень ст.121-2 ГПК України, наведеної ст.40-1 Закону України «Про виконавче провадження», наділена не сторона, а суд чи начальник (або керівник) вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальник відповідного органу державної виконавчої служби, шляхом прийняття відповідних документів.
Суд звертає увагу скаржника, що судове рішення містить остаточний висновок відносно прав і обов"язків не лише боржника , а й стягувача , приписує їм певну поведінку на майбутнє. Тобто, стягувач, як і інші учасники виконавчого провадження, відповідальний за виконання рішення суду, ухваленого іменем України, в силу прав та обов»язків, якимм він, як сторона виконавчого провадження наділений Законом України «Про виконавче провадження».
КП ММР «Миколаївелектротранс» звернулось до суб»єкта оскарження із заявою №2154 від 30.11.2011 року про відкриття виконавчого провадження. До заяви додавався оригінал наказу суду від 02.11.2009 року у справі №14/126 , який містив відмітку ВДВС про те, що наказ вже перебував на виконанні.
З обставин справи слідує, що наказ , згідно заяви №2154, пред»явлений до виконання повторно, адже постановою від 20.05.2010 року суб»єкт оскарження виніс постанову про закінчення виконавчого провадження., що унеможливлювало розпочати виконавче провадження знову.
Керуючись п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»( в редакції , чинній з 08.03.2011 року) державний виконавець постановою від 13.12.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) відмовив скаржнику в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду №14/126, виданого господарським судом Львівської області 02.11.2009 року.
В главі 3 Закону України «Про виконавче провадження», передбачені загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження, у тому числі : ст.25 регулює питання прийняття виконавчого документа до виконання; ст.26 -відмову у відкритті виконавчого провадження.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.26 Закону, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження при наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Такою обставиною, що виключає здійснення виконавчого провадження, є закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 13 жовтня 2009 року на підставі наказу від 02.11.2009 року у справі №14/126 згідно постанови суб»єкта оскарження від 20.05.2010 року.
Дана норма Закону є чіткою, розширеному тлумаченню не підлягає.
З огляду на наведене, виходячи з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що постанова від 13.12.2011 р (ВП №30331316) про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) не суперечить нормам чинного законодавства.
Щодо вимоги у скарзі ( п.2 прохальної частини) зобов»язати суб»єкта оскарження відкрити виконавче провадження та вжити заходів щодо примусового виконання судового рішення , то така теж не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вимога є похідною від вимоги в п.1 прохальної частини скарги ( про визнання протиправною та скасування постанови від 13.12.2011 року), однак постанова від 13.12.2011 р (ВП №30331316) про відмову у відкритті виконавчого провадження ( відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) не суперечить нормам чинного законодавства, як встановив суд, не є протиправною , відтак не підлягає скасуванню в силу доводів, які вказує скаржник у скарзі.
В абзаці другому пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" зазначено :"Заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232-2344 ЦПК та статей 86,121-2 ГПК. Виходячи зі змісту ст.ст..248-24 ЦПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов"язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов"язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом № 606-Х1У можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби».
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов»язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
За результатами розгляду скарги КП ММР «Миколаївелектротранс», суд прийшов до висновку, що доводи скаржника є неправомірними і скаргу слід відхилити.
Виходячи з вищенаведеного вище, керуючись ст.ст. 32,33,34,36, 43,75, 86, 121-2 ГПК України, суд,-
Визнати доводи скаржника неправомірними і скаргу відхилити.
Суддя Кітаєва С.Б.