Справа № 4-4391/12
07 листопада 2012 року Печерський районний суд м. Києва
у складі:
головуючий - суддя Кицюк В.П. ,
при секретарі - Скрибка А. В.,
за участю:
прокурорів Бузницької Г.М., Олійника А.Д.
заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України, прокуратури м. Києва, прокуратури Печерського району м. Києва, Печерського РУ ГУ МВС України в Києві та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 з посиланням на положення ст. 55 Конституції України звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати: протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді його скарги на дії прокуратури м. Києва та прокуратури Печерського району м. Києва щодо неприйняття рішення за його заявою про злочин від 24.03.2010р.; протиправною бездіяльність прокуратури м. Києва при розгляді його скарги на дії прокуратури Печерського району щодо неприйняття рішення за його заявою про злочин від 24.03.2010 р., протиправною бездіяльність прокуратури Печерського району м. Києва при розгляді його повідомлення про злочин від 24.03.2010 р. та визнати протиправною бездіяльність Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо неприйняття рішення за його заявою про злочин від 24.03.2010 р., а також зобов'язати прокуратуру Печерського району м. Києва та Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві прийняти за його заявою про злочин від 24.03.2010 р. рішення в порядку і строки, встановлені ст. 97 КПК України.
В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що 24.03.2010 р. він звернувся до прокуратури Печерського району м. Києва із заявою в порядку ст. 97 КПК України, в якій просив порушити кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивих показань при розгляді Печерським районним судом м. Києва цивільної справи № 2-23-1/10, а також відносно ОСОБА_3 за ст. 384 КК України за приготування до вчинення аналогічного злочину (а.с. 24-25).
Листом прокуратури Печерського району м. Києва № 1120з10/№1143з10 від 31.03.2010 р. матеріали звернення були скеровані до Печерського РУГУ МВС України у м. Києві.
Всупереч вимогам ст. 97 КПК України дослідча перевірка за його заявою про злочин з прийняттям відповідного процесуального рішення ні прокуратурою Печерського району м. Києва, ні Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві не проведена.
Окрім того, його скарги до прокуратур вищого рівня з приводу неприйняття за його заявою про злочин одного із рішень, передбачених ст. 97 КПК України, залишилися без належного прокурорського реагування, що вважає порушенням вимог ст. ст. 25, 227 КПК України (а.с. 1-3).
В судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити скаргу, з підстав викладених в ній та наведених судом вище.
Прокурори Бузницька Г.М., Олійник А.Д., кожний окремо, просили відмовити у задоволенні скарги за безпідставністю її вимог та доводів, в обґрунтування чого представник Генеральної прокуратури України надав суду письмові заперечення (а.с. 46-47).
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, а також матеріали наглядового провадження за зверненнями ОСОБА_1 № 26, приходить до наступного висновку.
У відповідності з положеннями ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.
Таке право не може бути обмежене навіть у разі відсутності норм закону, які б передбачали можливість звернення особи до суду та розгляд відповідної скарги в порядку визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.
Зазначені конституційні положення є нормами прямої дії, а відтак суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства навіть за відсутності в КПК України норм, які регламентують відповідний розгляд.
При розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури під час перевірки заяв і повідомлень про злочини суд повинен перевірити, зокрема: чи прийнята заява про злочин відповідно до вимог ст. 97 КПК України, чи відповідає вказана заява вимогам ст. 95 КПК України, чи є у ній дані, які вказують на ознаки злочинного діяння, чи достатньо їх для того, щоб розпочати стадію досудового слідства, чи немає обставин, передбачених ст. 6 цього Кодексу, які виключають провадження у кримінальній справі, та, в залежності від отриманих результатів, прийняти рішення про залишення скарги без задоволення, або направити заяву про злочин до прокуратури, слідчого, органу дізнання для прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України.
Згідно зі ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню, та не пізніше триденного строку (а за наявності підстав протягом 10 днів) прийняти рішення про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи чи направити заяву або повідомлення за належністю, а також вжити всіх можливих і необхідних заходів реагування за такою заявою або за таким повідомленням.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, по яким обов'язково повинні прийматися процесуальні рішення в порядку ст. 97 КПК України.
24.03.2010 р. ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Печерського району м. Києва із заявою в порядку ст. 97 КПК України, в якій просив порушити кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивих показань при розгляді Печерським районним судом м. Києва цивільної справи №2-23-1/10, а також відносно ОСОБА_3 за ст. 384 КК України за приготування до вчинення аналогічного злочину (а.с. н.п. 26-29).
На підставі матеріалів наглядового провадження та пояснень учасників процесу в судовому засіданні встановлено, що листом прокуратури Печерського району м. Києва № 1120з10/№1143з10 від 31.03.2010 р. матеріали звернення ОСОБА_1 були скеровані до Печерського РУГУ МВС України у м. Києві (а.с. н.п. 62).
Матеріалами справи підтверджено, та сторонами визнано в судовому засіданні, що рішення в порядку ст. 97 КПК України за заявою ОСОБА_1 від 24.03.2010 р. прокуратурою Печерського району м. Києва та/чи Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві не приймалося.
Між тим, незважаючи на те, що подана ОСОБА_1 заява, названа ним як «повідомлення про злочин і пригодовування до злочину», остання за своїм змістом та суттю не є повідомленням про злочин, а отже і приводом для проведення дослідчої перевірки в порядку ст. 97 КПК України, з наступних підстав.
Стаття 384 КК України передбачає кримінальну відповідальність, зокрема, за завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді, відтак неправдивість показань має бути встановлена відповідними правозастосовними органами.
Згідно з ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Як пояснив ОСОБА_1 в судовому засіданні при розгляді зазначеної скарги, провадження у цивільній справі, в якій, за його твердженням, свідок ОСОБА_2 дала завідомо неправдиві показання, ще не закінчено; справа знаходиться на розгляді Печерського районного суду м. Києва, а при розгляді цієї справи попереднім складом суду з винесенням рішення питання про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України судом ініційовано не було.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України за заявою ОСОБА_1 від 24.03.2010 р., оскільки остання не містить належних даних про вчинення ОСОБА_2 конкретних дій, які, охоплюється диспозицією ст. 384 КК України, а твердження ОСОБА_1, що ОСОБА_3 мала намір дати завідомо неправдиві показання є лише припущенням, яке не тягне за собою юридичних наслідків.
З огляду на вищезазначене, суд також не вбачає підстав для визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України, прокуратури м. Києва, прокуратури Печерського району м. Києва щодо невжиття заходів реагування з приводу не прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України за заявою ОСОБА_1, також враховуючи, що по суті скарг ОСОБА_1 йому надавались відповіді в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Окрім того, оскільки оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини розглядаються у межах кримінального, а не адміністративного судочинства, то суд не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та незаконною і зобов'язувати останнього вчиняти певні дії, в тому числі передбачені ст. 97 КПК України.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених ОСОБА_1 вимог, суд не вбачає підстав для задоволення скарги, -
Керуючись ст. ст. 55, 125 Конституції України, ст. ст. 94, 95, 97, 236 КПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України, прокуратури м. Києва, прокуратури Печерського району м. Києва та Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти діб з моменту її проголошення.
Суддя Кицюк В.П.