"30" жовтня 2012 р.Справа № 5017/1942/2012
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.,
суддів Будішевської Л.О., Бєляновського В.В.
(склад судової колегії змінений розпорядженнями в.о. голови суду №650 від 04.09.12р №860 від 29.10.2012р.)
при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників сторін:
від ТОВ "ТРАНСБУД-ЗАЛІЗОБЕТОН"- Харченко І.О. -по довіреності;
від ПАТ "ІМЕКСБАНК" -Крушенівський Р.О. -по довіреності;
від ПАТ "Комерційний банк "СОЦКОМ БАНК" - не з'явився;
від Національного банку України -Каранфілова О.В. -по довіреності
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД-ЗАЛІЗОБЕТОН"
на рішення господарського суду Одеської області від 21 вересня 2012 року
по справі №5017/1942/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД-ЗАЛІЗОБЕТОН"
до Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК"
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "СОЦКОМ БАНК"
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національного банку України
про визнання недійсним іпотечного договору
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні 30.10.12 р. згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
встановив:
26.06.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" (надалі -позивач, ТОВ „Трансбуд-Залізобетон") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (надалі -відповідач, ПАТ „Імексбанк") про визнання недійсним іпотечного договору з майновим поручителем, посвідченого 29.10.2010р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., зареєстрований в реєстрі за №138 між ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" та Національним банком України в особі Управління Нацбанку України в Одеській області, по якому з 20.10.2011р. набуло статусу Іпотекодержателя ПАТ „Імексбанк" на підставі договору про відступлення права вимоги №40 з Нацбанком України в особі Управління Нацбанку України в Одеській області.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" зазначає, що 29.01.2010р. між Національним банком України (надалі -Нацбанк України) та позивачем, який діяв як майновий поручитель Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Соцком Банк" (надалі -ПАТ „КБ „Соцком Банк"), було укладено іпотечний договір з майновим поручителем. Згідно п.1 даного договору він забезпечує вимоги Нацбанку України за кредитним договором №32 від 29.01.2010р. з усіма додатковими угодами, які також можуть бути укладені у майбутньому, стосовно отриманої ПАТ „КБ „Соцком Банк" суми кредиту, несплачених відсотків, комісії, неустойок і штрафів. П.п. 1.3 договору передбачено, що предметом іпотеки є нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 15934,9 кв.м. за адресою: м.Одеса, вул.Новікова,5, які розташовані на земельних ділянках загальним розміром 100796кв.м.
20.10.2011р. між Нацбанком України та ПАТ „Імексбанк" було укладено договір про відступлення права вимоги №40, згідно якого останнє набуло статусу кредитора ПАТ „КБ „Соцком Банк" та права вимоги отримання грошових коштів за кредитним договором №32 від 29.01.2010р., укладеним між Нацбанком України та ПАТ „КБ „Соцкомбанк". Крім того, 20.10.2011 року між Нацбанком України та відповідачем був укладений договір за реєстровим №3497 про відступлення права вимоги, відповідно до якого відповідач набув статусу іпотекодержателя за Іпотечним договором, укладеним між Нацбанком України та ТОВ „Трансбуд-Залізобетон", посвідченим 29.01.2010р. за реєстром №138, який виступає в якості забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з Кредитного договору №32 від 29.01.2010р.
Позивач вважає, що іпотечний договір з майновим поручителем, який укладений між ним та Нацбанком України, посвідчений 29.01.2010р. за реєстровим №138, має бути визнаний недійсним згідно ст.215 ЦК України, так як суперечить нормам ст.203 ЦК України; ст.79 ГК України, ст.1ЗУ „Про господарські товариства", відповідно до яких господарськими товариствами визнаються підприємства створені з метою одержання прибутку. Крім того, в п.п.1.1,3.1 Статуту позивача зазначено, що воно створене для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Таким чином оскаржений договір є недійсним, так як суперечить діючому законодавству та статуту позивача, не був спрямований на отримання прибутку, так як за кредитним договором №32 грошові кошти отримала третя особа; обмежив право власності позивача (п.п.3.1.5, 4.1.8, 4.1.9), позбавивши його права самостійно приймати рішення щодо надання предмету іпотеки в оренду та користування іншим особам, проведення капітального ремонту та будь-яких інших будівельних робіт.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.09.2012р. до участі у справі залучено у якості: третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -ПАТ „КБ „Соцком Банк"; третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Нацбанк України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.09.2012р. (суддя Власова С.Г.) в позові відмовлено.
Рішення суду вмотивоване тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки підстави недійсності правочину визначені ст.215 ЦК України, а саме це недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5-6 ст.203 ЦК України. Спірний договір повністю відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не притиречить моральним засадам суспільства, був спрямований на реальне настання наслідків, сторонами було повністю дотримано вимоги законодавства щодо форми договору, волевиявлення позивача було вільним і відповідало його волі. Судом відхилені посилання позивача на ті обставини, що оспорюваний договір не був спрямований на отримання ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" прибутку, оскільки останні не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.
Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 21.09.2012р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив ті ж самі обставини, що і у позовній заяві, та доповнив апеляційну скаргу посиланням на те, що висновок суду щодо недоведеності порушення норм чинного законодавства є необґрунтованим, Порушення вимог ГК України та ЗУ «Про господарські товариства»є очевидними, адже ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" не отримувало ніякого прибутку. Це підтверджується матеріалами справи та поясненнями, наданими сторонами та третіми особами.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2012р. апеляційну скаргу ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" прийнято до провадження та призначено її до розгляду.
В засіданні апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Представники ПАТ „Імексбанк" та Національного Банку України особі Управління НБУ в Одеській області заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві ПАТ „Імексбанк" на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи ПАТ „КБ „Соцком Банк" в засідання апеляційного господарського суду не з'явився.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 29.01.2010 р. між Національним банком України та ТОВ "Трансбуд-Залізобетон", що діло як майновий поручитель ПАТ „КБ „СОЦКОМ БАНК" було укладено іпотечний договір з майновим поручителем, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №138, і відповідно до п.п.1 якого, договір іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя (Національного банку України) за кредитним договором №32 від 29.01.2010 р. з усіма додатковими угодами, у тому числі що можуть бути укладені у майбутньому, який укладено між Іпотекодержателем (Національним банком України) та ПАТ „КБ „СОЦКОМ БАНК", стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісії, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо (далі -"основне зобов'язання").
Пунктом 1.3. Договору було визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежилі будівлі та споруди загальною площею 15 934,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул.Новікова, 5, які розташовані на земельних ділянках загальним розміром 100 796,0 кв.м. Встановлено також, що ПАТ „Імексбанк" відповідно до договору від 20.10.2011р. про відступлення права вимоги №40, укладеного з Національним Банком України, набув прав кредитора ПАТ „Комерційний банк „Соцком Банк" за кредитним договором №32 від 29.01.2010р., укладеним між НБУ та ПАТ „КБ „Соцком Банк", що визнається сторонами по справі та третіми особами. Поряд з цим, позивач зазначає, і це визнається відповідачем та третіми особами, що відповідно до договору від 20.10.2011р. про відступлення прав ПАТ „Імексбанк" набуло прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 29.01.2010р., укладеним між НБУ та ТОВ „Трансбуд-Залізобетон", реєстр. №138.
Відповідно до наявних у справі матеріалів уповноваженою особою на виконання функцій ліквідатора ПАТ „КБ „Соцком Банк" визнано кредиторські вимоги ПАТ „Імексбанк" до третьої особи за його заявою від 18.11.2011р. на суму 165568852,61грн., що виникли з кредитного договору №32 від 29.01.2010р., та включено ці вимоги до переліку акцептованих вимог кредиторів (сьома черга) (а.с.107-109).
ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" оспорює іпотечний договір з майновим поручителем від 29.01.2010р. з підстав його невідповідності нормам цивільного законодавства -ст.1 ЗУ „Про господарські товариства", ст.79 Господарського кодексу України та положенням Статуту ТОВ „Трансбуд-Залізобетон".
Суд першої інстанції на законних підставах відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, дійшовши вірного висновку про відповідність оспорюваного правочину вимогам ст.203 ЦК України та дотриманням її положень при укладанні договору від 29.01.2010р.
Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
Згідно до ст.42 цього Кодексу підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст.44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Таким чином господарська діяльність суб'єкта господарювання може здійснюватись і без мети одержання прибутку. Підприємництво як вид господарської діяльності є, зокрема, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється з метою держання прибутку.
На думку колегії суддів, передача свого майна в іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за спірним договором не підпадає під ознаки підприємництва, оскільки не носить систематичного характеру, а отже - може не мати на меті одержання прибутку.
Крім того, інститут майнового поручительства передбачає виникнення похідних від основного зобов'язань, які мають забезпечувальний характер.
Відповідно до ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Згідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Позивачем не наводяться обставини, які б свідчили про порушення господарської компетенції ТОВ „Трансбуд-Залізобетон" (спеціальної правосуб'єктності) при укладанні оспорюваного договору , а його посилання на відсутність мети одержання прибутку у зв'язку з вчиненням цього правочину як підставу його оспорення за ст.215 ЦК України колегія суддів вважає хибними.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції від 21.09.2012р. є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги зводяться до мотивів, з яких заявлено позов, та не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 21.09.2012р. по справі №5017/1942/2012 залишити без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 02.11.2012р.
Головуючий суддя Мишкіна М.А.
Суддя Будішевська Л.О.
Суддя Бєляновський В.В.