04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
29.10.2012 № 5011-37/9102-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Синиці О.Ф.
Мальченко А.О.
при секретарі: Волуйко Т.В.
Представники сторін:
позивача:Москаленко І.О., довіреність № 169-11 від 06.07.2012;
відповідача 1:Задорожна Л.М., довіреність № 838 від 01.03.2010;
відповідача 2: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі Київської філії ПАТ «Західінкомбанк»
на рішення
господарського суду
міста Києва
від 05.09.2012
у справі № 5011-37/9102-2012 (суддя: Гавриловська І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон»
до 1. Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі Київської філії ПАТ «Західінкомбанк»;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «БІФ «Граніт-інвест»;
про визнання договору застави № 0512/08 від 05.12.2008 р. недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі Київської філії ПАТ «Західінкомбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «БІФ «Граніт-інвест» про визнання договору застави № 0512/08 від 05.12.2008 р. недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-37/9102-2012 задоволено частково.
Визнано недійсним договір застави № 0512/08 від 05.12.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон" та Комерційним банком "Західінкомбанк" ТзОВ.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон" 1073 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
У решті позовних вимог до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" відмовлено.
У позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІФ "Граніт-інвест" відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» в особі Київської філії ПАТ «Західінкомбанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-37/9102-2012 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 № 5011-37/9102-2012 у справі № 5011-37/9102-2012 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 прийнято до розгляду справу № 5011-37/9102-2012. Розгляд апеляційної скарги призначений на 29.10.2012 об 11:00.
19.10.2012 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.
29.10.2012 відповідач 2 в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи відповідач 2 повідомлений належним чином.
Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника відповідача 2.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
29.10.2012 представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.
29.10.2012 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача 1 і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-37/9102-2012 залишити без змін.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, колегія суддів встановила наступне.
05.12.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон" (заставодавець) в особі генерального директора Катеринчука П.О. та Комерційний банк "Західінкомбанк" ТзОВ (заставодержатель), яке у подальшому змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк", в особі начальника відділу активних операцій Київської філії Щербань І.А. підписали та скріпили печатками договір застави № 0512/08 (надалі -договір).
В п. 1.1. договору зазначено, що цим договором повністю забезпечуються зобов'язання, що виникають з кредитного договору № 0703/08-2 від 07.03.2008 р. та додаткових угод до нього, укладених між заставодержателем та ТОВ "БІФ "Граніт-інвест" (надалі - позичальник). У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до п. 2.1. договору, в забезпечення належного виконання всіх зобов'язань, що виникають із кредитного договору та додаткових угод до нього, заставодавець надає в заставу, як забезпечення повернення кредитних коштів, наступне майно - основні засоби у кількості 17 штук загальною залишковою балансовою вартістю 9 473 768,09 грн., включаючи ПДВ 1 578 961, 35 грн.
Як вбачається з матеріалів справи спір у справі виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що порядок укладення договору не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки сторонами не дотримана умова договору щодо його нотаріального посвідчення, то договір є недійсним на підставі ст. 14 Закону України "Про заставу", ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач 1 посилався на те, що нормами Цивільного кодексу України не передбачено вимоги щодо нотаріального посвідчення договору застави рухомого майна, а також на те, що Цивільний кодекс України не містить норми про недійсність договору застави у разі недотримання нотаріальної форми.
Проте, суд відмічає, що такі твердження скаржника є необґрунтованими та безпідставними, що вбачається з наступного.
Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
В ч. 1 ст. 13 Закону України "Про заставу" визначено, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.
Відповідно до частин 2-4 статті 13 Закону України "Про заставу", у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.
В п. 7.1. договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання двома сторонами, а також нотаріального посвідчення, і діє до повного виконання заставодавцем зобов'язань за даним кредитним договором та додатковими до них договорами.
Згідно з пунктом 7.7. договору застави, витрати, пов'язані з укладенням цього договору та його нотаріальним посвідченням, реєстрацією, несе заставодавець.
З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції вірно встановив, що сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору після чого він набирає чинності.
До того ж, суд відзначає, що у відповідності до пункту 6.3. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.1999 № 02-5/602 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу", яке чинне на даний час, передбачено, що у тому разі, коли одна із сторін договору застави, який всупереч вимогам Закону не посвідчений нотаріально, виконала його повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення, то сторона, яка виконала договір, вправі на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу звернутися до господарського суду з позовом про визнання договору дійсним. Відповідна вимога може бути заявлена цією стороною і в процесі вирішення спору, пов'язаного з виконанням договору застави. Вирішуючи спір про визнання договору дійсним, господарський суд повинен перевірити, чи потребувала за законом виконана угода нотаріального посвідчення, чи не містить договір застави протизаконних умов та витребувати докази: звернення до відповідача з вимогою щодо нотаріального посвідчення договору застави і ухилення його від виконання цієї вимоги (зокрема листи, телеграми, телефонограми сторін з цього питання); повного чи часткового виконання договору (перерахування коштів, передачі майна тощо). Чинне законодавство не надає господарському суду права визнавати договір дійсним за власною ініціативою.
Як з матеріалів справи так і з пояснень відповідача 1 вбачається, що він у встановленому законом порядку до господарського суду з вимогою визнати дійсним оспорюваний договір не звертався.
Крім того, договір не був посвідчений і відповідач 1 не звертався до позивача з вимогою щодо нотаріального його посвідчення, тобто умова за якої договір набрав би чинності не була виконана, що в силу статті 14 Закону України "Про заставу" тягне за собою недійсність цього договору.
Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України сторони не надали ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про заставу майна позивача на підставі договору, тому встановити факти їх внесення не є підтвердженими, в звязку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні вимоги щодо зняття накладеного обтяження на майно позивача у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Що стосується позовних вимог до ТОВ "БІФ "Граніт-інвест", то, оскільки зазначена юридична особа не є стороною оспорюваного договору і не дотримання нотаріальної форми цього договору відбулося не з його вини, то судом першої інстанції правомірно було відмовлено позивачу в задоволені позовних вимог до ТОВ "БІФ "Граніт-інвест".
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Однак, суд відзначає, що при розгляді справи господарським судом міста Києва скаржник не звертався до суду з заявою про застосування строків позовної давності як це передбачено ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України.
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що позивач довідався про порушення свого права лише 27.06.2012 в зв'язку з отриманням від скаржника вимоги від 04.06.2012 вих. № 283/1.
Такими чином, позивачем не було пропущено строк позовної давності та дотримано вимоги ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України при зверненні до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-37/9102-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі Київської філії ПАТ «Західінкомбанк» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-37/9102-2012 - без змін.
2. Матеріали справи № 5011-37/9102-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді Синиця О.Ф.
Мальченко А.О.