ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-12/11788-2012 12.09.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс»
до Антимонопольного комітету України
про скасування рішення тимчасової адміністративної колегії АМК України в м. Дніпропетровськ
Суддя Прокопенко Л.В.
Представники:
Від позивача не з'явився
вВід відповідача Шевкопляс І.Я. -представник (дов. № 300-122/88-8990 від 27.08.2012)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Веста Сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК) про скасування рішення тимчасової адміністративної колегії АМК України в м. Дніпропетровськ у справі № 22/06-10-1/11 від 05.04.2012 та визнання незаконним застосування до ТОВ «Веста Сервіс»штрафних санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.04.2012 у справі № 22/06-10-1/11 тимчасовою адміністративною колегією АМК України в м. Дніпропетровськ було винесено рішення про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
За результатами моніторингу ринків високооктанових, низькооктанових бензинів та дизельного пального, які реалізуються вроздріб, у січні 2011 року відповідачем виявлено, що позивач, який здійснює роздрібну торгівлю високооктановими, низькооктановими бензинами та дизельним пальним у територіальних межах м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у період із січня по березень 2011 року встановив найвищі ціни реалізації високооктанових бензинів та дизельного пального.
05.04.2011 відповідачем було винесено рішення у даній справі, відповідно до якого було визнано, що позивач займає монопольне домінуюче становище на ринках роздрібної торгівлі високооктановими, бензинами, зокрема, бензинами А-95 та А-95 Євро і дизельним пальним, за підсумками 2010 року та січня 2011 року у межах міста Кривого Рогу з часткою, що перевищує 35 %. Вказаним рішенням було визнано дії позивача, які полягають у встановленні економічно необґрунтованих цін реалізації високооктанових бензинів, порушенням, передбаченим п.2 ст. 50 і п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; визнано дії позивача, які полягають у встановленні економічно необґрунтованих цін роздрібної реалізації дизельного пального, порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50 і п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»у вигляді зловживання монопольним становищем ринку роздрібної торгівлі дизельним пальним, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; накладено на позивача штраф у розмірі 500 000,00 грн.
Позивач стверджує, що рішення відповідача підлягає скасуванню, оскільки відповідно до законодавства України сама по собі наявність у суб'єкта господарювання монопольного становища не є протиправною. Особливістю цього виду порушення законодавства про захист економічної конкуренції є здійснення суб'єктом господарювання, який займає монопольне становище на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Позивач зазначає, що жодних порушень з боку позивача в оскаржуваному рішенні відповідача не доведено. Крім того, у рішенні відповідача не враховано багато доказів того, що позивач не займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, зокрема, не було враховано всі суб'єкти господарювання, які є учасниками ринку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2012 порушено провадження у справі № 5011-12/11788-2012 та призначено справу до розгляду на 12.09.2012.
10.09.2012 відділом діловодства суду отримано від відповідача відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог вказуючи на пропущення позивачем двомісячного строку на звернення з позовом до суду про оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України.
Представник позивача в судове засідання 12.09.2012 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Місцезнаходження позивача за адресою: 67822 м. Одеса, вул. Транспортна, 5, на яку було відправлено ухвалу суду від 13.08.2012, підтверджується матеріалами справи, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повідомлений про час і місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 12.09.2012, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.
В судовому засіданні 12.09.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з ч. 2 ст. 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до приписів ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".
В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Отже, приписами вищевказаної норми передбачено строк оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України, який не може бути відновлено.
З матеріалів справи вбачається, що копія оскаржуваного Рішення була надіслана відповідачем позивачу листом від 20.04.2012 № 243-29.3/06-4315.
Судом встановлено, що позивач отримав оскаржуване Рішення 26.04.2012 (копія повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303505189925 міститься в матеріалах справи).
Отже, спірне рішення мало бути оскаржено позивачем до 26.06.2012 включно.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява від 22.06.2012 про скасування рішення тимчасової адміністративної колегії АМК України в м. Дніпропетровськ була подана позивачем до господарського суду м. Києва 02.07.2012, що підтверджується вхідним штампом Господарського суду міста Києва від 02.07.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2012 № 05-5-72/3468 наведена позовна заява та додані до неї документи були повернуті позивачу без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Після виправлення недоліків, 06.08.2012 позивач повторно поштою звернувся до суду з позовною заявою від 22.06.2012 про скасування рішення тимчасової адміністративної колегії АМК України в м. Дніпропетровськ. Вказана позовна заява була отримана судом 10.08.2012, що підтверджується відповідним вхідним штампом господарського суду міста Києва.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2012 порушено провадження у справі № 5011-12/11788-2012 та прийнято позовну заяву до розгляду.
В клопотанні про поновлення строків на звернення до суду з позовною заявою про оскарження рішення АМК України, яке надійшло разом з позовною заявою, позивач зазначає, що позовна заява була направлена відповідачу своєчасно та належним чином отримана відповідачем, тому пропуск терміну на звернення до суду про оскарження рішення АМК України відбувся не з вини позивача, а з технічних підстав.
Щодо пропуску позивачем строку для оскарження рішення органу АМК України, суд зазначає наступне.
Господарський процесуальний кодекс України не містить припису, згідно якого після усунення допущених недоліків позовної заяви, про які було зазначено судом в ухвалі про повернення позовної заяви без розгляду та при повторному зверненні до суду із зазначеним позовом, позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.
Таким чином, повторно подана до господарського суду позовна заява вважається поданою саме у день повторного звернення з позовом до господарського суду.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема в п. 24 Інформаційного листа від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", а саме: відмова господарського суду в прийнятті позовної заяви до розгляду в порядку ст. 62 ГПК України або повернення позовної заяви у відповідності до ст. 63 ГПК України свідчить, що не був дотриманий встановлений порядок подання позову.
Таким чином, днем подання позовної заяви від 22.06.2012 про скасування рішення тимчасової адміністративної колегії АМК України в м. Дніпропетровськ. з дотриманням встановленого порядку подання слід вважати 06.08.2012, а отже, наведена позовна заява подана позивачем до суду з пропуском встановленого частиною 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" двомісячного строку для оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України.
Враховуючи те, що позивач пропустив двомісячний строк для оскарження рішення Антимонопольного Комітету України від 05.04.2012 у справі № 22/06-10-1/11, а пропущений строк не може бути відновлено, то у задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.
Зазначена позиція суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у п. 2 Рекомендацій Вищого господарського суду України, від 29.10.2008 № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (надалі -Рекомендації ВГСУ), п. 34 Листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009, № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" (надалі - Лист ВГСУ), Постанові ВГСУ від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства»а саме:
Відповідно до п. 2 вищенаведених Рекомендацій, у застосуванні, зокрема, згаданого припису ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", господарським судам слід враховувати, що за цим приписом передбачені ними строки оскарження рішень органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено. Таким чином, зазначені строки є присікальними. Визначений згідно із законом строк позовної давності до відповідних правовідносин не застосовується.
Відповідно до п. 34 Листа ВГСУ, у відповідь на питання, яким чином має діяти господарський суд, якщо позовну заяву про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України подано після закінчення строку, передбаченого ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", було зазначено, що пропуск позивачем зазначеного строку є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання рішення органу Антимонопольного комітету України недійсним.
Згідно з п.2 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства»у застосуванні згаданого припису частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати таке.
За цими приписами передбачені ними строки оскарження рішень органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено.
Таким чином, зазначені строки є присікальними. Встановлена Цивільним кодексом України позовна давність до відповідних правовідносин не застосовується, так само як і в оскарженні розпоряджень Антимонопольного комітету України та його органів.
Аналогічним чином вирішується й питання щодо строків оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, прийнятих у справах про недобросовісну конкуренцію.
Закінчення присікального строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.09.2009 р. у справі № 38/350-18/101.
Крім того, положення ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" жодним чином не суперечать положенням ст. 223 ГК України бо ці норми регулюють різні види цивільно-правових строків. Так, перший строк (2 місяці) є регулятивним, тобто строком здійснення суб'єктивних прав і обов'язків. Другий (строк реалізації відповідальності) - є охоронювальним, тобто строком захисту цивільних прав.
Більшість строків у регулятивних цивільних правовідносинах дають можливість здійснювати свої права у межах відведеного часу. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права чи виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне за собою автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здійснення і захисту протягом певних строків в оперативному або позовному порядку. Але для деяких правовідносин законодавець встановив присікальність регулятивного строку, закінчення якого означає, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку як такого.
Всі інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази судом не приймаються на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи пропуск встановленого ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" строку для оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України та приймаючи до уваги неможливість його відновлення, господарський суд відмовляє в позові повністю.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Л.В.Прокопенко
Повний текст рішення складено 20.09.2012