Справа № Провадження №22-ц-5551/12 22-ц/1090/7674/12 Головуючий у І інстанціїВерещак А.М.
Категорія26Доповідач у 2 інстанції Савченко
26.10.2012
Іменем України
25 жовтня 2012 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Іванової І.В., Даценко Л.М.,
при секретарі Мироненко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2012 року у справі:
- за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором;
- за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, -
У квітні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 13 листопада 2007 року між АБ «Київська Русь»і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі в розмірі 30 тисяч грн. строком на 3 роки із розрахунку 26 % річних. Вказував, що за умовами кредитного договору відповідачка мала повертати кредит щомісячними платежами, однак з грудня 2008 року припинила погашення кредиту. Після закінчення терміну повернення кредиту станом на 20 квітня 2011 року має заборгованість в розмірі 37021,06 грн., з яких 19991,39 грн. - тіло кредиту, 10714,32 грн. - відсотки, 4997,85 грн. -штраф за прострочення погашення тіла кредиту, 1317,50 грн. -штраф за прострочення погашення відсотків. Просив стягнути з відповідачки на його користь борг в розмірі 37021,06 грн. та судові витрати.
Відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним. Позов мотивувала тим, що постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року кримінальна справа, порушена у відношенні третьої особи ОСОБА_3 за ч.2 ст.222, ч.2 ст.366 КК України, закрита у зв'язку із амністією. Судом встановлено, що ОСОБА_3 з метою одержання кредиту для розвитку власної підприємницької діяльності надала до Рокитнянського відділення АБ «Київська Русь»неправдиві відомості щодо роботи ОСОБА_2 і на ім'я останньої 13 листопада 2007 року оформила кредитний договір, за яким отримала 30000 грн. Вважає, що даний договір є фіктивним, бо хоча вона і підписала його, однак укладання договору не було спрямоване на настання правових наслідків, а саме передачу їй коштів, у зв'язку з чим кредитний договір не може вважатися укладеним, бо грошей вона не отримувала.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2012 року первісний позов задоволено в повному обсязі і з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто 37021,06 грн. та судові витрати. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
- 2 -
Відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити банку в позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи первісний позов ПАТ «Банк «Київська Русь», суд обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка не виконала передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню кредиту і після закінчення терміну повернення кредиту має заборгованість, що у свою чергу відповідно до закону та умов кредитного договору є підставою для стягнення з відповідачки на користь банку боргу за кредитним договром в повному обсязі.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2007 року між АБ «Київська Русь», правонаступником якого є позивач, і відповідачкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір, на підставі якого відповідачка отримала в банку на споживчі цілі кредит готівкою в розмірі 30000 гривень строком на 3 роки із розрахунку 26 % річних (а.с.5-6). Повернення кредиту згідно п.1.2 кредитного договору та додатку № 1 до договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом і відсотками в розмірі 834 грн. (а.с.6).
Також судом встановлено, що позичальниця ОСОБА_2 порушила обов'язки по поверненню кредиту, з грудня 2008 року припинила погашення кредиту, після закінчення строку договору має заборгованість, яка станом на 20 квітня 2011 року становить 37021,06 грн., з яких 19991,39 грн. - тіло кредиту, 10714,32 грн. - відсотки, 4997,85 грн. -штраф за прострочення погашення тіла кредиту, 1317,50 грн. -штраф за прострочення погашення відсотків (а.с.9). Наведене порушує права банку, які підлягають до захисту.
За таких обставин суд обгрунтовано задоволив первісний позов і стягнув із відповідачки на користь позивача борг за кредитним договором в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні передбачені законом підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним за ознаками його фіктивності.
Такі висновки суду є вірними та грунтуються на досліджених судом матеріалах справи, в тому числі на досліджених матеріалах кримінальної справи (долучена до цивільної справи) у відношенні ОСОБА_3 за ч.2 ст.222, ч.2 ст.366 КК України.
Відповідно до положень ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Судом першої інстанції встановлено, що при укладенні оспорюваного кредитного договору відповідачка ОСОБА_2 надала свої документи, а саме копію паспорта та ідентифікаціного коду, необхідні для оформлення договору. Крім того, ОСОБА_2 в приміщенні Рокитнянського відділення АБ «Київська Русь»власноруч підписала заяву про надання кредиту, підписала сам кредитний договір, а також підписала заяву на видачу готівки, яку власноруч і отримала в касі банку в сумі 30000 грн.
Отже, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що кредитний договір укладено ОСОБА_2 з наміром створення правових наслідків обумовлених цим правочином, а саме - з метою отримання останньою грошових коштів та послідуючого їх повернення.
Факт передачі ОСОБА_2 отриманої нею готівки в розмірі 30000 грн. в приміщенні банку третій особі ОСОБА_3 не є підставою для визнання кредитного договору недійсним і не свідчить про його фіктивність. В даному випадку мета отримання кредиту, яка, як стверджує позивачка, полягала у отриманні коштів для ОСОБА_3, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того, згідно п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Проте відповідачка ОСОБА_2 не надала суду доказів наявності у банку умислу на укладення фіктивного правочину у вигляді крудитного договору, за яким отримано кошти.
Отже висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, що виразилося у не прийнятті до уваги постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 у зв'язку із амністією, яка згідно ч.4 ст.61 ЦПК України є обов'язковою для суду, суперечать змісту вказаної норми, згідно якої обов'язковими для суду є вирок у кримінальній справі, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, а не постанова про закриття кримінальної справи, як помилково вважає апелянт.
Крім того, доводи апелянта на те, що постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року встановлений факт отримання особисто ОСОБА_3 кредиту на ім'я ОСОБА_2 безпідставні. З постанови вбачається, що вона ухвалена при попередньому розгляді кримінальної справи без розгляду справи по суті та встановлення обставин скоєного ОСОБА_3, а відтак суд з'ясував лише наявність підстав для застосування амністії і не встановлював жодних обставин щодо винності особи у скоєнні злочину. Апелянт не звернув увагу, що суд лише процитував у постанові, що встановлено досудовим слідством, а не судом.
Посилання апелянта на те, що фактично кредитні кошти отримала, розпорядилася ними та частково повертала саме ОСОБА_3, що у свою чергу є доказом фіктивності кредитного договору необгрунтовані, поскільки як вище вказувалося судом встановлено, що при укладенні оспорюваного кредитного договору відповідачка ОСОБА_2 надала свої документи для оформлення договору, власноруч підписала необхідні для отримання кредиту документи, а також отримала в касі банку гроші. Суд обгрунтовано прийняв до уваги з цього приводу покази ОСОБА_2, дані останньою 26 квітня 2010 року при допиті у якості свідка в кримінальній справі № 1-54/10 р. по обвинуваченнюю ОСОБА_3 за ч.2 ст.222, ч.2 ст.366 КК України, де ОСОБА_2 підтвердила факт надання нею своїх документів, а також підпису кредитного договору та інших документів і отримання нею готівки в приміщенні Рокитнянського відділення АБ «Київська Русь».
Твердження апелянта про те, що вона безпосередньо не скористалася кредитними коштами, що свідчить про фіктивність кредитного договору, безпідставні, поскільки спосіб використання кредитних коштів після їх отримання ОСОБА_2 (на особисті потреби, чи передачу іншій особі) взагалі не має правового значення для вирішення обох позовів.
З урахуванням наведеного, викладені в апеляційній скарзі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони матеріалами справи не підтверджуються, не грунтуються на вимогах закону і висновків суду про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного позову не спростовують.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.
Головуючий : ____________________
Судді : ___________________ ____________________