Справа № 0408/2-9/12
Провадження № 22-ц/491/2211/12 Головуючий в суді першої
Справа № 2-23/11/0408 інстанції - Свистунова О.В
Категорія 27 (4 ) Доповідач - Ляховська І.Є.
17 жовтня 2012 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Ляховської І.Є.,
суддів - Михайлів Л.В., Соколан Н.О.
при секретарі - Куреденко О.П.
за участю - позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення грошей по зобов'язанню та за зустрічним позовом про визнання правочинів недійсними, -
У липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення коштів по зобов'язанню за кредитним договором № 2 від 10 січня 2006 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем ОСОБА_3 особисто був складений договір №1 від 01 серпня 2005 року про отримання ним у борг 20000 грн. Кошти за цим договором відповідач не повернув і знов звернувся з проханням позичити йому гроші. У зв'язку з цим було укладено нове зобов'язання - Кредитний договір №2 від 10.01.2006 року, за яким ОСОБА_3 отримав іще 20 000грн. на строк до 31.12.2007 року зі сплатою 30% річних за користування кредитом.
Таким чином, загальний борг відповідача станом на 01.01.2006 року склав 47 320 грн., в тому числі: 40 000грн. - борг та 7320грн. - проценти за користування грошима.
Крім того, матір відповідача ОСОБА_5 поручилася за виконання відповідачем зобов'язань за договором, підписала договір поруки від 10 січня 2006 року.
У визначений договором строк та згідно до графіку борг не було повернуто, тому позивач змушений звернутись до суду.
Згідно уточнених вимог позивач просив суд стягнути на його користь з відповідачів солідарно суму боргу разом з відсотками.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач ОСОБА_2 відмовився від частини позовних вимог в частині стягнення щомісячної сплати відсотків, про стягнення 30% річних, 60% за користування кредитом, пені в розмірі подвійної ставки НБУ.
Відмова від частини позовних вимог прийнята судом, про що постановлена ухвала від 30 листопада 2011 року.
Неодноразово змінюючи та доповнюючи позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідачів на його користь солідарно кошти в сумі 66 795 грн. та витрати по справі.
У свою чергу у квітні 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що ОСОБА_2 не мав права укладати кредитний договір №1 від 01.08.2005р., оскільки в нього відсутня ліцензія на право видавати кредити фізичним особам, тому він є недійсним.
ОСОБА_3, введений ОСОБА_2 в оману, вважав що останній має право надавати кредити, тому частково сплачував йому гроші. За умовами цього недійсного договору він повинен був сплатити ОСОБА_2 47 320грн. Внаслідок необізнаності в юридичних питаннях та під впливом тяжкої для нього обставини, під впливом помилки з його боку та омани з боку ОСОБА_2 ОСОБА_3 підписав кредитний договір №2 від 10 січня 2006 року на суму 47 320грн., проте в дійсності ніяких коштів більше не отримував і вважав, що підписує зобов'язання по поверненню коштів за попереднім кредитним договором. При цьому він уклав цей договір на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки отримав лише 20 000грн., а зобов'язався повернути 47320грн. та ще й під 60% річних.
У зв'язку з цим просили визнати недійсними кредитний договір №2 від 10 січня 2006 року та договір поруки від 10 січня 2006 року.
Ухвалою суду від 15 лютого 2010 року обидві справи об'єднані в одне провадження.
Справа неодноразово слухалась судами першої та апеляційної інстанцій.
Останнім рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково: з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно на його користь стягнуто 50 000грн., а також витрати по справі в сумі 763грн.25коп., у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 ставлять питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог позивача та задоволення зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на їх думку, суд не застосував законодавство, яке підлягає застосуванню з даними правовідносинами, не з'ясував усі обставини, які мають значення для справи, не взяв до уваги, що позивач ОСОБА_2 відмовився від частини позовних вимог в частині стягнення щомісячних відсотків, тому в цій частині позов не може бути задоволений. Крім того, суд залишив поза увагою, що позивач не мав права укладати такий договір у зв'язку з відсутністю у нього ліцензії на видачу кредиту фізичним особам.
У своїх запереченнях позивач просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 серпня 2005 року між приватним підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №1, відповідно до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 20 000 грн. зі строком сплати до 31 грудня 2006 року під 30% річних за користування кредитом, а у випадку несвоєчасної виплати кредиту - 60% річних за користування кредитом зі сплатою пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення зобов'язання.
Оскільки обумовлені договором суми боргу та відсотків не були сплачені відповідачем ОСОБА_3, сторонами було укладено нове зобов'язання - Кредитний договір №2 від 10 січня 2006 року, в якому визначено загальну суму заборгованості станом на 01 січня 2006 року в розмірі 47 320 грн. замість 20000грн., які ОСОБА_3 зобов'язався повернути до 31 грудня 2007 року, а також сплатити 30% річних за користування кредитом, а у випадку несвоєчасної виплати кредиту - 60% річних за користування коштами, та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення зобов'язання.
При цьому сторони склали акт звірки від 10 січня 2006 року та письмово погодили, що кредитний договір № 1 від 01 серпня 2005 року виконано повністю, а розписки про отримання грошових коштів ОСОБА_3 є недійсними.
Крім того, 10 січня 2006 року у забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки.
Сторонами не оспорюється, що відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором виконав частково, повернувши позивачу борг на загальну суму 17 500грн.
Крім того, в порядку виконання попереднього рішення суду від 13 грудня 2007 року виконавчою службою на користь позивача стягнуто суми в розмірі 3 600грн. та 600грн.
Таким чином, відповідач повернув позивачеві запозичені кошти на загальну суму 21 700грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 неодноразово уточнював свої вимоги та остаточно просив стягнути з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_5 солідарно борг у сумі 18 300 грн., а також пеню (неустойку) в розмірі 1% за кожен день прострочення зобов'язання в сумі 66 795 грн. за прострочення зобов'язання протягом 365 днів.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір пені необхідно вирахувати за 360 днів прострочення, виходячи із умов укладеного сторонами договору, внаслідок чого її розмір становитиме 65 880грн., проте, з огляду на скрутне матеріальне становище відповідачів, цей розмір необхідно зменшити, у зв'язку з чим стягнув з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно на користь позивача кошти в сумі 50 000грн., а також судові витрати в сумі 763грн.25коп.
Колегія суддів не може погодитись із таким рішення з наступним підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції зазначені вимоги закону судом першої інстанції не дотримані, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, через що судове рішення у справі не можна визнати таким, що є законним і обґрунтованим.
Такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи на користь позивача пеню (неустойку) в сумі 50000грн., суд першої інстанції виходив із того, що така неустойка повинна нараховуватись відповідачам у розмірі одного відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення зобов'язання.
При цьому суд залишив поза увагою положення ст.. 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як убачається із матеріалів справи, сторонами в укладеному ними договорі обумовлений інший розмір процентів, а саме - подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочення.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_2 відмовився від частини позовних вимог, у тому числі від вимог про стягнення пені в розмірі подвійної ставки НБУ, і ця відмова прийнята судом, про що постановлена ухвала від 30 листопада 2011 року.
Докази щодо наявності у відповідача ОСОБА_3 перед позивачем зобов'язання про сплату пені (неустойки) в розмірі одного відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення зобов'язання у справі відсутні.
Згідно пояснень сторін у суді апеляційної інстанції, таке зобов'язання відповідач приймав на себе під час укладення кредитного договору № 1 від 01 серпня 2005 року, про що написав розписку, наявну у позивача.
Однак, як зазначено вище, судом встановлено, що під час укладення кредитного договору № 2 від 10 січня 2006 року сторони склали акт звірки, згідно якого всі розписки, складені на виконання кредитного договору № 1 від 01 серпня 2005 року, вважаються ними недійсними.
Таким чином, підстави для стягнення з відповідача неустойки (пені) на теперішній час відсутні, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині необхідно скасувати та ухвалити у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Виходячи із остаточних уточнених позовних вимог ОСОБА_2, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, сума боргу відповідача на теперішній час самим позивачем визначена в розмірі 18 300грн.
Цей розмір не заперечується відповідачем ОСОБА_3, який наполягає на недійсності кредитного договору № 2 від 10 січня 2006 року з мотивів, викладених в зустрічній позовній заяві.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову через його недоведеність.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 в цій частині висновків суду не спростовують.
Так, їх посилання на відсутність у ОСОБА_2 права на надання коштів у кредит фізичним особам як на підставу недійсності кредитного договору №2 від 10.01.2006року є необґрунтованим, оскільки не спростовує висновку суду про те, що фактично між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики.
Також безпідставні посилання на невиконання судом вимог апеляційного суду Дніпропетровської області, який в ухвалі від 21 липня 2007 року зобов'язав з'ясувати наявність у позивача права на укладення кредитного договору з відповідачем.
Так, виконуючи вимоги цієї ухвали, суд першої інстанції при розгляді справи після скасування попереднього судового рішення, встановив, що позивач як фізична особа-підприємець дійсно не мав права надавати фінансові послуги фізичним особам, та дійшов правильного висновку, що кредитний договір №2 від 10 січня 2006 року укладений позивачем як фізичною особою, що діючим законодавством не заборонено, тому він має право на отримання від позичальника процентів за користування грошима на підставі положень ст.ст. 1046 - 1048 ЦК України.
Не можуть бути взятими до уваги й посилання відповідача на безгрошовість оспорюваного ним кредитного договору № 2 від 10 січня 2006 року.
Згідно ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. При цьому це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Посилаючись на помилку з його боку при укладенні договору, обман з боку позивача, погрози останнього звернутись до суду і забрати все майно, насильницьке вилучення правовстановлюючих документів на належну відповідачам нерухомість та наявність тяжких обставин, які змусили його підписати договір на вкрай невигідних для нього умовах, відповідач ОСОБА_3 не надав доказів на підтвердження цих обставин.
Кредитний договір №2 від 10 січня 2006 року укладений сторонами у письмовій формі, за формою і змістом відповідає вимогам чинного законодавства та містить зобов'язання відповідача повернути позивачеві борг у сумі 47 320грн. у строк до 31 січня 2007 року, а також сплатити 30% річних за користування коштами, а у випадку несвоєчасної виплати кредиту - 60% річних за користування коштами, та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення зобов'язання.
Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладаючи кредитний договір, сторони на власний розсуд визначали та погоджували між собою його умови, тому такий договір не може бути визнаний недійсним.
Також відсутні підставі й для визнання недійсним договору поруки від 10 січня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2. та ОСОБА_5
Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для задоволення зустрічного позову.
Враховуючи, що провадження у даній справі в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення грошей по зобов'язанню та зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у звязку зі смертю відповідачки ОСОБА_5, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 необхідно скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 18300 гривень та відмовити в задоволенні інших позовних вимог.
Відповідно до вимог ч. 5 ст.. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з цим рішення суду в частині розподілу судових витрат необхідно змінити та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 213грн. пропорційно частині його задоволених позовних вимог.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 18300 (вісімнадцять тисяч триста) гривень, а також судові витрати в сумі 213 (двісті тринадцять) гривен.
В іншій частині позову відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Повне рішення складено 22 жовтня 2012 року.
Головуючий : І.Є.Ляховська
Судді: Л.В.Михайлів
Н.О.Соколан